Звернення Глави УГКЦ у 182-й тиждень повномасштабної війни, 10 серпня 2025 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні 10 серпня 2025 року, і, на жаль, Україна продовжує рахувати дні й ночі, тижні цієї жорстокої війни. Цієї неділі минає вже 182-й тиждень з часу повномасштабного вторгнення злочинних російських військ на мирну українську землю. Проте ми всі пам’ятаємо, що війна почалася ще у 2014 році й щохвилини приносить свої смертоносні плоди в Україні.
Хоча про Україну перестали говорити і писати засоби масової інформації у світі, вона щодня своїми грудьми затуляє мир Європи і світу. Сьогодні ми хочемо згадати всіх тих, хто цього тижня віддав життя за Батьківщину. Згадуємо наш Херсон і Одесу, Дніпро й Харків, Суми, Київ і Київщину, які щодоби зазнавали нічних ударів з неба по наших містах і селах.
Ми знову дякуємо Збройним силам України за їхню справді героїчну боротьбу. Дякуємо Господу Богу і нашим воїнам за те, що ми живі.
Цього тижня Україна уважно стежила за перемовинами на найвищому світовому рівні щодо завершення цієї жорстокої, кривавої, святотатської війни. Ми почули слова нашого Президента, який на весь світ заявив, що цю війну треба закінчувати. Але українці просять у Господа Бога і у світових лідерів справедливого миру — щоб жертва була вшанована в її стражданнях, щоб саме агресор заплатив за всі наслідки цієї трагедії. Не можна ставити на один рівень злочинця і його жертву.
Ми сподіваємося, що в усіх цих перемовинах світ справді підтримує Україну. А разом ми зробимо все, щоб зупинити вбивчу руку російського війська, яке, на жаль, забирає в нас право на існування, не визнає суб’єктності України.
Цього тижня ми знову кажемо на весь світ: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Кілька днів тому, 6 серпня, ми святкували Преображення Господнє. Я мав нагоду відвідати унікальне місто на Львівщині, назване на честь нашого праведного митрополита Андрея — місто Шептицький. Окрім святкування цього великого християнського свята, ми разом із громадою освятили Алею Героїв у центрі міста, де зібралися родини загиблих воїнів.
Ми були разом, вглядалися в обличчя наших хлопців і дівчат, які віддали життя за Україну, торкалися болю й ран наших людей. Одна старша жінка, яка втратила двох синів і внука на цій війні, дивлячись мені в очі, запитала: як далі жити?
У такі моменти відповідь можна знайти тільки в Господа Бога, бо Він — Податель життя. Ми можемо бути разом, молитися за вічний упокій наших Героїв, висловлювати нашу шану і вдячність матерям, дружинам, дітям полеглих, підтримувати одне одного, жити разом далі. Лише так ми зможемо не тільки пережити рану війни, а й перетворити біль на дію, — дію милосердя і любові.
Цей біль у нашому народі сьогодні стає солідарністю, взаємною підтримкою. І всі разом ми зростаємо в чистій любові до Господа Бога й нашого народу.
А цієї неділі в нашому Патріаршому соборі відбулася Проща медичних працівників. Справді медики, парамедики — це також герої цієї великої трагедії, які першими приймають на себе болі та страждання нашого народу. Ми називаємо їх «зраненими цілителями», бо вони носять на собі рани війни, але водночас лікують рани інших.
Ми не тільки висловлюємо вдячність лікарям — ми молимося за них. Ми хочемо надати їм належну духовну опіку, розвиваючи медичне капеланство в закладах охорони здоров’я, створюючи простори для реабілітації, відновлення і зцілення, зокрема для самих медичних працівників.
А наступного тижня, 17 серпня, відбудеться справді знаменна подія. У Києві, в Патріаршому соборі Воскресіння Христового, ми святкуватимемо 30-річчя відновлення Київської митрополії, яку було ліквідовано імперською російською владою ще 1839 року. Також згадуємо 20-ту річницю повернення осідку Отця і Глави Церкви до Києва — столиці, з якої його було вигнано на століття. Тридцять років тому ми відродилися, а 20 років тому Глава Церкви повернувся до свого дому.
Повертаючись тоді до Києва, патріарх Любомир проголосив маніфест єдності та співпраці Українських Церков Володимирового хрещення під гаслом «Один Божий народ у краю на Київських горах». Тоді він запросив наших православних братів до співпраці — від взаємного поборювання до першості в любові. У межах наукової конференції ми хочемо осмислити це слово мого великого попередника, оновити й осучаснити його в реаліях теперішнього церковного, суспільного й державного життя.
Напередодні, 16 серпня, відбудеться молодіжна проща до Патріаршого собору. Я запрошую всіх узяти участь у цих глибоких і важливих подіях. Ми не тільки згадуємо минуле — ми будуємо майбутнє.
Сьогодні просимо: Господи, благослови нашу молодь, наш народ, українську владу, воїнство! Господи, благослови Церкви України, надихни нас прагненням до єдності й любові!
«У єдності сила народу, Боже, нам єдність подай», — так співає наш народ протягом століть. Хай цей духовний заклик стане змістом і душею наших ювілеїв.
Боже, вислухай молитву України! Боже, надихни могутніх світу цього духом Твого миру! Боже, благослови багатостраждальну Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
