Звернення Глави УГКЦ у 230-й день війни, 11 жовтня 2022 року
У щоденному відеозверенні до українців і всіх людей доброї волі Блаженніший Святослав розповів про ситуацію на фронті, продовжив серію роздумів про джерело стійкості українського народу й уділив архиєрейське благословення.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри, сьогодні вівторок, 11 жовтня 2022 року, а в Україні вже 230-й день цієї жорстокої, нелюдяної, кровопролитної війни.
Україна сьогодні, цього ранку, оговтується після масованого ракетного удару, який вчора росія завдала по всій Україні, по наших містах і селах. Десятки вбитих, десятки поранених… Підтверджено смерть 19 невинних жертв цієї масованої атаки. Тільки в Києві загинуло 6 осіб, понад 50 було поранено.
За кілька годин росія випустила по Україні 83 крилатих ракет різного типу, десятки безпілотних літальних апаратів, начинених потужною вибухівкою. Ворог хотів нас залякати. Намагався знищити критичну інфраструктуру наших міст і сіл, зокрема електропостачання. Але українці вже давно перестали боятися. Такого типу атаки ще більше гуртують наш народ. Українці ще більше єднаються у своєму бажанні вистояти до кінця в цій борні.
Сьогодні знову з самого ранку оголошена повітряна тривога в усій Україні. Не виключено, що і нині ворог повторюватиме подібний злочин. Від імені усіх Глав Церков і релігійних організацій, що об’єднані у Всеукраїнську раду Церков, вважаю за свій обов’язок голосно і рішуче засудити цей акт тероризму, який російська федерація вчинила і чинить проти українського народу. Такі дії росіян є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права, правил і звичаїв ведення війни і не можуть бути по-іншому кваліфіковані, як військові злочини. Ми закликаємо всю міжнародну спільноту, очільників держав, церков і релігійних спільнот, громадських організацій та інтелектуалів світу приєднатися до нашого голосу і рішуче засудити такого типу терористичні дії. Якщо ви будете сьогодні мовчати, завтра вас убиватимуть так само, як це сьогодні чинять із нами. Скажімо своє рішуче «ні» державі, яка вдається до таких вчинків, щоб досягати будь-яких цілей.
На тлі трагедії, яка розгортається на наших очах в Україні, я б хотів роздумати над ще одним елементом стійкості — над стійкістю серед болю. Наслідком цих свіжих подій, коли палали наші міста і села, є щоразу більший народний біль. Біль втрат. Біль тих, хто перебуває в російському полоні. Біль тих, хто зазнає тортур. Біль матерів, які втрачають своїх дітей на фронті. Біль мільйонів українців, які змушені покинути свої домівки. Біль народу, якого розпинає сьогодні несправедливий агресор.
Прислухаймося сьогодні до мудрості народу-страстотерпця — нашого українського народу, наших героїв, ветеранів різних воєн, мучеників та ісповідників нашої Української Греко-Католицької Церкви.
Один із сучасних авторів, який пише багато про феномен болю, Ерік Ґрейтенс каже так: «Є біль, якого ми шукаємо, а є біль, який шукає нас». Часом біль супроводжує навчання, необхідність зростати. Біль завжди є частиною буття людини, народу, яка перебуває в дорозі, паломництві на цьому земному шляху до небесної батьківщини. А є біль, який застає нас зненацька, ламаючи наші плани, і ми не здатні його втамувати. Цьому останньому типу болю нелегко зарадити, бо він завжди особистий, специфічний.
Інколи нещастя штучно роздмухується власними страхами. Тож щоб вистояти серед болю, потрібна мудрість.
Не існує простих практик подолання справжнього болю, але шлях до мудрості пролягає через темний ліс болю. Слід знайти в собі відвагу поглянути власному болю у вічі. Існують здорові форми прояву болю, як-от реакція на несправедливість щодо інших чи їх страждання, коли нам болить біль ближніх. Це допомагає нам глибше збагнути нашу людськість, потребу в інших. Біль робить нас справжніми людьми.
Ми, християни, завжди переживаємо наш біль, єднаючи його з болем нашого розп’ятого Спасителя. І тоді наш біль стає рятівним, спасенним для нас самих і для світу. Випробовування, які дозволяють нам знайти сенс у житті та здолати власний біль, допомагають нам відважитися взяти на себе нові обов’язки і перетворюються на досвід, який є скарбом для майбутнього служіння. Правильно пережитий біль стає скарбом мужньої людини. Недаремно каже наш народ: «Терпи, козаче, отаманом будеш».
Коли тобі боляче, спробуй подумати про інших, послужити їм. Іноді доводиться болем праці гасити біль серця. Біль наче вогонь загартовує нашу особистість. Не біймося його. Погляньмо йому у вічі і мудро, разом із Христом, за прикладом наших великих попередників, маймо відвагу пережити, вистояти серед болю.
Хочу сердечно подякувати нашим медичним працівникам, які рятують поранених людей сьогодні, супроводжують їх у найбільш болючих моментах їхнього життя. Цього ранку хочу особливо подякувати нашим енергетикам, що впродовж останньої ночі відновили все енергопостачання наших міст і сіл, мережу, яку ворог намагався зруйнувати. Дякую вам! Завдяки вашій праці ми перемогли цієї ночі, цього ранку. Сердечно дякую всім громадянам України, які на заклик наших енергетиків вчора більше ніж на 26 відсотків зменшили споживання електроенергії і таким чином дали можливість відновити зруйновану енергетичну інфраструктуру наших міст. Складаю уклінну подяку нашим протиповітряним силам України, які вчора збили майже половину російських ракет і таким чином не дали вбивчій руці агресора знищити багато наших міст і сіл.
Сьогодні, цього ранку, під завивання сирени повітряної тривоги ми дякуємо Господу Богу, що ми живі. Дякуємо за наших захисників, дівчат і хлопців, наших військовослужбовців, рятувальників, усіх тих, хто рятує в Україні життя.
Нас болить біль нашого народу, але ми його переживаємо стійко і мудро — разом із нашим розп’ятим Спасителем і кажемо: Боже, благослови Україну! Боже, поблагослови нашу Батьківщину Твоїм справедливим небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні.
