Звернення Глави УГКЦ у 193-й тиждень повномасштабної війни, 26 жовтня 2025 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Ось минає вже 193-й тиждень повномасштабного вторгнення російської армії на мирну українську землю. Цілих 193 нестерпні тижні, кожен із яких укотре розливає море крові та сліз по нашій благодатній українській землі, а ми вкотре дякуємо Господу Богові та Збройним силам України за те, що живі й можемо служити Богові, людям і нашому народові.
Цей тиждень був також тижнем великих боїв на фронті, великої боротьби в тилу і героїчного служіння найвразливішим під час цієї війни. На фронтах ідуть тяжкі бої, але наші героїчні воїни, військовослужбовці, дівчата і хлопці, не просто стримують атаки ворога, не просто зірвали його так званий літній чи осінній наступ, а контратакують, звільняючи наші міста і села.
Ми молимося за них, за їхні родини, за всіх, хто постраждав від цієї страшної війни, і просимо Господа Бога зцілити рани, які завдає ця велика трагедія. Молимося за наших братів та сестер, які перебувають у російському полоні, у тюрмах і катівнях, зокрема на окупованій території. Молимося за родини наших полеглих героїв.
Цього тижня щоночі росіяни систематично атакували й нищили критичну енергетичну інфраструктуру наших міст і сіл. Зокрема, у центрі ударів була Чернігівщина. Багатотисячне місто Чернігів пережило великий блекаут, а частина області вже кілька днів перебуває без світла й тепла. Ми змушені довозити воду для того, щоб люди могли вижити в таких складних обставинах, коли температура щоразу більше знижується.
Ми хочемо подякувати всім волонтерам, які в таких холодних, темних, складних обставинах зігрівають наших людей, несуть їм світло християнської надії.
Великим болем у наших серцях відгукнулося те, що відбулося у Харкові — росіяни дронами атакували дитячий садочок. Богу дякувати, що ніхто з дітей не загинув, але всі вони перебувають у стані гострого стресу і шоку від пережитого.
У Києві, на Подолі, російський дрон улучив у синагогу. Загинуло кілька осіб, четверо поранено.
Ми просимо світову спільноту гостро та рішуче сказати «Ні!» російській агресії. Незважаючи на ці жахливі обставини, хочемо всіх вас запевнити, що Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Цей тиждень пройшов для релігійної спільноти України під світлом знакового візиту Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій до Норвегії, до її столиці — міста Осло. Нам було важливо донести голос громадянського суспільства України до наших міжнародних партнерів. Ми вдячні королівській родині за зустріч, за особливу увагу до нашої громади в Норвегії.
Я мав нагоду попросити короля і королеву про їхній особистий патронат над нашою громадою, яка так потребує підтримки, потребує того, щоб наше гасло душпастирства в діаспорі «Інтеграція — так, асиміляція — ні» могло бути реалізоване і в цій країні. Цікаво, що сам король відповів на це прохання своїм свідченням. Він пригадав, що теж був біженцем — трирічним хлопцем змушений був зі своєю родиною емігрувати з Норвегії, яку окупували нацисти. А королева пригадала, що маленькою дівчинкою бачила, як народ радів, коли нацисти-окупанти покинули її батьківщину. І побажала, щоб цю радість звільнення, радість перемоги якнайшвидше пережили сини й доньки, діти українського народу.
Особливою темою наших зустрічей і розмов була тема міжконфесійного, міжцерковного єднання, пошуків шляхів до єдності між християнами України, той рух, який ми називаємо екуменічним.
Дуже важливою була наша зустріч з очільником Лютеранської Церкви Норвегії — найбільшої конфесії у цій країні — сеньйором єпископом Олавом Фюксе-Твейтом. Він не тільки є очільником цієї Церкви, а й багатолітнім Генеральним секретарем Світової ради Церков. Він, як ніхто, розуміє небезпеку маніпуляцій ідеєю екуменізму, які, зокрема, походять із московських середовищ.
І тому ми почали говорити про новий вид екуменізму: не теоретичного, а практичного; не як дипломатичних перемовин і лише намагання осягнути якогось компромісу, а як справжнє змагання до єдності між християнами. І засвідчили, що ми сьогодні в Україні стоїмо перед одними й тими самими екзистенційними викликами. Ми розповіли, як, стоячи перед масовими похованнями, тими братськими могилами наших вірних, зрозуміли, що на цій межі життя і смерті ми всі однакові — православні і католики, протестанти, юдеї і мусульмани. Тому спільна відповідь на ці російські злочини проти людяності в Україні народжує новий вид єднання в дії, який ми назвали екзистенційним екуменізмом — те, що сьогодні змушує нас жити, молитися, працювати разом, а також бути голосом нашого багатостраждального народу до світового співтовариства.
Ми хочемо нині вкотре подякувати — як в контексті візиту до Норвегії, так і в контексті всіх інших наших спілкувань — усім людям доброї волі з різних країн, різних народів, які нас підтримують, за нас моляться, посилають до України гуманітарні конвої, допомагають нам, християнам, звершувати соціальне служіння в нашій Батьківщині.
Ми сьогодні хочемо вкотре разом з усіма народами, з усіма християнами світу помолитися за мир в Україні. І просимо: Господи, зупини війну! Тільки Ти можеш це зробити. Господи, Твоїм світлом, благодаттю Духа Святого просвіти серця й уми могутніх світу цього, щоби вони знайшли вихід із того темного кута, у який заганяє людство російська агресія.
Боже, благослови нашу багатостраждальну Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
