Звернення Глави УГКЦ у 315-й день війни, 4 січня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні середа, 4 січня 2023 року, а в нас в Україні вже 315-й день великої, повномасштабної військової агресії російського окупанта на нашу мирну землю.
Знову минулий день і ця ніч були кровопролитними, важкими для нашого народу, нашого війська, для наших братів і сестер у прифронтовій зоні. Ворог невпинно обстрілює наше прикордоння на Півночі: Чернігівську, Сумську та Харківську області. Палає «вогняна дуга» на Донеччині та Луганщині, де йдуть надзвичайно важкі, інтенсивні бої. Місцем найбільшого протистояння є далі знаний на весь світ героїчний Бахмут та героїчна Авдіївка.
Знову вночі ворог завдав ракетного удару по Запоріжжі. Пошкоджені елементи інфраструктури, здійнялася пожежа, маємо поранених. Також вночі ворог із важкої артилерії завдав дуже важкого удару по нашому багатостраждальному Нікополю на Дніпропетровщині. На Херсонщині річка Дніпро перетворилися на лінію фронту і ворог невпинно обстрілює правий берег, саме місто Херсон та інші щойно звільнені наші міста і села. Постраждав Берислав, де ворог обстріляв місцевий ринок.
Але незважаючи на цей біль, на ці трагедії, руйнування і знищення, Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Ми крок за кроком наближаємося до Різдва Христового, входимо в нього, відчитуючи різні символи, знаки, які нам подає наша Божественна Літургія як містагогійний шлях впровадження в глибину таїнства.
Ми вже роздумували над такими словами, як «сьогодні», «днесь». Бо «Сьогодні Діва приходить, щоб родити у вертепі предвічне Слово», — співає Церква. Ми роздумували над духовним, богословським символізмом світла, над його значенням у Різдві Христовому.
Сьогодні запрошую вас замислитися над дуже важливим елементом події Різдва Христового, який ми часом не помічаємо. Різдво багатьом християнам асоціюється з теплим, навіть романтичним відчуттям, затишним сімейним святом. Однак не слід забувати, що в цьому святі присутня й інша грань.
Прихід у світ Ісуса Христа і Його воплочення — це, так би мовити, сміливий, у певному сенсі небезпечний, акт з Божого боку. Народжений Син Божий добровільно себе понижує, упокорює для того, щоб проявити солідарність із людиною. Дуже красномовно про це говорить апостол Павло у своєму листі до Филип’ян: «Він [Христос], існуючи в Божій природі, не вважав за здобуток чи непорушний привілей свою рівність із Богом, а понизив себе аж до смерті, і то смерті хресної».
Для Святих Отців це пониження Бога починається вже у Різдві Сина Божого. Бог, який є повнотою буття, начебто спустошуючи себе, низходить до людини. Він стає настільки убогим, що народжується у вертепі, у печері, збагачуючи нас своїм божеством. А ми, які зубожіли внаслідок гріха і відпадіння від Бога, стали тепер багатими завдяки Його щедрому дару. Бог себе упокорює, понижує, стає убогим, щоб прославити, підняти, збагатити людину. Звідси походить цей елемент Різдва як обмін дарами між людьми, але, властиво, у Різдві відбувається обмін дарами між Богом і людиною.
Слово «вертеп», яке ми часто вживається в колядках, для більшості з нас означає якесь театральне дійство, присвячене народженню Ісуса Христа. Але в буквальному сенсі слово «вертеп» — це «укриття», хлів, у якому Він народився.
Одним із елементів приниження Бога перед людиною є сам факт, що для того аби народитися, Синові Божому не знайшлося місця між людьми, хоч Йосиф і Марія стукали до різних заїздів, до різних помешкань у тій місцевості, де Діва мала народжувати. Христос вторгається саме сюди, у печеру, у це місто відчуження, темряви та забуття.
Поглянувши на ікону Різдва Христового, ми побачимо в її центрі чорну пляму. Це та печера, той вертеп, куди приходить Боже світло Різдва. У те серце землі приходить Бог, щоб народитися. Якщо уважно приглянутися до печери, то можна провести паралель із проваллям, що зображене на іконі «Зішестя в ад». Народження Ісуса таємничою ниткою пов’язане з Його страстями і славним Воскресінням.
Співаючи в літургійних текстах про те, що Христос народжується у вертепі, ми визнаємо віру в те, що Його прихід є виявом невимовного пониження, упокорення, а водночас і в те, що основною метою Його приходу є наше спасіння. Хоч би в яких глибоких закутках відчаю чи відчуження ми перебували, Господь приходить у серце землі, як потім Він зійде в ад, у місце темряви та очікування померлих, і виведе всіх людей до світла.
Друге пониження, якого зазнає Христос згідно з біблійною розповіддю і літургійними текстами — це підпорядкування наказові кесаря записатися у своєму місті. Ми знаємо з історії царя Давида, що він захотів був робити перепис населення в Ізраїлі і зрозумів, що вторгається начебто в Божу юрисдикцію, бо тільки Він може все знати про людину та її родину, дає їй життя і має право робити перепис того життя. Давид каявся за цей задум. А сьогодні Син Божий, потомок Давида, той, хто здійснює його очікування, сам упокорюється і виконує наказ кесаря — іде, щоб записатися, відповідно до того перепису, який робить чужинецька, окупаційна римська влада. Бог, той, хто керує своїм створінням, записується як раб кесаря і таким чином звільняє нас від рабства гріха. Справжній владика стає рабом, щоб нас, рабів, зробити вільними. Ось вам визвольний аспект Різдва Христового.
А третя деталь, на яку варто сьогодні звернути увагу, — це огортання Христа пелюшками в яслах. Це обмеження є ознакою того, що Бог прийшов, щоб розірвати узи гріха, якими ми були обплутані. Христос добровільно бере на себе наслідки первородного гріха. Будучи вільним від гріха, він бере те, що приніс гріх людській істоті. Він входить у серце землі, щоб нас визволити з глибокого аду. Записується як раб кесаря, щоб як Син Божий зробити нас вільними синами і доньками Небесного Отця. Він пеленається для того, щоб розв’язати узи нашого рабства гріхові і вчинити нас вільними вже у своєму славному, світлому Різдві.
Господи, благослови Україну! Ісусе Христе, Ти, що приходиш, щоб звільнити людину від уз гріха, від рабства сучасного поневолювача, від темряви відчуження, благослови нас, звільни від гріха, зроби нас вільними, дай нам Твоє небесне світло! Дай надію тим, які впали у відчай, дай силу тим, які занепали духом! Прийди до нас, до нашої української печери, у серце нашої землі і наповни її небесною різдвяною радістю!
Боже, благослови наше українське військо! Боже, звільни ув’язнених і полонених, звільни наших отців Івана і Богдана, які є в рабстві, у полоні російського окупанта! Боже, благослови українську землю Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
