Звернення Глави УГКЦ у 171-й тиждень повномасштабної війни, 25 травня 2025 року
Христос воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Минає вже 171-й тиждень повномасштабного вторгнення, святотатської війни, яку росія розпочала проти мирної Української держави, проти нашого народу. Цей тиждень знову був дуже бурхливим і наповненим різними подіями.
Найважчим місцем на фронті є наш багатостраждальний Покровськ. Майже половина всіх російських атак на наше військо відбулася там, на цьому невеликому донецькому клаптику фронту.
Майже щоночі наші мирні міста і села зазнавали атак з повітря. Так, у ніч на 24 травня ворог завдав по Україні масованого комбінованого удару, випустив 14 балістичних ракет і 250 дронів. Осередком цього удару стала наша столиця Київ. У місті зруйновано багато будівель, є поранені люди. Постраждали також Одеса, Запоріжжя та інші наші міста і села.
Цього тижня російські дрони долетіли навіть до Заходу України — на Прикарпаття, Івано-Франківщину, та Буковину, у Чернівецьку область.
Незважаючи на ці важкі дні, українці живуть надією на мир, який будують коштом свого життя, за який моляться, ідуть на прощі до різних святих місць України. Про цей мир не втомлюється говорити Папа Лев XIV, запрошуючи до Ватикану тих, хто готовий сісти за стіл переговорів, до чого він неухильно закликає. Однак ми почули, що з боку росії прозвучав зневажливий жест відмови не тільки від розмов, зокрема на рівні Святого Престолу, а й від будь-яких серйозних кроків до того, щоб бодай на короткий час зупинити війну.
Та попри ці, можливо невдалі, зусилля, ми продовжуємо жити, працювати, молитися, надіятися. І тому хочемо, щоб знову весь світ нас почув: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Цього тижня в Марійському центрі «Зарваниця» відбулася ювілейна 100-та сесія Архиєрейського Синоду нашої Церкви за участю 27 єпископів нашої Церкви, які діють на території України. З нами був також владика Теодор, єпарх Мукачівської єпархії, із Закарпаття.
Головною темою цього Синоду було соціальне служіння нашої Церкви в умовах війни. Для нас було важливим зрозуміти, якою зараз є гуманітарна ситуація в Україні і що ми маємо зробити для того, щоб рятувати людей.
Відповідно до останніх даних координатора ООН із гуманітарних питань OCHA Ukraine, війна в Україні продовжує поглиблювати гуманітарну кризу, яка має всі шанси стати найбільшою не тільки в Європі, а й у всьому світі. Ми почули жахливі цифри. Кількість внутрішньо переміщених осіб в нашій країні становить 4,6 мільйона; 6 мільйонів українців перебувають в окупації, 6,5 мільйона — поза межами Батьківщини як вимушені емігранти, біженці. Більше ніж 16 мільйонів українців, відповідно до критеріїв ООН, вважаються хронічно постраждалими від війни.
Простежується тривожна тенденція різкого зменшення гуманітарної допомоги, яка надходить в Україну. Наприклад, ми кажемо, що 4 мільйони українців втратили дах над головою, але посприяти відбудові домівок можна менше ніж половині постраждалих. Негайної допомоги потребують 12,7 мільйона, проте лише чверті можливо надати цю допомогу. Не мають доступу до харчів, потребують хліба 5 мільйонів, але на рівні міжнародних організацій є змога підтримати не більше ніж 2 мільйони.
Ми всі маємо об’єднати зусилля, щоб ця величезна криза не перетворилася на гуманітарну катастрофу. Держава і Церква, громадські й міжнародні інституції повинні співпрацювати для того, щоб надати необхідну допомогу людям, які перебувають у скруті.
Користаючи з цієї нагоди, складаю подяку міжнародним організаціям, зокрема «Карітас Інтернаціоналіс», усім доброчинцям католицьких спільнот і Церков з усього світу за допомогу Україні.
На жаль, сьогодні про цю гуманітарну кризу в Україні майже ніхто вже не говорить. Про мільйони українців, які перебувають на межі голодної смерті, ви не почуєте в новинах у різних країнах світу. Тому від імені стражденного українського народу голос до світового співтовариства підносить наша Церква.
Ми можемо зарадити цій кризі лише тоді, коли об’єднаємо наші зусилля і не піддаватимемося спокусі втоми чи зневіри. Хай за словами апостола Павла: «Caritas urget nos» («Божа любов спонукає»), — Божа любов, яку кожен із нас відчуває на собі, спонукає нас відкрити своє серце тим, хто нині перебуває у скруті.
Складаю подяку Папі Леву XIV, який від перших днів свого понтифікату з великою увагою і чуйністю стежить за подіями в Україні і намагається все зробити для того, щоб зупинити вбивчу руку агресора і все те, що вона спричиняє.
Ми сьогодні просимо: Боже, благослови Україну! Мати Божа, яку ми називаємо Царицею травня і до якої молимося під час наших травневих прощ про захист України, почуй наші молитви! Боже, благослови нашу багатостраждальну українську землю Твоїм справедливим, небесним миром.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Христос воскрес! Воістину воскрес!
