Звернення Глави УГКЦ у 183-й тиждень повномасштабної війни, 17 серпня 2025 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Минає вже 183-й тиждень великої війни, повномасштабного вторгнення російських військ на мирну українську землю. Цей тиждень, мабуть, запам’ятається всій міжнародній спільноті, а особливо українцям, самітом на найвищому рівні між очільниками США та росії, який відбувся 15 серпня на Алясці.
Український народ справді молиться і бореться за мир. Ми так прагнемо припинення цієї війни! Та навіть під час тих міжнародних зусиль, у момент зустрічі на найвищому рівні, росіяни не припинили вбивати людей в Україні. Ворог ударив ракетами по центральному ринку міста Суми. Під обстрілами були також наші міста й села на Запоріжжі, Дніпропетровщині, Херсонщині, Миколаївщині. Ні на мить не зупинялися важкі бої вздовж усієї лінії фронту.
Попри це ми складаємо слова подяки всім, хто чинить безпрецедентний міжнародний тиск на агресора, щоб зупинити його вбивчу руку. Дякуємо тим, хто підтримує Україну і докладає всіх зусиль, щоб довгожданий мир нарешті настав.
Спостерігаючи за переговорами на найвищому світовому рівні, ми сподіваємося, що вони принесуть результат. Водночас відчуваємо, що це тільки початок, — початок серйозного пошуку способу зупинити цю війну. Та в контексті різних ідей і пропозицій, які нині озвучують президенти, дипломати, експерти, хочу ще раз наголосити: Україна — це не лише територія. Вести мову про завершення війни, зводячи все до питання територій, їхнього обміну чи визнання тимчасово окупованих земель, — вкрай недостатньо.
Україна — це люди. Україна — це народ. І навіть коли йдеться про окуповані території, ми просимо на найвищому міжнародному рівні пам’ятати про тих, хто опинилися в лабетах окупації. Просимо повернути до переговорів тему прав людини, передусім права на життя і свободу, а в нашому випадку — ще й права бути українцем, належати до багатомільйонного українського народу.
Росія воює не за території в Україні, а за право впливати. Якщо агресор насаджуватиме свою неоколоніальну ідеологію у свідомість президентів, дипломатів, світового співтовариства, то ця ідеологія руйнуватиме зсередини серце, душу, розум і свідомість сучасної людини.
Тому сьогодні ще раз від імені народу України промовляю вже відомі всім слова: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Цього тижня ми святкували одне з найбільших християнських свят — Успіння Пречистої Діви Марії. І за дивним Божим провидінням саме цього дня відбулися всі головні міжнародні події, пов’язані з пошуком моделі миру для України.
Хочу щиро подякувати всім, хто відгукнулися на заклик до молитви і посту та глибоко пережив останній день Успенського посту, 14 серпня цього року. Дякую нашим владикам, монахам і монахиням, священникам, усім мирянам і людям доброї волі, які в молитві й пості благали в Господа дару звільнення від війни, від тієї неволі, у яку потрапляє людина, розпочавши воєнні дії, і з якої самостійно не може вийти.
Дякую всім прочанам, які у свято Успіння Пречистої Діви Марії масово прибули до наших марійських відпустових центрів, щоб разом у молитві супроводжувати ці важливі міжнародні історичні події. Вірю, що Господь прийме нашу жертву й поблагословить нашу землю миром, за який молимося.
Сьогодні, цієї неділі, наша Церква переживає в Києві особливі дні пам’яті: святкуємо 30-річчя відновлення Київської митрополії та 20-річчя повернення осідку Отця і Глави Церкви до своєї столиці — Києва.
Учора ці святкування розпочалися Всеукраїнською молодіжною прощею до Патріаршого собору. Важливо було, щоб молодь торкнулася джерел своєї Церкви й щоб ми розвінчали черговий міф московської пропаганди, відкрили київське коріння нашої Церкви.
Особливим моментом цієї молодіжної прощі стало вшанування мощів святого рівноапостольного князя Володимира. Усі ми ще раз усвідомили, що наша Церква — це Церква Київська, Церква Володимирового хрещення. Ми не постали з Берестейської унії, а прийшли до неї. Ми прагнули відновити тоді дуже важливу, а сьогодні втрачену єдність Київської Церкви.
Сьогодні відбувся другий день святкувань. Я вдячний нашим владикам і прочанам, які прибули до Києва, до Патріаршого собору Воскресіння Христового.
Тридцять років відродження нашої Церкви на київських землях стали часом розвитку, численних здобутків і плодів відновленої Київської Церкви у своїй колисці. Дякуємо Господу за дар нашого Патріаршого собору, за відновлені структури Київської архиєпархії й екзархатів. Відчуваємо, що всі ці роки Господь готував нашу Церкву, щоб ми були зрілими і здатними відповісти на виклики нинішньої великої трагедії війни.
У контексті цієї прощі ми ще раз почули пророче, безсмертне слово митрополита Андрея Шептицького, який говорив: «Не тільки в глибокому середньовіччі, але й у майбутньому український Київ відіграватиме важливу, а, можливо, й вирішальну роль для всієї Європи, зокрема Західної».
Ці слова він промовив тоді, коли Київ був цілком неукраїнським, а незалежної України ще не існувало. Проте він уже бачив міжнародну суб’єктність українського Києва та його історичну роль для народів Європи і світу. І ми сьогодні бачимо, як із відродженням нашої Церкви в Києві ця роль щоразу промовистіше здійснюється.
Дякуємо Господу тут, у колисці нашого християнства, за всі дари, які ми від Нього отримали. Ми хочемо відновити союз — Завіт із Богом, укладений нашими прабатьками під час хрещення у водах Дніпра, коли вони сказали: «Боже, ми хочемо бути Твоїм народом, а Ти будеш нашим Богом».
Цей київський Завіт ми відновили в момент освячення нашого Патріаршого собору 12 років тому. І саме ця взаємна приналежність — нас Богові, а Бога — нам, сьогодні становить ідентичність України, нашого народу, нашої культури й Церкви. Спогадуючи цей Завіт та великі діла, які Господь творить у нашій Церкві в останні десятиліття, ми дякуємо Йому і просимо: благослови, Господи, Твоїх дітей! Благослови нашу Церкву! Не дай, щоб убивча рука агресора знищила плоди відродження цих останніх 30 років.
Боже, благослови Україну Твоїм справедливим, небесним миром! Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
