День пам’яті митрополита Андрея Шептицького: 19 маловідомих думок про мир, оборону краю, патріотизм і силу культури
1 листопада 2023 року виповнюється 79-та річниця від дня пасхального переходу до вічності Львівського митрополита праведного Андрея Шептицького, який був очільником Української Греко-Католицької Церкви впродовж двох світових воєн. Цього дня пропонуємо пригадати і роздумати над маловідомими думками митрополита Андрея про мир та оборону рідного краю, патріотизм і внутрішню силу української культури.
Про мир та оборону рідного краю
Справедливість мусить побідити. Бог є справедливий — і в кінці справедливість мусить побідити, правдиві християни мусять мати пересвідчення, що і народи мають Богом дане право жити своїм життям… Природне право кожного народу — бути свобідним і жити власним життям — є лиш випливом того вічного Божого права…
Загиблі військові є учасниками Христової слави. Не можна сумніватися, що стрільці, які в війні поклали життя в обороні вітчизни для сповнення свого обов’язку, або з любові до своїх рідних, — вмерли як християни, себто смертю своєю стали учасниками Христових мук і в небі є учасниками Христової слави.
Найбільшою небезпекою є внутрішні роздори, поборювання себе взаїмно і випливаюча з роздорів атаманщина, котра вже так дуже много причинилася до руїни й упадку всіх наших надій при першій нашій пробі побудувати Українську державу.
Треба нам молитися про мир для нашого народу. А коли молимося про мир для людства, то оскільки більше треба нам молитися про мир серед нашого народу, про мир внутрішній, про заперестання ненависти, роздорів, ворожнечі й — зі сльозами це говорю — кровопролиття.
Любов ближнього серед власти темряви! Вже не тільки озброжні жовніри двох ворожих військ борються зі собою. Але у взаємній ненависті протиставляються собі громадяни з громадянами, брат із братом, сусід із сусідом… Супроти цієї власти темряви Христова Церква не може перестати проповідувати любові ближнього.
Зі своїм народом і Батьківщиною зв’язаний ти не лише спільною вірою, яку вважаємо найбільшим добром і святим обрядом, яким дорожимо, але ще і спільною мовою, звичаями та обичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо… І цілою минувшиною віковою — і спільною українською кров’ю, і спільним добром, і спільною майбутністю… І спільними бажаннями та потребами, і спільними терпіннями та злиднями…
Про християнський патріотизм
Моральний обов’язок любови Бога, що виявляється у християнській любові ближнього, є також і одним із найважніших конституційних елементів нашого християнського патріотизму.
В Бозі надія, що на підвалинах солідарности й усильної праці всіх Українців повстане Соборна Україна не тільки як велике слово та ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній державний організм.
Як же пояснити те фатальне ділення поміж собою, ті спори, роздори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу?! Як пояснити психіку таких численних гарячих патріотів, яких праця має визначний руїнний характер?! Чи перевагу візьмуть елементи позитивні, чи негативні?
Служба народови, служба вітчині — служба свята, також Богу віддавана; щоби до неї зближитися, треба мати руки чисті, не закровавлені. Вітчина по Богу для чоловіка — річ найсвятіша, а любов вітчини по Божій любові — чувство найблагородніше, найвисше, найкрасше.
Правдивий патріотизм є нічим іншим у своїй суті, як правдивою любов’ю до ближнього. І я став таким чином українським патріотом. Уся моя праця, яка зродилася з цієї любові, мала завжди на меті добро, яке я бажав зробити для свого народу.
В кожну працю треба вкладати ціле своє серце, цілого себе, і то в усіх званнях, бо інакше праця не дає добрих наслідків.
Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю і не сміє накладати обов’язків, противних вірі. То, що видавалося би патріотизмом, а було ненавистю, або противилося б вірі, не є правдивим патріотизмом.
Любіть всі своє, свого тримайтеся і про своє дбайте, але стережімося ненависти, бо ненависть — се чуство нехристиянське.
Про внутрішню силу культури
Поступ національної культури тільки тоді тривкий, коли він є висловом народної душі, розцвітом дрімаючих у культурі народних сил. Не можна ніяк і ніколи зривати з традиціями своєї рідної культури.
З культурою, мої високі панове, справа мається так, як з сонцем і здоровим, чистим повітрям. Більше світла й більше повітря — це лозунги культури. Ніколи не видвигається питання, чи припадково немає десь надмірної повноти сонця і повітря, чи легені не змогли б зуживати меншої кількості кисню.
Не внішні обставини і не політичне положення вкладає в руки народів розв’язування великих історичних задачей, але внутрішня сила культури… Без неї будуть марнуватися найкрасші засоби багатств і дарів природи. Без неї роль народу в історії стане егоїстичною, вузькою, коротковзоровою і через те дуже незначною або навіть ніякою…
Не чекаймо, як інші займуться більше від нас нашими справами, не допустім, щоб хто-небудь міг більше від нас цінити те, що в наших церквах має признане світовою наукою вартість…
Заки я навчився писати і читати ще дитиною, коли я не здавав собі справи з почувань, я серцем відчував красу старої нашої ікони. Я був дуже малим хлопцем, коли в нашій старенькій дерев’яній церкві у Прилбичах відчувало серце якусь таємну глибінь, що наче промінчик спливав на душу з-поза світу, наче з неба.
Джерело: Андрей Шептицький. До вас моє слово. 150 цитат митрополита. До 150-ліття від дня народження. Київ, 2015. 208 ст, іл.
Підготувала Христина Потерейко
