Звернення Глави УГКЦ у 283-й день війни, 3 грудня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні субота, 3 грудня 2022 року, а в Україні вже 283-й день повномасштабної воєнної агресії росії проти нашої Батьківщини.
Молох, ідол війни, вимагає кривавих жертв, і ті, які принесли смерть на нашу землю, почитають того ідола, вбиваючи все більше і більше невинних людей.
На всій лінії фронту впродовж минулої доби точилися тяжкі бої. Місцем найактивніших досі є Донеччина. Бахмут і Авдіївка перетворюються на легендарні місця незламності нашого війська, народу, Батьківщини. Наскільки сягає зброя, ворог вбиває мирне населення, пошкоджує критичну інфраструктуру. Лише за добу окупант наніс 75 ударів по прикордонних районах Сумщини — знищені десятки будівель, чимало людей залишилося без можливості зимувати в рідній домівці. Під постійними обстрілами перебуває Харківщина. Тільки за вчора постраждали чотири райони області, зокрема деокуповані Куп’янськ та Ізюм. Ці міста найбільше потребують невідкладної гуманітарної допомоги — там люди перебувають на межі виживання, холодної і голодної смерті. Цієї ночі вкотре здригалося Запоріжжя — ворог наніс удар ракетами С-300, методично знищуючи все, що забезпечує життя. Страждають недавно звільнені Херсон і Правобережна Херсонщина. Там теж критична гуманітарна ситуація, і ми всіма силами намагаємося відправити туди допомогу, зігріти, нагодувати, допомагаємо евакуюватися тим, хто цього вкрай потребує.
Незважаючи на жорстокість окупанта, цинізм нищення можливості жити навіть на тимчасово окупованих територіях, ми можемо з гордістю сказати, що Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Дякуємо Господу Богові та Збройним силам України за те, що в цей суботній ранок ми живі й можемо служити Богу та Батьківщині, проповідувати Україні та світові радість Христового Євангелія — тієї божественної сили, з якої випливає наш оптимізм, віра, надія і любов.
Нині хочу продовжити роздуми про те, як правильно забезпечувати повноцінний, усесторонній навчально-виховний процес школярам в умовах війни. Виховувати — означає передавати цінності. Тому шкільна освіта — це передавання не тільки знань, але й того життєво-важливого досвіду, людської мудрості, поведінки, людяності в умовах нелюдських обставин. І саме в таких критичних моментах життя, історії ми відчуваємо, що справжні цінності, які хочемо передати прийдешнім поколінням у виховному процесі, є життєво важливими для подолання зневіри й розгубленості, для можливості вистояти у критичних обставинах. Інколи в нас виникає відчуття, що діти, особливо підлітки, випробовують межі. Насправді, вони шукають твердої опори для будівництва свого життя. Життєві цінності, зокрема духовні, — головний елемент будь-якого виховання та освіти. Учні завжди шукають те, що для їхнього вчителя найдорожче, що допомагає йому бути успішним, бути переможцем над війною.
Згадаймо Архімеда, який говорив: «Дайте мені точку опори і я переверну світ». Ми відчуваємо, що війна — це саме той момент, коли перевертається світ, руйнується звичне, усталене життя. Тому шукаємо опори. І так важливо, щоб наш навчально-виховний процес у школах, як і виховання у родинах, був моментом, коли ми, самі знаючи, де шукати точки опори, допоможемо знайти її нашим дітям. Для нас, християн, такою опорою є віра в Бога. Адже якраз зі сили Христового Євангелія випливають усі цінності, які допомагають вистояти.
Праведний митрополит Андрій Шептицький зауважував, що коли починається війна, то найтяжче знайти справжню людину. Він стверджував, що під час воєнних дій людяність, добре слово, можливість опертися на когось, хто поруч, рідкість, відтак набагато цінніші, ніж їжа. Тому так важливо допомогти іншим знайти опору в житті.
Я переконаний, що добрий учитель розуміє, що навчання — це безперервний процес. Наші педагоги підвищують свій професійний рівень. У християнстві це називається постійною формацією. Тому прошу бути відкритими до участі в різних тренінгах, у нових видах навчання і взаємопідтримки. Ми мусимо шукати найкращих взірців педагогічного досвіду й ділитися ними. Момент, коли ми намагаємося бути кращими в тому, що робимо, постійно навчатися, стає моментом взаємопідтримки, коли викристалізовується не тільки майстерність, а й талант, особливий дар бути педагогом. Війна — це час, коли ми найбільше потребуємо справжнього свідчення християнського педагога.
Боже, благослови наших учителів, вихователів, батьків! Боже, даруй нашому народові талановитих, обдарованих, досвідчених і людяних учителів, бо це один із видів Твого благословення, через яке будується майбутнє України!
Сьогодні знову попрошу продовжувати молитися за наших ув’язнених отців Івана Левицького і Богдана Гелету. Вони щодня перебувають у небезпеці смерті, терплячи муки російської катівні. Нагадую, що отець Богдан Гелета страждає на цукровий діабет, тому кожен день ув’язнення може бути для нього останнім.
Боже, порятуй наших священників, допоможи знайти способи їхнього якнайшвидшого звільнення! Боже, благослови нашу Батьківщину Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюбʼям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
