EN

90 років служіння в Україні: о. Андрій Боднар про Згромадження салезіан УГКЦ

14 лютого 2023, 11:23 179

Салезіанське згромадження святого Івана Боско минулого року відзначило 90 років служіння в Україні. Якою є місія отців салезіан, чим вони вирізняються від інших згромаджень і хто такий Іван Боско, про служіння салезіан в Україні колись і тепер, а також про українців-салезіан і Папу Франциска — у програмі «Відкрита Церква» розповідає о. Андрій Боднар, провінційний вікарій Згромадження салезіан УГКЦ і настоятель Центру святого Івана Боско у Львові.

90 років служіння в Україні: о. Андрій Боднар про Згромадження салезіан УГКЦ

Про Згромадження

Чернече Згромадження салезіан Дона Боско (СДБ) було засноване 1859 року в Турині, у 1864 році отримало схвалення Апостольської столиці, а в 1874-му були затверджені його статути. Засновник Згромадження — святий Іван Боско (Дон Боско, як його називали), католицький священник із П’ємонту, обрав покровителем для салезіан святого Франциска Салезького, женевського католицького єпископа ХVII століття, за його дієву любов до Церкви і людей, за відкритість, доброту й милосердя. Девізом життя Івана Боско та Згромадження салезіан стали слова, якими керувався і святий Франциск Салезький: «Daminianimas, caeteratolli» («Душі мені дай, все інше забирай»).

Харизмою салезіан було і є служіння дітям та молоді. На початках це була, зокрема, потребуюча молодь із суспільних низів, без надії на освіту та гідне життя. Святого Івана Боско у Вселенській Церкві вважають покровителем молоді, провідником душпастирства молоді, а його запобіжну систему виховання застосовують і сьогодні світські соціальні та ювенальні служби. Принцип цієї системи — «легше запобігти, ніж виправляти», превентивність, а не репресивність; її метод — не лише дати освіту та дозвілля, а торкнутися душі молодої людини, показати, що таке Божа любов.

«Ця система — не якийсь особливий теоретичний трактат, а досвід життя: Іван Боско виховує не з університетської катедри, а з подвір’я, а згодом — з ораторії, місця зустрічі молоді, — пояснює о. Андрій Боднар. — Основи, на які Дон Боско поклав свій педагогічний підхід, — Божа любов, розум і релігія. Він розумів, що молодь довірятиме тільки тоді, коли відчуватиме, що люблена: без любові й довіри заприятелювати неможливо».

Другий аспект — формація і виховання. Дон Боско наполягав, що молодь повинна бути освіченою, мати професію, тому що без освіти і відповідної підготовки важко чи й неможливо рухатися вперед у житті. І третє — релігія, духовний вимір. Частиною педагогічної системи Дона Боско були сповідь та Святе Причастя, без яких, на його думку, вона не буде дієвою.

Одне з головних понять, яке «винайшов» Дон Боско, — Ораторія, місце зустрічі молоді для спілкування, гри, освіти й молитви. Власне, саме слово oratorio латиною означає місце молитви.

«Для туринської молоді того часу такі ораторії стали місцем, де зустрічалися, спілкувалися, відпочивали. Але основним моментом було добре слово і молитва, — пояснює о. Андрій. — Свого часу навіть Церква не зовсім розуміла, що таке та ораторія, де священник не лише молиться, а й співає, танцює і навіть грає у футбол разом із дітьми, що це за підхід? І Дон Боско тоді сказав: „Молоді, що приходить до мене в ораторію, я обіцяю працю, хліб і Небо“».

Салезіани в Україні та митрополит Андрей Шептицький

Салезіани діяли в Галичині ще з 1880-х. Але задум про створення української гілки салезіанського згромадження з’явився у 1930 році, після візиту в Україну Апостольського нунція Польщі Франческо Мармаджі, який побачив потребу такого служіння у селах Галичини. Це була і загальна велика ініціатива митрополита Андрея Шептицького: у міжвоєнні часи, в 1920—1930-ті роки, митрополит Андрей заохочував до служіння в Україні різних західних чернечих згромаджень в обряді Східних Церков. І от, 1 листопада 1932 року перша експедиція українських хлопців, гімназистів із Перемишльської єпархії, вирушила на салезіанські формації до Італії: саме ця дата вважається датою заснуванням Чину отців салезіан в Україні.

«Як Римо-Католицька, так і місцева Церква, УГКЦ, це підтримали, і митрополит Андрей Шептицький відправляє зі свого благословення через владику Йосафата Коциловського, єпарха Перемишльської єпархії УГКЦ, першу групу хлопців на формації до Турину. Між тими хлопцями були і майбутні владики УГКЦ — Андрій Сапеляк та Степан Чміль», — розповідає отець.

Пізніше було ще три салезіанські формації для українських юнаків, остання — 1939 року. Після окупації Західної України більшовиками та Другої світової війни українські салезіани були фактично у вигнанні — ніхто з них не міг повернутися додому, в Україну.

Владика Степан Чміль, який був серед тих перших українських хлопців-салезіан, — особлива постать в УГКЦ. Він був висвячений на священника в Римі 1945 року, опікувався там українськими Ді-Пі (Displaced Persons) — звільненими в’язнями німецьких концтаборів та остарбайтерами. У 1948 році поїхав до Аргентини як душпастир українських біженців, яких на той час там було вже понад 150 тисяч. Брав участь у салезіанській діяльності в Буенос-Айресі, де там була каплиця, де українці збиралися на богослужіння. Отець Степан став духівником цієї громади. При цій діяльності була гімназія, де навчався Хорхе Бергольйо, — майбутній Папа Франциск.

«І тричі на тиждень, як згадують, він приходив на богослужіння салезіан, — розповідає о. Андрій. — Там майбутній Папа вчився прислуговувати в нашому, візантійському, обряді. Папа Франциск згадує, що там навчився і нашого алвафіту, бо намагався читати богослужбові тексти. І основне, що він чув від владики Степана Чміля — тоді отця Степана, — розповіді про нашу багатостраждальну Церкву тут, в Україні. Так що вже відтоді Папа Франциск знає і про наш народ, і про переслідування й важкі часи, які переживала наша Церква. Так владика Степан Чміль зумів прищепити трохи української душі Папі Францискові».

Отець Степан Чміль міг стати першим єпископом для вірних Української Католицької Церкви східного обряду в Аргентині, але його відкликали до Рима, де він був призначений ректором Української малої семінарії, яка стала ще однією важливою віхою життя і розвитку УГКЦ у діаспорі. Завдяки старанням патріарха Йосипа Сліпого, після його визволення із мордовських таборів, Мала семінарія одержала титул Папської, а о. Степан Чміль був поставлений у чин патріаршого архимандрита. Хоч уже мав слабке здоров’я, спілкувався з українськими владиками, розкиданими по всьому світу, викладав в Українському католицькому університеті імені святого Климента в Римі, брав участь в укладанні італійсько-українського словника.

Ще один із перших українських салезіан — владика Андрій Сапеляк — теж вчився у Перемишльській гімназії, вступив до Згромадження отців салезіан у 1949 році, вчився у Турині, був висвячений на священника.

«Владика Андрій дуже сильно пов’язаний з історією нашого Згромадження, тому що за тих 90 років українське салезіанство зростало саме під його впливом, — каже о. Андрій. — Пригадаю три моменти цієї історії. Перша спроба створити спільноту салезіан-українців за кордоном була у Франції, у Люрі: там 1951 року владика Салеляк організував Українську малу семінарію святого Івана Боско і був її першим ректором. Семінарію пізніше перенесли до Рима. Владика Андрій був першим настоятелем, першим, хто очолив спільноту українських салезіан. Тоді наша спільнота осіла в Кастель-Гандольфо біля Рима, де працювала для української діаспорної молоді».

У 1961 році о. Анрій Сапеляк став першим єпископом українських вірних в Аргентині, де служив 36 років. Як член комісії Східних Церков, був учасником Другого Ватиканського Собору 1962–1966 років.

«Владика фактично все життя прожив в Аргентині, але завжди мріяв про Україну, думав про неї і чекав того часу, коли салезіани сюди повернуться. У 1980-х, коли вже було певне послаблення режиму, він неодноразово приїжджав в Україну — сам, як приватна особа, і вивчав, що могли б тут робити салезіани, за що б можна було зачепитися».

На початку 1990-х років до України приїхав його брат — о. Василь Сапеляк та секретар — о. Василь Король. «Владика посилає найближчих осіб, які були біля нього, щоб ті почали відновлення салезіанського діла тут, в Україні, — спочатку у Львові, у церкві Покрову», — розповідає о. Андрій.

У 1997 році владика Андрій Сапеляк, уже єпископ-емерит, повернувся в Україну. Працював із братом у Львові, в ораторії салезіан, у церкві Покрову. «Туди прийшли ми, тоді молоді хлопці, і владика Андрій нас навчав, відкривав нам харизму святого Івана Боско, — згадує о. Андрій. — Щось було особливе у владиці: він вмів надихати до постійної праці, запалити молоду людину цією харизмою, аж до того, щоб і самим стати в салезіанські ряди. Але владика мріяв про велику Україну, вважав, що саме на Сході України салезіанське згромадження має особливу місію…».

І в 1999 році, на 80-му році життя, владика Андрій Сапеляк відбув із пасторальною місією у Верхньодніпровськ (Дніпропетровська область), де служив до 2014 року. Купив там будинок, переробив його на ораторію, там збиралася місцева молодь.

У 2013-му, вже 93-річним, після 15 років життя в Україні, отримав паспорт громадянина України. У 2014-му переїхав до Львова, у Винники, де жив до смерті, до 2017 року.

«Салезіанський трикутник»: де в Україні діє Згромадження салезіан Дона Боско (СДБ)

«Владика Андрій Сапеляк дуже любив мріяти. Він був тим, хто мріяв, снив свої плани, не зупинявся в цьому навіть у похилому віці. Любив малювати велику карту України і ставити мітки — куди салезіани мають йти і працювати. Отже, це були Львів, Київ і Дніпро — такий „салезіанський трикутник“, про який говорив владика Андрій. Так, мрії і сни здійснюються!» — каже о. Андрій Боднар.

У Львові — особливий центр українських салезіан: саме звідси почалося їхнє повернення в Україну, сюди повернулися владика Андрій Сапеляк, його брат о. Василь Сапеляк, о. Василь Король. Тут зросло нове покоління салезіанського згромадження в Україні, молодь, яка прийшла до ораторії на початку 1990-х. У кінці минулого року один із них, о. Максим Рябуха, був висвячений на єпископа і призначений єпископом-помічником Донецького екзарха УГКЦ Степана Менька.

«Владика Максим розпочинав служіння у Львові саме з ораторії, — згадує о. Андрій. — Він дуже добре вмів творити це місце, і для молоді завжди був отцем Максом. Думаю, владики УГКЦ побачили, що салезіани мають особливе серце до Сходу України, де так потрібно сьогодні і в майбутньому все відновлювати. І ця віднова повинна початися з молодого покоління — це фундаменти, які треба правильно закласти, щоб Україна мала міцну українську постать, міцне українство».

У Львові діє основний осередок Згромадження салезіан УГКЦ: тут розташований Провінційний дім і церква Пресвятого Покрову Богородиці  — головний храм Згромадження в Україні. Тут же поряд, на Дорозі Кривчицькій, — Центр соціального служіння святого Івана Боско, у якому діє Родинний дім «Покрова» з ораторією, Катехитичною школою імені святого Домініка Савіо, навчальний професійний центр, школа-гімназія Шептицьких, курси аніматорів. У 2021 році спортивний клуб «Дон Боско» і футбольна команда «Покрова» отримали нову спортивну базу: арену «Боско» і футбольне поле «Покрова — 70». У планах салезіан — перетворити футбольну команду на клуб: сьогодні там займається 300 дітей віком від 5 до 19 років, є 14 команд. У Винниках біля Львова діє Салезіанський молодіжний душпастирський центр і невелика парафіяльна спільнота.

У Дніпрі працює о. Олег Ладнюк: він служить у школі місцевої громади і допомагає вимушеним переселенцям. Двоє отців салезіян — Олег Ладнюк і Григорій Швед — постійно їздять у деокуповані та прифронтові зони, щоб доставити гуманітарну допомогу, яку салезіани збирають у Львові. У родинному домі салезіан «Покрова» діти щодня фасують продуктові набори, плетуть маскувальні сітки для військових.

З початку повномасштабної війни всі салезіанські доми в Україні відчинили свої двері для вимушено переселених людей, які через Львів рухалися далі на Захід.

«Через наші Доми пройшло близько п’яти тисяч людей — жінки, діти, старші люди, — каже о. Андрій. — Частина залишилася у Львові — їм немає куди повертатися. Одна із салезіанських ініціатив для них — модульне містечко „Маріаполіс“ у Львові, на Сихові: це спільний проєкт міста і нашого Згромадження, реалізований за підтримки уряду Польщі. Це містечко на 300 осіб було відкрите у травні минулого року. Наше служіння полягає в тому, щоби бути з тими людьми, чути їх і забезпечити всім необхідним. У Винниках, у нашому домі, також живуть біженці».

Більше про Згромадження салезіан УГКЦ тут:

Фейсбук: https://www.facebook.com/sdbukraine

Youtube: https://www.youtube.com/channel/UCdWDqvkHGRBh1 OKQpbNfnEA

Сайт: http://sdbua.net/new/

Департамент інформації УГКЦ

Дивіться також