Звернення Глави УГКЦ у 277-й день війни, 27 листопада 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні неділя, 27 листопада 2022 року, а український народ стоїть уже 277-й день, як Давид із Голіатом, у титанічній боротьбі, протистоячи російському окупантові, який прийшов на наші землі з повномасштабною агресією і війною.
Знову впродовж останньої доби здригалися наші мирні міста і села. Під російськими бомбами загинуло багато людей. На всій лінії фронту йдуть інтенсивні бої, найбільш криваві — на Донеччині. У наших молитвах щодня є такі наші донецькі фортеці, як Авдіївка і Бахмут.
Ворог завдав також різного типу ударів по наших містах, які намагалися мирно відбудовувати своє життя. Знову ракетними ударами було зранене наше Запоріжжя. Кілька разів його було обстріляно. Вночі було знищене агропідприємство, де перероблялася і зберігалася сільськогосподарська продукція. Далі під російськими ракетами здригалося місто Дніпро. Щойно звільнений Херсон зазнає ударів російської артилерії. І знову в цьому героїчному місті, яке отримало ковток свободи, гинуть люди.
Та найбільше серце болить за дітей. Відповідно до офіційних даних української влади, в Україні уже загинуло 440 дітей, а майже 1300 отримало поранення різного типу.
Україна оговтується після масованих ракетних ударів і відбудовує свою електромережу. Але найбільше ми намагаємося опікуватися тими, кому електрика потрібна не так для комфорту, як для виживання. Усіх нас зворушила фотографія маленької дівчинки, яка, щоб дихати, знайшла можливість на автозаправці підключити кисневий апарат до електроструму, що його виробляє генератор. Електроенергія потрібна маленькій дитині, щоб дихати…
Це сьогодні образ України, яка стоїть, бореться і молиться!
Сьогодні неділя і ми всі спішимо до храму, щоб почути Боже слово, звернене до нас серед цих драматичних обставин війни, і щоб стати причасниками великого Таїнства Євхаристії — Тіла і Крові нашого Спасителя, який хоче живити нас собою, щоб дати нам сили до життя.
Слухаючи Боже слово і стаючи сильними завдяки Його присутності між нами, ми сьогодні хочемо особливо роздумувати над тим, як нам передати віру дітям. Бо багато батьків запитують: що треба зробити, щоб дитина захотіла йти до церкви? Чи треба змушувати ходити до церкви дітей, які не були виховані по-християнськи, а тепер живуть там, де до церкви ходять усі?
Ми розуміємо, що віра — це найсвятіший, найбільший скарб, який має український народ і який ми вже понад тисячу років передаємо з покоління в покоління нашим дітям як наш найбільший, найважливіший спадок. І ми знаємо: для того щоб правильно навчати, виховувати, потрібно не так до чогось змушувати, як привернути увагу власним прикладом, захопити красою, тим, що для нас є найважливіше і найсвятіше. Якщо тато і мама щиро вірять в Бога, самі практикують свою віру, щодня йдуть до церкви і в їхньому житті Господь Бог є на першому місці, то діти це розуміють без слів. І те, що найважливіше для батьків, стає відразу найважливішим у житті їхніх дітей. Тому треба не так заставляти, примушувати дітей до чогось, як захоплювати власним прикладом. Секрет справжнього християнського виховання — це виховання в любові і до любові. Наше завдання — показати людині нашого Господа не як якогось тирана, який карає, а як люблячого батька, який у найтяжчих життєвих обставинах є нашою опорою, силою, тим, хто завжди поруч і ніколи не зрадить.
Часом мене запитують, з якого віку потрібно брати дітей до церкви. Пригадую історію одного нашого семінариста з київської парафії. Вступаючи до семінарії, він проходив співбесіду. Я його спитав: «Скільки тобі було років, як ти прийшов до церкви?». Той хлопчина почервонів і каже: «Моя мама принесла мене до церкви ще в утробі». Я думаю, це найкраща відповідь на наше питання.
Діти справді можуть у церкві бешкетувати. Вони поводяться інакше, ніж дорослі. Але нам потрібно створити для них у храмі простір сприйняття і любові. Навіть коли вони непосидючі, галасливі, не треба їх карати і на них кричати. У багатьох наших храмах є спеціальні дитячі кімнати, де під час Божественної Літургії діти можуть гратися, перебувати певний час зі своїми батьками, але брати участь у Службі Божій, бути причасниками Його Тіла і Крові.
Тож не занедбуймо обов’язку передати віру дітям. Бо, справді, у тій родині, у якій віра більше не передається, починається велика трагедія втрати найціннішого для майбутнього нашого народу.
Сьогодні, цієї неділі, ми хочемо подякувати Господу Богу за ще одне звільнення наших військовополонених і заручників. Вчора ми отримали звістку, що знову було звільнено 12 наших героїв. Цікаво, що серед них було подружжя, яке вважалося зниклим безвісти. Ми тільки вчора згадували про те, як важливо молитися про тих, хто зник безвісти і про кого нічого не відомо. Ми дякуємо Господу Богу, що з того буцімто небуття до мирного життя повернулося подружжя.
Ми просимо: Боже, благослови Україну! Боже, навчи всіх нас у християнській вірі виховувати наших дітей! Боже, навчи нас: батьків, священників, усю християнську спільноту — нашим справжнім, автентичним християнським життям захопити, потягнути до віри в Господа Бога тих, що, можливо, ще сьогодні Його не знає! Боже, зроби здібними і здатними сучасних християн об’явити цьому світові Твоє любляче, спасенне обличчя, розказати добру звістку Євангелія про Тебе — нашого Бога, який є джерелом нашого життя! Боже, благослови українське військо і всіх тих, які Тебе шукають і Тобою перемагають зло! Боже, благослови Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
