EN

«Для українців справжній мир — це перемога над російським агресором. Справжній мир завжди пов’язаний з істиною і справедливістю», — Блаженніший Святослав

31 січня 2023, 20:14 455

У програмі «Відкрита Церква» про Різдво Христове й Богоявлення, які не змогла затьмарити навіть війна, що триває уже майже рік, про те, що ці свята стали для українців нагодою для віднайдення духовних сил, про нові завдання і виклики, які стоять перед Церквою, про історичний візит ВРЦіРО до Ватикану, про церковну дипломатію і значення голосу Церкви, який у важкі часи стає голосом її народу, о. Ігор Яців говорить з Отцем і Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом.

«Для українців справжній мир — це перемога над російським агресором. Справжній мир завжди пов’язаний з істиною і справедливістю», — Блаженніший Святослав

Про цьогорічне Різдво під час війни

Україна цьогоріч відсвяткувала Різдвяні свята, у яких радість від народження Сина Божого переплелася з горем, що його принесли на нашу землю російські окупанти. Але крізь морок війни, як і завжди, звучало «Христос рождається!» — «Славімо Його!». Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться і колядує — так можна перефразувати слова щоденного звернення Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава впродовж війни.

«Думаю, ніхто з нас не пам’ятає подібного Різдва, хоча війна триває з 2014 року, — каже Блаженніший. — Тепер всі, без винятку, справді занурилися у ці воєнні обставини. Так, ця радість Різдва була переплетена з болем і смутком втрат: із болем тих, хто мусив залишити свою домівку, хто втратив все, з розпачем тих, хто не знає, як жити далі, тих, кому війна поламала життя. Тому ця хвиля болю і людського горя, що наростає, була фоном цього Різдва. Цікаво, що одне із запитань, яке постійно лунало і від журналістів під час інтерв’ю, і від вірних, що просили духовної поради, було: чи взагалі можна святкувати Різдво? Відповідь на нього стала основою мого Різдвяного послання.

Благовіст різдвяної радості — це не медійна новина чи інформація, це — сила, — Глава УГКЦ

Справді, коли ми бачимо це море сліз і крові в Україні, то хочеться плакати. Але таємниця Різдва Христового є понад тією темрявою, яка огорнула зараз українську землю, і свідчить, що на небі все-таки зійшла та Зірка. Тобто навіть тоді, коли нам хочеться плакати і кричати від болю, до нас приходить ангел і каже: «Сповіщаю вам велику радість! Не бійтеся — народився Спаситель!».

Це як до хворого приходить лікар і каже: «Є ліки від твоєї хвороби». А той, замість того, щоб радіти, починає перейматися: мовляв, може, хтось десь ті ліки й дістане, але чи будуть вони доступні й мені, щоб і я став здоровим? І от уявіть собі його радість, коли лікар їх витягає і каже: «Візьми, спожий і будь здоровим!».

У часі цьогорічного Різдва ми зрозуміли, що благовіст різдвяної радості — це не медійна новина чи інформація, це — сила. Можу засвідчити, що багато людей говорило, що Різдво допомогло їм відновити сили, «підзарядити» свої духовні «акумулятори». Це був момент віднайдення нового «генератора», нового джерела світла. І те джерело, яке ми віднайшли, — це новонароджений між нами Спаситель. Мені так шкода тих, що не знають радості Різдва, чи тих, хто загубив релігійний зміст святкування, — вони не мають того «генератора», не мають звідки відновити своє внутрішнє духовне світло. Тому та радість Різдва, яку ми переживали на тлі нашого болю, — це не просто людська розвага чи радість від різдвяної вечірки, а Божа радість, яка приходить до нас і каже: «Брате (сестро), не бійся! Бо навіть серед тієї ночі, яку хтось на тебе хотів напустити, Я сам особисто хочу бути твоїм світлом і твоєю надією». Христос народжується між нами і в таких складних часах».

Про Богоявлення

Богоявлення (Хрещення, Водохреще) — ще одне велике свято, у якому Бог об’являється людині у трьох особах — як Отець, Син і Святий Дух. Як і Різдво, Богоявлення у часі війни розкриває особливий зміст цієї позачасової події.

«Головним жестом свята Богоявлення є занурення. В українському слові „хрещення“ ми, можливо, не повністю відчуваємо справжній зміст цієї події, бо грецьке βάπτισμα (хрещення) означає і „занурення“. Тут теж виявляється дуже цікава річ. З одного боку, Богоявлення перегукується з Різдвом. До речі, колись ці два свята святкували разом, в один день, як єдину подію: Христос народився у людському тілі й об’явився світу; Бог невидимий став видимим. Але пізніше Святі Отці, щоб допомогти нам зануритися у Таїнство Божої присутності між нами, їх розмежували. Адже це свято занурення — Хрещення — має дуже глибокий зміст. Відразу скажу, що це — не занурення в холодну ополонку, а занурення Бога у глибину трагедії людської дійсності: Христос входить у йорданські води, щоби взяти на себе гріхи світу. Це дуже дивно, бо ми хочемо відмежуватися від грішника, засуджуємо його, хочемо почуватися кращими порівняно з ним. А тут Христос входить у йорданські води як Агнець Божий, який бере на себе гріхи світу.


З іншого боку, Христос занурює людину в Бога. І той символ води набирає цілком іншого значення: ми справді маємо можливість зануритися у внутрішнє Боже життя Пресвятої Тройці. У цьому Богоявленні Бог об’являє себе Богом Отцем. Часто запитують: «Ти віриш у Бога?». Але це питання не зовсім правильне. Християни б запитали: «Ти віриш в Бога-Отця?». Ісус Христос над Йорданом об’явив нам Бога не як далекий абстрактний абсолют, а повним батьківства щодо свого Сина, який стоїть у Йордані. І той Син приходить до нас, щоб цим синівством із нами поділитися. Тобто ми вже не є чужинцями, відкинутими й засудженими грішниками — ми стаємо синами Божими в єдиному Сині, у Христі Ісусі, занурюємося у Його синівство.

Таїнство Богоявлення є джерелом великої надії та оптимізму — треба лише в нього зануритися, — Глава УГКЦ

Тому коли кажемо, що ми — діти Божі, то це не просто гарна метафора чи фраза, а це означає, що ми маємо право на спадок як сини і доньки самого Бога. Тому з йорданського занурення у наше Божественне синівство ми відкриваємо зміст нашого особистого хрещення, коли прийняли це Святе Таїнство і народилися як християни. Також відчуваємо, що не є сиротами, покинутими й забутими, бо Бог є нашим Батьком. Ми покликані в кожному, навіть трагічному, моменті життя це синівство переживати і відчувати, що Бог про нас дбає. Чи може добрий батько не дбати про своїх дітей? Та ні! А наш Бог є найкращим Батьком у світі!

Таїнство Богоявлення є джерелом великої надії та оптимізму — треба лише в нього зануритися. Не просто випити свяченої води чи покропитися нею, а зануритися у ту християнську дійсність, яка випливає з Таїнства Хрещення, і обновити себе як сини і доньки Божі у йорданських водах разом із нашим Спасителем Христом».


Про йорданські душпастирські відвідини

У часі Йордану відбуваються душпастирські відвідини священником своїх вірних. У попередні роки вони роздавали листівки від Блаженнішого Cвятослава зі словами побажань і молитвою благословення. Напевно, у часі війни такі відвідини стають особливо важливими, бо це — нагода для священника особисто зустрітися з кожним парафіянином, із тим, хто переживає важкий період життя.

«Ми вже говорили, що Йорданська подія — це занурення. Тому такі душпастирські відвідини — це теж занурення, але в щоденне життя своїх парафіян, — пояснює Блаженніший Святослав. — Це не відвідини якогось інспектора чи гостя, а відвідини батька. Ми говорили про Боже батьківство, яке об’являється над Йорданом, і наше синівство, яке ми переживаємо. І ось священник приходить, як батько до своїх дітей, щоб зануритися у їхні потреби, відчути їхній біль, можливо, навіть взяти на себе частину їхнього горя та біди. Інколи такі відвідини для священника і парафіяльної ради можуть бути певним мірилом їхньої душпастирської діяльності: добрий душпастир у цей час аналізує, наскільки те, що робить парафія і громада для своїх людей, вчасне, актуальне та правильне.

Це дуже добра нагода для священника вийти за межі церковної огорожі. Папа Франциск це називає «La Chiesa in uscita» — Церква, яка виходить і шукає тих, хто загубився; Церква, яка супроводжує народ, який страждає; Церква, яка поруч; Церква, яка огортає своєю любов’ю і опікою тих, хто найбільш потребує.

Сподіваюся, кожен священник донесе мій особистий лист до наших родин під час душпастирських відвідин, — Блаженніший Святослав

Свого часу ми навіть видали своєрідну інструкцію з душпастирських відвідин. Бо інколи вони трошки деградують: священника пускають до хати, він пробіжить, покропить усе і втікає. Але таке покроплення хати — це не душпастирські відвідини. Ми намагалися і священникам, і вірним пояснити їхній зміст — потрібно мати час один на одного: щоб родина мала час поспілкуватися зі своїм душпастирем, а священник мав час на людей. Тому такі душпастирські відвідини починаються з Йорданських свят і можуть тривати аж до Великого посту. Мудрий душпастир це розуміє, особливо, коли його парафія велика (пригадую наші парафії у Латинській Америці — це сотні квадратних кілометрів), що вони потребують багато сил і часу, але є надзвичайно цінними, бо дають можливість відчути, як б’ється серце твоєї громади, парафії, єпархії, Церкви.

Тому, користуючись нагодою, заохочую всіх глибоко пережити ці відвідини. Дуже прошу священників не шкодувати часу і занурюватися в реалії сьогодення, відчути їх, наново для себе відкрити та вивчити. Запрошую і наших вірних по-новому зануритися у життя своєї парафії, відчути себе членами ширшої родини, спільноти. Бо бути християнином — це означає належати до якоїсь громади. Тому запитайте себе: до якої парафії я належу? Хто є моїм душпастирем? Що означає бути членом цієї громади для мене? Як я можу зануритися у життя громади?

Цього року ми теж підготували такі листівки з іконою Богоявлення і моїм маленьким листом, як Глави УГКЦ, до християнської родини. Сподіваюся, кожен священник донесе той мій особистий лист до наших родин під час душпастирських відвідин».


Про зцілення ран війни: реабілітаційний центр «Unbroken»

14 січня у Софійському соборі в Києві відбулася особлива служба, яку очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, — молитва на благословення Національного центру лікування, протезування та реабілітації «Unbroken» («Незламні»), який діє у Львові від початку повномасштабної війни. Він може бути пілотним проєктом такого рівня реабілітаційних центрів в Україні, а такі послуги мають стати доступними усім, хто їх потребує.

«Сьогодні справа лікування і зцілення ран війни об’єднує всіх, — сказав Блаженніший Святослав. — Ми, християни, віримо, що Цілителем душ і тіл наших є Господь Бог. Це Він посилає свою Божественну премудрість у серця наших лікарів та винахідників. Це Він надихає наш народ на найкращі й найшляхетніші вчинки. Божественна мудрість збирає жертводавців, наших друзів і партнерів в ім’я великої та святої справи, яка буде для нас викликом на десятиліття, — лікування ран війни нашого багатостраждального народу».

Реабілітація має бути не тільки якісною, а й вчасною. Ми хочемо наблизити це і зробити доступним для всіх, щоби світ їхав в Україну, а не українські герої змушені були виїжджати на лікування у світи, — Глава УГКЦ

Блаженніший наголосив, що УГКЦ й інші українські Церкви, громадськість, держава, доброчинці зі всього світу активно співпрацюватимуть у справі зцілення ран війни.

«Питання реабілітації поранених на полі бою — це не нова для нашої Церкви справа — ми цим займаємося з 2014 року, — каже Блаженніший Святослав. — Нагадаю, що є окреме рішення Синоду Єпископів УГКЦ, щоб у кожній нашій єпархії в Україні ми мали такий реабілітаційний центр.

Недарма я говорив про пілотний проєкт — ми його випрацьовували. Ми розуміли, що реабілітація — всеохопне поняття: не йдеться лише про відновлення функцій руки, ноги чи, можливо, втраченої кінцівки, а про зцілення людини як істоти, яка, крім тіла, має ще й душу та дух. Тобто і про певне зцілення психічних травм, тому що кожен із нас так чи так відчуває на собі ті рани. Адже хто бодай раз побував під обстрілом чи відчув, як над головою летить ракета, мабуть, назавжди носитиме у своєму серці цю рану. Тому це питання цілісного підходу і до духовного супроводу тих, хто потребує зцілення та реабілітації.

Коли ми опрацьовували цей пілотний проєкт на рівні Церкви та Патріаршої курії і проводили перші зустрічі фахівців, то у 15 осіб, присутніх на цьому «круглому столі», було 15 різних ідей, що таке реабілітація. Реабілітологія — це доволі молода наука і галузь медицини, тому я недаремно стверджував, що Україна сьогодні може стати світовим центром, де досліджуватимуть найкращі способи відновлення функціонування людського тіла, психіки й духовного супроводу.

Під час роботи над цим проєктом ми побачили, що є певні речі поза можливостями нашої Церкви, що ми потребуємо широкої співпраці. Тільки Церква цього не зможе зробити, як і самі лікарі чи держава без широкої громадської підтримки. Цікаво, що й організатори Центру «Unbroken» зрозуміли, що без Церкви цього не зможуть зробити. Тобто вже на старті всі — і лікарі, і волонтери, і жертводавці — спонтанно відчули, що для цієї справи треба Божого благословення.


Знаєте, у Святій Софії я пережив дуже зворушливі моменти, тому що ми принесли початок цієї справи незламності та зцілення ран перед очі Київської Оранти. І коли я дивився на цю давню мозаїку, то подумав: «Боже, скільки подій перед Її очима вже відбулося! … Вона бачила зруйнування Києва татарами і московськими грабіжниками, жахіття не однієї війни, але досі стоїть!». Є такий переказ: поки стоїть нерушимою стіна Софії, доти ми будемо незламні — unbroken. Слово «нерушима» зі старослов’янської сучасною українською можна перекласти як «незламна». Ось ми прийшли до нашої нерушимої Софії, щоб навчитися у неї незламності, і відчули, як ця свята справа всіх об’єднує.


Сьогодні на рівні Церкви ми поставили зцілення ран війни на перше місце нашого душпастирського плану на період до 2030 року, який опрацювали на рівні Синоду Єпископів УГКЦ. Ми взаємно вчитимемося, слухатимемо один одного. Адже Церква — це простір, куди всі сходяться, а діяльність для спільної справи подібна до мурашника, де кожен виконує свою функцію. Церква створює простори для мурашників! Ми бачимо, що під час війни кожна наша парафія перетворилася на мурашник солідарності та співпраці. Лише в такому мурашнику, обмінюючись дарами, ми можемо бути незламними.

Я би дуже хотів, щоб цей проєкт став успішним, щоб найкращі приклади такого простору оздоровлення, реабілітації, зцілення ран можна було запропонувати як пілотний проєкт іншим містам і осередкам лікування. Сьогодні справді дуже багато є тих, хто потребує реабілітації, але тільки окремі щасливчики мають шанс виїхати до Канади, США чи Європи, щоби справді пройти реабілітацію. Але вправний лікар скаже, що реабілітація необхідна в дуже визначений термін, її треба робити швидко; якщо над органом, який зазнав поранення, не працювати відразу, то м’яз атрофується, кінцівка буде деградувати, і потім відновити її може бути дуже важко чи неможливо. Тому реабілітація має бути не тільки якісною, а й вчасною. Ми хочемо наблизити це і зробити доступним для всіх, щоби світ їхав в Україну, а не українські герої змушені були виїжджати на лікування у світи».

Про церковну дипломатію

Впродовж минулого року Україну відвідало чимало офіційних осіб найвищого рівня, серед них і церковні діячі. В Україну неодноразово приїжджав посланець Папи Франциска кардинал Конрад Краєвський, у травні до Києва прибув секретар у справах стосунків Святого Престолу з державами архиєпископ Пол Ґаллагер. У квітні з коротким, але важливим, візитом прибув верховний лицар ордену «Лицарі Колумба» Патрік Келлі. У травні з візитом солідарності та підтримки Україну відвідали представники Конференції католицьких єпископів Польщі, зокрема примас Польщі архиєпископ Войцех Поляк, голова Конференції архиєпископ Станіслав Ґондецький і митрополит Люблінський архиєпископ Станіслав Будзік. У червні прибула делегація Конференції єпископату Німеччини, у липні — католицьких єпископів Австрії на чолі з головою Конференції єпископів архиєпископом Зальцбурзьким Францом Лакнером. У липні Україну відвідав президент Католицького єпископату Європи архиєпископ Вільнюса Гінтарс Грушас. У вересні відбувся візит голови єпископату Франції архиєпископа Еріка де Мулен-Бофора. У листопаді із триденним візитом в Україні перебував очільник Англіканської Церкви архиєпископ Кентерберійський Джастін Велбі. У кінці грудня в Києві перебував президент Конференції американських єпископів Тімоті Броліо, очільник ординаріату у Збройних силах США.

3 січня мав відбутися візит єпископів Італії на чолі з Генеральним секретарем Єпископської конференції архиєпископом Джузеппе Батурі, але його перенесли у зв’язку з відходом у вічність папи Венедикта XVI. Готується візит бельгійських католицьких єпископів. Ось далеко не весь перелік візитів найвищого церковного рівня, кожен із яких підкріплював підтримку України світом. Про те, наскільки важливою для України є церковна дипломатія і така увага очільників Церков світу, говорить Блаженніший Святослав:

«Один із наших гостей сказав мені: „Знаєте, хто в ці дні не був у Києві, в Україні, той стає аутсайдером світової дипломатії“. Тому, зокрема, так багато гостей сьогодні до нас приїжджає. Але ми відчуваємо й те, що Україна, як місце болю і земля, полита кров’ю, стає місцем паломництва. Кожен, хто прибуває нині до Києва, хто відвідує Бучу, Харків, звільнені території на Херсонщині, переживає навернення і їде з України цілком іншою людиною. А християнин здобуває дуже глибокий духовний досвід».

Україна, як місце болю і земля, полита кров’ю, стає місцем паломництва, — Глава УГКЦ

Блаженніший ділиться враженнями від останнього такого візиту, — візиту архиєпископа Тімоті Броліо, який відвідав Львів і Київ укінці грудня минулого року:

«Я говорив архиєпископові Тімоті Броліо: „Тепер ви маєте особливу місію — будьте нашим голосом, розкажіть, що ви бачили!“. Цікаво, що архиєпископ приїхав, представляючи дві іпостасі. Перша — президент Католицького єпископату США. На сьогодні це один із найбільших партнерів нашої Церкви в гуманітарній сфері. Завдяки солідарності католиків Америки ми можемо дуже багато робити для того, щоб рятувати життя, давати собі раду з гуманітарною кризою, яку спричиняє війна. Також Католицький єпископат має потужний вплив на формування громадської думки в Америці та канали впливу на ті чи ті рішення американського уряду. Ми бачимо, що Сполучені Штати є дуже важливим партнером України в тому, щоб ми не були залишені сам на сам із російським агресором.


Друга іпостась нашого гостя — військовий ординарій, тобто очільник військового капеланства Католицької Церкви у Збройних силах США. Було дуже цікаво, коли на зустрічі з ним українські військові капелани різних конфесій під проводом представника Генштабу України цікавилися, як побудоване військове капеланство в Америці.

Ми сьогодні боремося, щоб нам, як Церкві, можна було мати свій військовий ординаріат в Україні. Маємо військових священників-капеланів, але нам конче потрібен військовий єпископ, який би міг це організувати як військову єпархію для військовослужбовців. Тобто ми боремося за присутність єпископа у війську. І як усі здивувалися, коли Тімоті Броліо сказав: «Так, я — військовий архиєпископ, але маю ще чотирьох єпископів-помічників». Тобто у Збройних силах США є п’ять католицьких єпископів! Він каже: «Ну так, адже наше військо розкидане по всьому світу. Я сам не можу дати ради».

Церковна дипломатія, яка є дипломатією побудови невидимих стосунків, ставить сьогодні Україну в центр величезної мережі тих людських стосунків і солідарності, — Блаженніший Святослав

Пам’ятаю, було й інше запитання: наша ситуація дуже особлива, бо Україна — багатоконфесійна держава, а як в Америці? Тімоті Броліо відповів: «У нас — 240 конфесій». — «І всі 240 мають право на духовну опіку і своїх капеланів?!» — «Так, мають право, але, очевидно, найбільш структурована саме католицька».

Це обмін досвідом дуже важливий, бо такого не прочитаєш у книжці. Та й таке живе спілкування було дуже важливим.

Ми відчуваємо, що церковна дипломатія, яка є дипломатією побудови невидимих стосунків, ставить сьогодні Україну в центр величезної мережі тих людських стосунків і солідарності. І ми невпинно, день за днем, ще й ще зв’язуємо нові невидимі ниточки, щоб мобілізувати світову християнську спільноту на допомогу Україні, яка є жертвою російської агресії».


Про силу коріння: 1125-річчя давнього Галича, Галицьке Євангеліє і києво-галицьку вісь

2023-й — ювілейний рік, бо Україна відзначає 1125 років від заснування Галича. 10 січня Блаженніший Святослав очолив Архиєрейську Божественну Літургію у храмі Різдва Христового на честь 1125-річчя від першої письмової згадки про це давнє місто. У проповіді він наголосив, наскільки важливо знати і розуміти силу свого коріння. Говорячи про єдність і спільність, Глава УГКЦ згадав митрополита Києво-Галицького Андрея Шептицького, який зробив цей храм своїм прокатедральним собором. «Саме він зміцнив києво-галицьку вісь, яку ми зберегли до сьогодні», — зазначив Блаженніший Святослав.

Чим же є ця києво-галицька вісь?

«Ми говоримо перш за все про духовний вимір давнього Галича. Пригадую проєкт, який спільно реалізували із Прикарпатським національним університетом, доброчинцями й органами державної влади, — опрацювали і здійснили репринтне видання Галицького Євангелія, датованого 1144 роком. Це величезна духовна подія! Пригадую, коли я дарував це видання Патріархові Варфоломію, він сказав: „А дата заснування москви — 1147 рік…“. А я кажу: „Так, Ваша Святосте, коли там, на тих болотах, ще тільки палі забивали, у Галичі вже створювали рукописні Євангелія!“.

Давній Галич — це своєрідне свідоцтво про народження, що українці — це народ із тисячолітньою історією, — Глава УГКЦ

Це — пам’ятка нашого ранньохристиянського церковного буття, яка є предметом усестороннього вивчення: мови, стилістики, способу письма тощо. І це засвідчує, що давній Галич — дуже глибокий і маловідомий пласт нашого коріння, передовсім духовного. Очевидно, християнство давнього Галича прийшло з Києва. Тобто ця києво-галицька вісь уже вимальовується: взяти хоча б ті два скрипторії, де писали Євангелія: у Києві при соборі Святої Софії і в Галичі при Успенському соборі. Ця вісь, з одного боку, є певним вектором європейського розвитку нашого київського християнства, а з іншого — один із аспектів формування нашого національного буття, нашої самосвідомості. До речі, тільки Глава УГКЦ у своєму титулі зберіг звання Києво-Галицький.


Цей рік може бути гарною нагодою, щоби трохи глибше пізнати своє коріння. Бо бачимо, що московський агресор займається фальсифікацією історії, застосовуючи свої псевдоісторичні наративи як зброю проти України. Пригадую, як один з учасників цьогорічних подій у Галичі розповідав, як зреагувало галицьке суспільство на археологічні знахідки в Галичі, виявлені за підтримки митрополита Андрея Шептицького. Тоді археологи віднайшли не лише фундаменти Успенського собору, а й поховання князя Ярослава Осьмомисла. Казали, що гуцули тоді возами з’їжджали з гір, щоб на це подивитися. Тобто народ побачив, що давній Галич — це своєрідне свідоцтво про народження, що українці — це народ із тисячолітньою історією. Певною мірою ці знахідки, цей голос, яким промовляє наше коріння, є свідченням того, що ми — народ, який має власну історію державобудівництва! І, що цікаво, її зберегла в собі Церква. Упродовж цього року ми запрошуємо науковців, громадських діячів, інші Церкви київського християнства спільно відкривати й вивчати це наше спільне коріння.

Ми розвиваємо давній Галич і як місце паломництва, тому я ще раз наголошую на духовному, християнському аспекті цього ювілейного року. Щороку на Крилоській горі, біля тих фундаментів Успенського собору, ми відбуваємо Патріаршу прощу, яка вже стала надзвичайно важливою духовною подією для Прикарпаття і всієї України. Минулоріч ми її пропустили, бо через воєнні обставини було заборонено збирати велику кількість людей. Але хочемо, щоб туди приходили люди, щоб ми там молилися, щоб чудотворна ікона Галицької Богородиці, яка там перебуває, сьогодні нас оживляла силою і благодаттю Святого Духа.

Тому цей ювілей — гарна нагода відкрити, що ми є великим європейським народом з власною історією церковного життя, національного будівництва і державницькою традицією».

Дізнайтеся більше:



Про історичний візит до Ватикану ВРЦіРО

Йдеться про заплановану зустріч Папи Франциска із представниками Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, яка відбудеться [зустріч відбулася 25 січня 2023 року] під час візиту делегації до Апостольської столиці. Востаннє Папа Римський (тоді це був святий папа Іван Павло ІІ) зустрічався із ВРЦіРО у 2001 році під час візиту в Україну. Цього разу ВРЦіРО їде до Папи в Рим. Які завдання ставить перед собою ВРЦіРО?

«Під час війни ВРЦіРО, яка об’єднує всіх християн, юдеїв і мусульман України, перетворилася на потужний голос громадянського суспільства, — каже Глава УГКЦ. — Це — унікальний майданчик, де різні Церкви, спільноти різних конфесій і релігій вміють говорити одним голосом в ім’я захисту нашого народу і нашої держави, вміють співпрацювати в ім’я спільного блага. Було написано десятки листів, різного роду закликів, звернень, навіть засуджень. ВРЦіРО вже цього року мала низку поїздок, зокрема до Західної Європи — до Брюсселю. Радію, що тепер відбудеться історична поїздка цієї Ради до Ватикану. Можна сказати, вперше в історії.

Викривання злочинів росії, викривання єресі «русского міра» — це не лише голос греко-католиків, це — об’єктивна дійсність, яку сьогодні засвідчують представники всіх українських Церков і релігійних організацій, — Глава УГКЦ

Для нас дуже важливо мати нагоду донести голос українського народу до Святішого Отця і Ватикану — цього найстарішого майданчика найвищого рівня дипломатії всього світу. Я особисто дуже тішуся, бо ми, УГКЦ, постійно про це говоримо, а тепер мені б дуже хотілося стати збоку, і щоб і Святіший Отець, і очільники Ватиканської курії почули, що мають сказати представники інших Церков та релігійних організацій України. Власне, ми говоримо одним голосом. І викривання злочинів росії, викривання цієї єресі «русского міра» — це не лише голос греко-католиків, це — об’єктивна дійсність, яку сьогодні засвідчують представники всіх українських Церков і релігійних організацій.

Очевидно, дуже важливий меседж, який ми хочемо донести, — це розуміння українців, що таке мир. Бо сьогодні слово «мир» звучить і з уст Папи Франциска, з уст різних дипломатичних кіл, але ми бачимо, як сьогодні в устах російського агресора воно зазнає, я би сказав, диявольської мутації. Бачимо, що для нього мир означає знищення України. Ба більше, починаючи від війни росії у Грузії використовується формула «примусу до миру». Нині російські «миротворці» приходять і до нас, щоб «примусити до миру», тобто вбити. Як казав колись великий злочинець ХХ століття товариш сталін: «Єсть человєк — єсть проблема, нєт чєловєка — нєт проблеми». Вони приходять, щоб саме так вирішити свою проблему. Подібною є фраза німецьких нацистів про «остаточне вирішення єврейського питання». І це відбувся Голокост. Сьогодні росіяни хочуть «остаточно вирішити українське питання». І творять геноцид!

Тому так важливо донести істину про справжній мир. Для українців мир — це перемога над російським агресором. Справжній мир завжди пов’язаний з істиною та справедливістю. Тому такий голос громадянського суспільства і українського народу через членів ВРЦіРО завжди дуже потужний: чи то у Брюселі, чи у Вашингтоні, чи у Ватикані. Ми хочемо, щоб він справді рятував життя. Адже розуміємо, що голосніше ми говоритимемо, то більше шансів зупинити ці безглузді вбивства.

Ми матимемо зустріч зі Святішим Отцем, з очільником ватиканської дипломатії — Державним секретарем Ватикану Карлом Пароліном, який, до речі, вже зустрічався із ВРЦіРО під час своїх відвідин України. Також хочемо зустрітися з кардиналом Куртом Кохом, який очолює Дикастерію щодо справ пошуку християнської єдності та міжрелігійного діалогу — він теж був в Україні й зустрічався з ВРЦіРО. Обов’язково буде пресконференція і зустріч із журналістами, а ми знаємо, що у Ватикані є когорта журналістів-ватиканістів, акредитованих при Апостольській столиці.

Тому ця поїздка, як на мене, надзвичайно важлива й матиме історичне значення. Сподіваюся, що голос різних Церков та релігійних організацій буде почутий і принесе добрі конкретні плоди для нашого зболеного народу».


Детально про те, як відбувся візит, читайте тут.

Підготувала Оксана Козак,
Департамент інформації УГКЦ

Персони

Дивіться також