Звернення Глави УГКЦ у 259-й день війни, 9 листопада 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні середа, 9 листопада 2022 року, а український народ стоїть, терпить, бореться великою борнею проти великої війни вже 259-й день.
Знову впродовж минулого дня і цієї ночі вогняним кільцем ця війна палить тіло України. На всій лінії фронту йдуть тяжкі бої. Упродовж останньої доби ворог завдав ударів різного типу по 35 населених пунктах нашої Батьківщини: на Сумщині та Харківщині на Півночі, на Луганщині та Донеччині на Сході, у Запорізькій, Дніпропетровській, Херсонській і Миколаївській областях на Півдні. Цієї ночі великого удару зазнало місто Дніпро, де було знищено велике логістичне підприємство, яке забезпечувало життєдіяльність цілого регіону. Зараз там палає велика пожежа і наші рятувальники намагаються все зробити, щоб рятувати життя людей.
Незважаючи на те, що ми чуємо, зокрема з уст Президента, що щодня на фронті гине не менше наших воїнів та ведуться не менш інтенсивні бойові дії, ніж на початку осені, все ж таки ми можемо сказати: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Ми ж продовжуємо роздуми над тим, як гоїти рани українського народу, зокрема тих людей, які найбільше постраждали від цієї загарбницької, агресивної російської війни.
Сьогодні я б хотів звернути вашу увагу на необхідну умову загоєння наших ран, яка полягає в тому, щоб мати відвагу пізнати правду про себе. Дехто з нас боїться йти до лікарів, проходити медичні обстеження, щоб не знати реального стану свого здоров’я. Один із моїх колег-лікарів, жартуючи, сказав так: зважаючи на рівень розвитку медицини, яка здійснює діагностичні дослідження, сьогодні немає здорових людей, є лише недообстежені. Кожен із нас має дізнатися правду про стан свого фізичного здоров’я, щоб запобігти розвиткові хвороби чи ускладненням вже наявних недуг.
Однак так само важливо мати відвагу пізнати правду про власні духовні вади, немочі. Християнська духовність вчить нас не відвертати очей від Спасителя, зневаженого, обпльованого, розіп’ятого, навіть померлого і похованого, але потім такого, який встане з гробу і рани якого будуть носієм світла Його воскреслого, прославленого тіла. Маймо відвагу побачити свої рани, пізнати себе, дізнатися про справжній стан особистого духовного здоров’я та здоров’я свого народу, своїх рідних. Можна сказати, що християнська благовість є благовістю християнського автентичного реалізму. Хто пізнає Христа — пізнає правду про себе.
Цього дня хочу запросити всіх наших медичних працівників відкрити своє серце і свій розум до пізнання Христової істини, Його Євангелія. Ви отримаєте додаткову здатність проникати в глибину дійсності, матимете справжній реалістичний погляд на світ, людину та її здоров’я.
Заохочую наших медичних капеланів не тільки супроводжувати хворих, поранених пацієнтів наших медичних закладів, а й чувати на душами наших медиків, лікарів, які зранені обставинами теперішнього життя не менше від тих, кого лікують. Як глибоко ранить медичного працівника нерозуміння цінності лікарського мистецтва і таланту, особливого Божого дару лікарського служіння! Тому медичним колективам дуже потрібна присутність медичного капелана, який би підтримав, підбадьорив усіх тих, що разом рухаються дорогою до одужання.
Наш Господь Бог Ісус Христос кличе людину співпрацювати з Ним у ділі зцілення стражденних зокрема в контексті цієї війни. Тож віддаймо разом наші знання, вміння, таланти, мистецтво у руки єдиного Цілителя душ і тіл, і Він через нас буде діяти.
Протягом цих восьми місяців війни я пережив кілька дуже зворушливих моментів, коли лікарі підходили і просили мене поблагословити їхні руки. З яким зворушенням я благословляв руки хірурга-травматолога, що виконували надскладні операції, рятуючи людські життя, і руки реаніматолога, який роздмухує останню іскорку життя в завмираючому тілі, щоб повернути людині повноту дихання, серцебиття чи інші функції організму! Я бачив, з якою силою ті лікарі, які відчували, що їхні руки несуть також Боже благословення, потім день і ніч оперували, рятували людей, лікували рани України.
Запрошую вас і нині послухати мудрість митрополита Андрея Шептицького, який нам відкриває ще одну рису справжньої любові до Батьківщини: «Більшу послугу своєму народові та людині робить той, хто вчить їх виправляти власні помилки. Він більше їм служить, ніж той, хто вчить його лише гордитися і тішитися славою і величчю минулих поколінь». Ця терапевтична риса справжньої любові до Батьківщини має силу вже сьогодні виправляти наші помилки і зцілювати наші вади. Бо великою є та людина, яка вміє визнавати свої помилки і на них вчиться, щоб ніколи їх більше не повторювати. Тому, якщо ми любимо свій народ, не замовчуймо правди не тільки про наші перемоги, сили, успіхи, а й про немочі, гріхи та рани. Тоді ми будемо мати цілісний погляд на те, як нам сьогодні будувати краще майбутнє, як нам ставати ліпшими навіть під час цієї війни і бути великим, благословенним Божим народом, який у правді стоїть перед світом і за ту правду готовий віддати навіть власне життя.
Боже, благослови Україну! Боже, поможи нам виправити наші всенародні гріхи, помилки і вади! Боже, зціли рани України: фізичні, духовні та моральні! Боже, благослови наше військо! Боже, благослови Україну Твоїм небесним, справедливим миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
