Звернення Глави УГКЦ у 276-й день повномасштабної війни, 26 листопада 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні субота, 26 листопада 2022 року, а в Україні вже 276-й день повномасштабної, великої війни, у якій український народ протистоїть російському загарбнику і агресору, що невпинно нищить нашу землю.
Знову впродовж минулого дня і останньої ночі Україна палала, здригалися наші міста і села. На фронті йдуть важкі бої, зокрема на Донеччині. Ворог невпинно обстрілює все, до чого може досягнутися своєю зброєю. Знову постраждали прикордонні міста і села на Сумщині: тільки за один день по них було випущено близько 70 російських снарядів. Харківщина теж страждає, як на прикордонні, так і далі, углиб своєї території. Ракетними ударами ворог знову зранив міста Куп’янськ і Чугуїв. Обстрілюється Південь нашої Батьківщини. Ракетних ударів зазнали містечка Комишуваха і Кучугун у Запорізькій області. Постраждали також Очаків на Миколаївщині і щойно звільнений Херсон. Ворог навмисне нищить нашу критичну інфраструктуру. Після останніх масованих атак наші енергетики, рятувальники працюють день і ніч, щоб забезпечити нас світлом і теплом, за що ми їм щиро вдячні. Росіяни нищать теж заклади здоров’я. Нас просто зворушили твердження Всесвітньої організації охорони здоров’я про те, що з боку росії було близько 700 атак на систему охорони здоров’я України. Це, відповідно до висновків цієї міжнародної організації, найбільша атака на охорону здоров’я в Європі після Другої світової війни. Але незважаючи ні на що, наші медики працюють і творять дива.
Ми можемо сказати в цей суботній ранок, що, незважаючи на терпіння, на кров і сльози, на часткову темряву через брак електроенергії, на холод, який ми тепер переживаємо, Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться. І ми дякуємо Господу Богу і Збройним силам України, що ми живі, можемо бачити денне світло і стояти в молитві перед Божим обличчям.
Продовжуємо наші роздуми над тим, як нам будувати майбутнє, як нам забезпечити якісний і, головне, безперервний процес освіти й виховання для наших дітей і для нашої молоді. Ми вже говорили про те, що виховання і освіта — це ніщо інше, як простір ділення знанням, у якому вчитель помагає учням пізнати щось нове, вказує їм дорогу до пізнання джерел, ділиться своїм знанням і досвідом. Виховання і освіта — це також ділення особистим життєвим досвідом, досвідом усвідомлення вічних істин, навіть переживання цієї війни. Виховання і освіта — це також ділення досвідом того, як бути справжньою людиною, справжнім фахівцем і справжнім християнином. Освіта і виховання — це також ділення власними відчуттями від пізнання Господа Бога і Його присутності в нашому житті. Однак це ділення під час війни є тяжко зраненим, тому що вона роз’єднує людей, фрагментує наші серця, не даючи нам можливості відкритися і ділитися одне з одним тим, що ми знаємо і вміємо. Часом війна людей розлучає назавжди або тимчасово.
Як нам сьогодні підтримати наших школяриків, вчителів і батьків у цьому процесі освіти і виховання? Це велике питання, відповідь на яке ми повинні шукати разом. Подружжя, брати і сестри, цілі родини сьогодні розділені. Плачуть вдови загиблих героїв. А як їм виховувати своїх дітей? Така одна згорьована жінка запитувала мене біля домовини свого чоловіка: «Як далі жити?». Ми теж питаємо себе: як підтримати цю людину? Як підтримати дитину, яка втратила батька, брата чи сестру? Як, з одного боку, бути поруч, виявити небайдужість, а з іншого — не ранити ще більше цю тендітну душу, як кажуть в народі, не лізти в душу вбитої горем дитини? Дуже важливо навіть у процесі освіти й виховання вміти співпереживати, співстраждати в часи смутку, розрадити, побути поруч, побути просто в тиші. Та дитина, яка відчуває підтримку і розраду з боку шкільних друзів, творить затишний і дружній простір шкільної освіти та виховання. Розрада, яка приходить через дію, через спільну молитву, через спільну дорогу долання тих труднощів, — має велике значення. Завдяки їй велике горе начебто зменшується, а маленька радість збільшується. Ділімося своїм людським теплом, своєю людяністю!
Сьогодні я хочу особливо подякувати Святішому Отцю Францискові, який вчора здійснив безпрецедентний жест солідарності та єднання з українським народом. Мало який народ у світі може похвалитися, що Папа написав до нього особистого листа. Святіший Отець, співпереживаючи з кожним із нас, каже: «Ваш біль — мій біль. А в розп’ятому Спасителеві я сьогодні бачу розп’яту Україну». Якраз те, що ми себе сьогодні запитуємо: як бути поруч, як підтримати одне одного і як ділитися своїми знаннями, вміннями і досвідом, здійснив стосовно нас Папа Франциск. Ми дякуємо йому за цей жест глибокої емпатії з нашим стражденним народом. Святіший Отець звернувся поіменно до молоді, дітей і старших, до всіх тих, на чиї плечі впав цей тягар війни. Ми сьогодні почуваємося об’єднаними в молитві із Вселенською Церквою в усьому світі, яка єднається з Україною в нашій борні, у нашому горі та стражданні, допомагає нам рухатися вперед до перемоги.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови дітей України, допоможи всім нам підтримати їх у їхньому дитячому горі! Боже, допоможи нам огорнути їх відповідною опікою і любов’ю! Боже, допоможи нам не кинути їх сам на сам зі своєю бідою, а йти разом уперед навіть у процесі освіти та виховання! Боже, благослови Твоїм небесним миром нашу багатостраждальну Україну
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
