Звернення Глави УГКЦ у 177-й тиждень повномасштабної війни, 6 липня 2025 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Минає 177-й тиждень великої, повномасштабної війни, яка щодня пожинає нові й нові жертви.
Ми знаємо, що ця війна почалася понад 10 років тому, і чимало наших дівчат та хлопців перебуває в полоні ще з 2014 року. Схиляючись над ранами нашого народу, ми не можемо забути родин героїв Небесної сотні — трагедії вбивства наших людей на київському Майдані. Все це накопичується, біль українців зростає.
Цей тиждень знову став тижнем великого болю, великих злочинів росії проти українського народу. Багато різних міжнародних організацій та інституцій засвідчує, що росія застосовує хімічну зброю проти України й обстрілює наші міста та села касетними боєприпасами. Ворог начиняє свої дрони термобаричними засобами, які спричиняють величезні лиха й пожежі, підпалюючи домівки мирних громадян України.
Наші воїни з великою мужністю, інколи з останніх сил, стримують переважальні угруповання російських окупантів, що напирають на наші позиції на Півночі, Сході та Півдні України.
Цього тижня ми оплакуємо жертв Полтави й Одеси. 3 липня відбулися масовані «коврові» бомбардування, зокрема нічні, цих міст. А в ніч на 4 липня вкотре постраждав Київ. Майже 500 дронів і балістичних ракет були скеровані на столицю. Постраждало багато людей. Найбільш варварськими є удари по каретах медичної допомоги. За одну ніч було знищено 5 карет, які спішили на допомогу постраждалим. Наше золоте місто, наш Київ, вистояв і цього разу.
Ми сьогодні хочемо подякувати Господу Богові, Збройним силам України і всім тим, хто нас підтримує в будь-який спосіб. Хочемо подякувати за те, що Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Цей тиждень, зокрема для єпископів нашої Церкви, ввійде в історію як синодальний, який ми відбули у вічному місті Римі, у колегії Святого Йосафата.
Це був особливий момент, коли єпископи зі всього світу разом вболівали, співстраждали зі своїм народом і думали, як найкраще послужити, як зорганізувати всі ресурси, сили відповідно до тих викликів і потреб, які стоять перед нами.
Цього тижня ми мали особливий момент благодаті — на своїй аудієнції владик Синоду прийняв Папа Лев XIV. Цікаво, що найпершим його бажанням була молитва — попросив заспівати «Отче наш» українською мовою. Папа зазначив, що нелегко до єпископів нашої Церкви, до єпископів України говорити про надію, коли ворог щодня намагається її у нас вкрасти. Але ця надія є, і вона в нас та між нами, а її джерелом є Господь Бог наш Ісус Христос.
Звертаючись до Святішого Отця, я зазначив, що джерелом сили і стійкості української Церкви й українського народу було повне й видиме сопричастя Київської Церкви з наступником апостола Петра. Бо в найбуремніші моменти нашої історії ми завжди могли опертися на Петрову скелю. І тоді, коли весь світ хитався, падав, ми змогли встояти. Адже як сказано в Євангелії: «… ти — Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18).
Я подякував Святішому Отцеві за те, що ця скеля не хитається і сьогодні, але перебуває з Україною й українським народом. І те, що Синод мав можливість живої зустрічі з Папою, було видимим знаком цього сопричастя, цієї єдності.
Головна тема нашого Синоду — це душпастирство сім’ї. Ми мали нагоду почути голос української сім’ї, мали нагоду вкотре співпереживати її драму, її болі, її страждання й разом шукати світло надії.
Народ України, як і українці на поселеннях, глибоко зранений цією війною. Але найбільшу рану отримала саме сім’я, яка є базовою клітиною Церкви і суспільства. Все починається зі сім’ї: народжується життя, передається віра в Бога, народжуються майбутнє для Церкви й нашого народу.
Ми константували велику драму нашої сім’ї, — сім’ї, яка сьогодні перебуває під великою атакою з різних сторін. Війна спричиняє відокремлення чоловіка від жінки і дітей. Війна виганяє сім’ю зі її домівки. Сім’я терпить драму життя в дистанції один від одного. Вона майже перестає народжувати дітей. Індекс народжуваності в Україні впав майже до нуля. Багато владик засвідчило, що за останній рік кількість похоронів у їхніх єпархіях утричі перевищив кількість хрестин.
Саме тому сім’я сьогодні потребує окремої уваги й захисту. Ми вкотре говорили про необхідність окремого державного органу виконавчої влади в Україні, який би захищав сім’ю, а відтак здійснював просімейну політику. Наша Церква готова огорнути українську сім’ю своїм душпастирством. Наші душпастирі і психологи зазначили, що боротьба з наслідками війни ще попереду. Те, що нині ми бачимо, — це тільки передвісники тих ран, які у свою сім’ю принесуть зранені чоловіки, жінки і діти. Але мати-Церква вже сьогодні думає про те, як підтримати наші подружжя.
Ми хочемо подякувати нашим сім’ям, які борються за сімейне щастя. Хочемо подякувати всім просімейним рухам в Україні, які сьогодні в наших парафіях пропагують сімейні цінності й показують, що сім’я — це проєкт щастя, який Господь Бог пропонує людині, а не тягар чи якийсь додатковий сумний обовʼязок. Сім’я — це дорога до святості вдвох. І в цю дорогу до щастя та святості нині наші миряни, які є свідками щасливого подружжя, хочуть запросити сучасних дівчат і хлопців.
Ми хочемо подякувати всім нашим священникам, які займаються душпастирством родини в різних інституціях, парафіях, душпастирських центрах, готуючи подругів до укладання подружжя, супроводжуючи нові подружжя після їхнього укладання.
Ми сьогодні просимо: Господи, благослови наш плачучий народ, порятуй його. Господи, благослови українську сім’ю, бо саме за неї відбувається чи не остання, апокаліптична боротьба диявола, ворога людського роду з усім тим, що є світле, добре і святе. Благослови християнських подругів, чоловіків, жінок, їхніх дітей. Благослови, Господи, Україну й українську землю, і подаруй нам цей довгоочікуваний, справедливий Твій небесний мир.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
