Делегати від УГКЦ на конгресі молоді у Ватикані: Нагадувати про Україну
Для отця Романа Демуша та Вероніки Дякович, які представляли УГКЦ на Міжнародному конгресі, присвяченому темі синодального душпастирства молоді, ця подія стала також нагодою, щоб розповісти молоді з усього світу про те, що їхні ровесники в Україні найкращі роки свого життя проживають у контексті війни. «Українська молодь не те що мріяти не може, бо їхні мрії зруйновані, вони і спати спокійно не можуть», — каже отець Роман.
Від 23 до 25 травня 2024 р. у Римі проходив Міжнародний конгрес на тему «Задля синодального душрастирства молоді: нові стилі та стратегії лідерства», який організувала Дикастерія у справах мирян, сімʼї та захисту життя. Цей захід, в якому взяли участь приблизно 300 делегатів єпископських конференцій зі 110 країн світу, став також ключовим моментом відзначення п’ятої річниці публікації Апостольського напоумлення Christus vivit (2018). Під час конгресу йшлося також про попередній та наступний Світові Дні Молоді та про Ювілейний Рік Молоді, що проходитиме від 28 липня до 3 серпня 2025 року. Від України на конгрес прибуло дві делегації: одна від Української Греко-Католицької Церкви, й інша від Римо-Католицької Церкви в Україні. Делегати від УГКЦ отець Роман Демуш, заступник голови Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ, та Вероніка Дякович, представниця української християнської молоді та членкиня Національного Українського Молодіжного Обʼєднання (НУМО) завітали до української редакції Радіо Ватикану, щоб розповісти про свою участь у цій події.
Не припиняти нагадувати світові про війну в Україні
Отець Роман зазначив, що окрім участі в сесіях та обговореннях під час конгресу, вони бачили перед собою ще одне завдання: «Ми вважаємо, — підкреслив він, — що дуже важлива місія полягає в тому, щоб розказувати правду про Україну, про наших молодих хлопців і дівчат, які, на жаль, найкращі роки свого життя проживають у контексті війни. Папа Франциск дуже часто говорить про мрії молодих людей. Так от, наша українська молодь не те що мріяти не може, бо їхні мрії зруйновані, вони і спати спокійно не можуть, бо щодня, щоночі є, як знаємо, тривоги, бомбардування».
Вероніка додала, що важливим було не лише свідчення через свою присутність, але й безпосереднє спілкування з представниками з різних країн. «На цій події було понад 300 людей, які представляли понад сто країн, — каже вона, — і дуже важливо спілкуватися з ними, розповідати їм правду, нагадувати їм про війну в Україні, про те, що відбувається в Україні, актуалізувати це питання і робити так, щоб про нього говорили у всьому світі. Я думаю, що найважливішим в цій зустрічі було ділення власним досвідом і переживанням, розповідь про своїх друзів, які загинули і яких вбили, про тих, хто в полоні.
«Не є проблема в радості, але є проблема, коли ми забуваємо про війну»
Зазвичай, на подіях, подібних до Міжнародного конгресу, присвяченого душпастирству молоді, панує притаманна для молоді атмосфера відкритості, щирості, ентузіазму і радості, хоча й поєднана з бажанням заглиблюватися у проблеми та робити щось конкретне, щоб їх вирішити. Ми запитали наших співрозмовників, як вони почувалися в цій атмосфері. «Те, що інші радіють, мене не засмучує, — відповіла Вероніка. — Не є проблема в радості, є проблема, коли ми забуваємо про війну або хочемо закритися від неї. Тому радість інших, навпаки, навіть наповнює і дає якийсь такий промінчик надії, що попереду все буде добре. Але поряд з тим, що радіємо, ми також не забуваємо про ті реалії, в яких ми живемо, про тих людей, які дарують нам можливість радіти, які дарують нам кожен день і які дарують нам можливість спілкуватися, бути разом».
Українська молодь є живою стіною, яка боронить
Отець Демуш розповів, що вони привезли із собою кусочки снаряду, який розірвався на подвір’ї греко-католицького храму в Ірпіні. «Ми показували його учасникам конгресу — каже він, — і розповідали, що десятки, сотні таких бомб падає сьогодні в Україні і ранить українську молодь, українських дітей, дорослих, цивільне населення. Ми говорили про те, що українська молодь є живою стіною, яка боронить, відділяє світло від темряви, зло від добра, правду від брехні, життя від смерті, дозволяючи іншим жити, навіть будучи готовими віддати своє життя. Звичайно, всі хочуть жити, але наша українська молодь показує це свідчення, я б сказав, навіть мучеництва, тому що вони з любов’ю віддають своє життя за інших, щоб інші жили, навіть за тих, кого вони не знають».
Різна реакція іноземців на розповіді українців
Розповідаючи про те, як молодь, присутня на конгресі, реагувала на їхнє свідчення, Вероніка Дякович сказала: «Відверто кажучи, різні були. Знаєте, це така складова, до якої треба бути готовим, що різні люди сприймають по-різному те, що ти говориш. Є ті, хто щиро відгукується, розуміють, є ті, які навіть знають багато, читають новини, можуть навіть глибше обговорити ці теми, бо мають знайомих або спілкуються з тими українцями, які емігрували до їхніх країн. Але також треба бути готовим, що є ті, яким байдуже, які живуть своїм життям, і їм здається, що це дуже далеко. Це момент, до якого треба бути готовим. Він непростий, бо це породжує різні емоції, але попри це, я дуже рада, що ми знайшли підтримку людей з різних країн світу. І це дуже надихає й мотивує до того, щоб далі нести цю місію: говорити про Україну, говорити про те, як є, і не боятися закликати людей підтримувати нас, кожен у свій спосіб».
«Справедливості ради треба сказати, що війна в Україні не єдина війна, яка тепер триває в світі, — додає отець Роман. — Під час сесій конгресу і в робочих групах ми говорили про те, що зараз в світі триває приблизно 60 війн чи конфліктів різного рівня. Але війна, яка відбувається в Україні, війна несправедливої, жорстокої агресії Росії на Україну, є особливою, тому що Україна є в центрі Європи і тому боронить спокій і мир усієї Європи. І тому, як казала Вероніка, розмови про війну не є приємними, тому що це про жахіття, про смерть, і не всім це приємно чути, але такою є правда, і нам потрібно не втомлюватися її говорити задля того, щоб зупинити війну в Україні, в усьому світі, щоб настав мир».
Молодь — протагоністи в Церкві та в суспільстві
Розповідаючи про теми, які були в центрі обговорень учасників міжнародного конгресу, заступник голови Комісії УГКЦ в справах молоді зазначив, що багато говорилось «про душпастирське навернення, про те, щоб дати простір молоді у Церкві, щоб вони були протагоністами». Він додав, що в українському суспільстві молодь вже бере на себе цю роль. «Блаженніший Святослав неодноразово говорив про те, — підкреслює о. Роман, — що тягар цієї війни також впав головним чином на плечі молодих людей, тому що це вони стали в першу лінію оборони. Це вони сьогодні в більшості на фронті. Це вони будують економіку, вони волонтерять».
Христос живий, і Він хоче, щоб жив також і ти
Пригадуючи про ще одну тему конгресу — п’яту річницю Апостольського напоумлення Папи Франциска Christus vivit, опублікованого після Синоду, присвяченого молоді — священик відмітив, що УГКЦ як Церква свого права намагається переосмислити і актуалізувати основні напрямні цього документа, зокрема, щодо того, як створити простір для молоді, допомогти їм знайти своє місце у Церкві, усвідомлюючи, що «молодь — це наше сьогодні». У цьому контексті Вероніка додала, що створення простору для молоді передбачає також «вміння слухати і чути молодь, почути потреби молоді, те, про що вони говорять, те, чим вони, живуть».
«На цьому конгресі, — підкреслив отець Роман, — ми також говорили про річ, яка здавалось би, сама собою зрозуміла, але виявляється, що ні: не треба боятися говорити молодим людям про Ісуса Христа, бо це те, чого вони шукають. І основний меседж, який хоче дати Папа Франциск також у Christus vivit, полягає в тому, що „Христос Христос живий, і Він хоче, щоб жив також і ти“. Нам всім потрібно шукати живого Христа: і нашій молоді, і нам, душпастирям».
Ці слова, як зауважила Вероніка, перегукуються із тим, чого потребують самі молоді люди. Це підтверджується результатами соціологічного дослідження потреб греко-католицької молоді, яке проводилось в рамках приготування до Форуму молодіжного душпастирства УГКЦ, організованого Комісією у справах молоді у лютому цього року. Дослідження показало, що на перше місце молодь поставила духовні потреби, тобто вони потребують духовних розмов, духовних переживань тощо.
Самотність — спільна проблема молоді в різних країнах світу
Для Вероніки Дякович, як членкині Національного Українського Молодіжного Об’єднання, участь у міжнародних заходах не є новим досвідом, але на події такого рівня у Ватикані вона вперше. Ділячись своїми враженнями від побаченого, почутого і пережитого, молода українка сказала: «Цікаво відмітити, що багато, незважаючи на те, що це люди з різних країн або навіть різних континентів, є речі, які ми переживаємо однаково, є речі, які нас хвилюють однаково. І це ділення досвідом і шукання точок дотику, навіть коли ви живете на різних континентах, є дуже цінним. До прикладу, ми говорили про великий рівень самотності серед молоді в різних країнах. Звичайно, що причини для цього різні: в одних країнах це наслідки пандемії, а також сильної діджиталізація, розвитку соцмереж тощо. Для нашої української молоді це теж актуально, але є свої реалії: ковід, потім війна, і, відповідно, багато молодих людей і дітей не вийшли на навчання в офлайн форматі, багато хто втратив зв’язок з своїми друзями, тому що вони переїхали, або змінили місце проживання». Вероніка додала, що окрім усвідомлення спільних проблем, досвід єдності серед представників молоді з різних країн уможливлювався також через спільні богослужіння, участь Службі Божій та спільні молитви.
Отець Роман відмітив, що Українська Греко-Католицька Церква теж є глобальною церквою. «Адже сьогодні наша молодь — підкреслив він, — є на різних континентах, в різних країнах. І це ми засвідчили також на Світових днях молоді у Лісабоні, коли ми змогли сприяти зустрічі понад 500 молодих українців з цілого світу, які туди приїхали». Священик висловив сподівання, що на Ювілейний рік 2025 вдасться організувати паломництво української молоді до Риму.
Молодь потребує когось, хто би був поруч
Спілкуючись з нашими співрозмовниками про те, що хвилює теперішню молодь, і що може їм запропонувати Церква, ми знову повернулися до потреби і бажання молодої людини відчувати підтримку і прийняття з боку старшого покоління. Цю потребу відчувають всі молоді люди, а не лише віруючі. «Я маю досвід роботи з різною молоддю, — каже Вероніка, — це те, чим я займаюся багато років. І найважливіше для них це бути поруч. Молодь зараз потребує навіть не стільки якихось заходів і свят, як цього почуття підтримки, відчуття того, що є хтось поруч з тобою. Це прослідковується для різної молоді — важливість творення середовища, простору, який є безпечним не тільки в фізичному вимірі, але й в психологічному і ментальному вимірі. Тобто бути поруч, бути з молоддю і намагатись почути її — це зараз дуже важливо для них».
Наша співрозмовниця додала, що іншим важливим аспектом теперішнього життя молодих українців є навчання. «Ми маємо розуміти, що проблема освіти дуже сильно відіб’ється на житті молоді в майбутньому. Недостатня освіта в майбутньому переросте в те, що молодь буде менш спроможна на ринку», — пояснила вона.
Християнство — не релігія моралі, а релігія стосунків
Як душпастир, який опікуюється молоддю, отець Демуш підкреслив, що спілкуючись з ними, він не завжди має відповіді на їхні запитання. «Зокрема, коли йдеться про запитання, які виникають в контексті війни, глибинні запитання, екзистенційні запитання. І деколи краще не давати відповіді, бо їх немає, бо я їх не знаю. Але надзвичайно важливо для молоді бути поруч, щоби вони не почувалися самотніми», — ділиться він.
Священик додав, що під час обговорень на конгресі, також в контексті Christus vivit, йшлося також про методи нової євангелізації, зокрема у контексті діджиталізації. Учасники конгресу говорили про необхідність «перейти від моралізаторства до керигми». «Я думаю, що, з одного боку, не потрібно боятися звіщати Христа, — наголосив священик, — бо це сутність нашої віри, це те, що відрізняє від всіх інших пропозицій, це те, чого молодь шукає, тому що щастя, віра є природнім прагненням кожної людини. І допоки не віднайдемо цього у Христі, то молодій людині завжди буде чогось бракувати. З іншого боку, моралізаторство — це не про віру, бо християнство — це не релігія моралі, а релігія стосунків. І важливо, щоб ми, як душпастирі, зрозуміли, тому що наш Бог, християнський Бог є Богом стосунків. Це, на мою думку, має бути методом душпастирства молоді в будь яких контекстах і в будь який час — показати любляче обличчя Бога кожній молодій людині».
Зустріч з Папою Франциском
У суботу, 25 травня 2024 р., учасників міжнародного конгресу, присвяченого душпастирству молоді, прийняв Папа Франциск. Отець Роман Демуш та Вероніка Дякович, як і інші учасники конференції, мали змогу особисто привітатися зі Святішим Отцем, обмінявшись кількома реченнями.
«Насправді, це не перша моя зустріч зі Святішим Отцем, — зазначає отець Роман. — Це дійсно великий дар: за останніх понад два роки повномасштабної війни це вже, здається, п’ята нагода поспілкуватися зі Святішим Отцем». Священик розповів, що він подякував Папі за його молитовну і матеріальну підтримку України. «Ми часом забуваємо, що Папа чи не єдиний лідер на світовій арені, котрий двічі на тиждень — щосереди і щонеділі — пригадує усім про Україну, а, що основне, молиться за Україну», — сказав отець Демуш, додаючи, що він також попросив Папу, що треба зробити щось більше, щоб зупинити війну, і нагадав Папі про те, що потрібно зробити більше, щоб визволити українських полонених, серед яких є також два греко-католицькі священники.
Вероніка Дякович подарувала Святішому Отцеві картину, на які зображена дитина з іграшкою серед зруйнованого міста. «Я сказала Папі, що так виглядає наше життя: зруйновані мрії, зруйновані життя дітей, молодих людей, дорослих. Також згадала про наших захисників, які в полоні, бо це і моя особиста історія. В мене є друг, який вже понад два роки перебуває в полоні. І подякувала за його молитву», — розповіла вона. Говорячи ці слова перед мікрофоном, голос Вероніки затремтів, очі наповнилися сумом і болем. Після короткої паузи і нашого запитання про те, чи хотіла би вона щось сказати з цього приводу нашим читачам/слухачам, вона сказала: «Я думаю, що важливо не тільки нагадувати світу про те, що є наші захисники, які досі в полоні, але також і українці не повинні забувати про це: треба говорити про це, говорити публічно, говорити в соціальних мережах, відвідувати заходи підтримки всюди, де є можливість нагадувати про те, що дуже багато наших захисників вже понад два роки перебувають в полоні і багато з їхніх рідних не мають жодних звісток, жодної інформації про те, чи живі ці люди. Але поруч з тим ми також маємо багато і цивільного населення, які також є в полоні, і дітей, або незаконно вивезені Росією. І про це варто пам’ятати щодня і не втрачати жодної можливості нагадувати про це».
