Звернення Глави УГКЦ у 148-й тиждень повномасштабної війни, 15 грудня 2024 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Ми пережили вже 148-й тиждень великої війни, яку називаємо повномасштабним вторгненням. Цей тиждень знову був сповнений повітряних атак, руйнування, крові, сліз, тяжких боїв на всій лінії фронту, зокрема поблизу героїчного Покровська. Цього тижня ми особливо молилися за невинно убієнних у Запоріжжі, де загинуло понад 10 осіб і кілька десятків отримало поранення, серед них діти.
Цього тижня Україна знову пережила масовану повітряну атаку російського агресора: було випущено приблизно 300 повітряних засобів ураження і майже півтори сотні ракет різного типу. Знову головною ціллю цієї атаки була енергетична інфраструктура наших міст та сіл.
Ми дякуємо Господу Богові та Збройним силам України за те, що живі. Дякуємо рятувальникам за те, що вони невтомно відновлюють пошкоджену інфраструктуру. Сьогодні дуже часто обличчя надії в Україні є обличчям енергетика. Ми дякуємо медичним працівникам, які знову врятували десятки життів. Дякуємо працівникам різних служб правопорядку, різних інституцій, які забезпечували не тільки енергопостачання, а й тепло, харчі для наших міст і сіл.
Ми хочемо нині ще раз подякувати всім українцям, які не втікають з України, а живуть тут, навіть вмирають, віддають життя, щоб не віддати Батьківщини. І прагнемо, щоб увесь світ вкотре почув, що Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Цього тижня в Києві відбулася чергова сесія Постійного Синоду єпископів нашої Церкви. Владики зі США, Канади, Польщі, України разом працювали для того, щоб життя нашої Церкви було скоординоване, впорядковане, щоб наша Церква якнайкраще могла послужити Богові й українському народові, як в Україні, так і на поселеннях.
Було кілька центральних тем. Одна із них — адвокація України, українських справ на міжнародному рівні. Ми намагалися зробити все, щоб забезпечити належну душпастирську опіку нашим вірним. Постійний Синод готується до сесії Великого Синоду, де центральною темою буде душпастирство сімей, родин в умовах війни.
Також ми намагалися зрозуміти, як виконуються рішення тогорічного Великого Синоду щодо євангелізації. Ми бачили, як активізувалися різні спільноти, молодіжні організації довкола ідеї несення і проголошення доброї новини Христового Євангелія сучасній людині в різних культурних обставинах, у різних країнах світу. Постійний Синод завжди постійно рухається.
Не випадково ми обрали саме Київ місцем цієї сесії, а щоб могти на належному рівні та представництві вести діалог з українською владою. Ми спілкувалися із владою Німеччини, Сполучених Штатів Америки, інших країн, але діалог між Церквою і Українською державою — один із пріоритетів нашої праці та діяльності.
Ми відвідали секретаря Ради національної безпеки і оборони пана Олександра Литвиненка, мали зустріч із міністром закордонних справ паном Андрієм Сибігою і його співробітниками. Це були надзвичайно цікаві та глибокі розмови про те, як нам скоординувати діяльність, спланувати її на найближчий час.
Також відвідали наших братів-семінаристів у Київській Трьохсвятительській духовній семінарії. Ми прагнули показати, що не тільки спілкуємося з могутніми світу цього, але і з майбутнім нашої Церкви. Ми хотіли, щоб наші семінаристи розуміли, якою є сьогодні їхня Церква до служіння, у яких обставинах вони готуються, а відтак відчули повагу до них із боку їхніх владик і ті очікування, які до майбутніх священників мають наші миряни, спільноти, парафії в різних частинах України та світу.
Цікаво, що синхронно із працею Постійного Синоду тут, у нашій резиденції, у нашому адміністративному центрі біля Патріаршого собору, відбувалися інші події. Наш дім був сповнений дитячого сміху. День Святого Миколая відкрило сезон підготування до Різдва. І тисячі дітей, зокрема ті, які втратили батьків на війні, дітей-сиріт, дітей-переселенців, нині саме в домі Глави Церкви в Києві могли заново навчитися усміхатися. Папа Франциск сказав, що українські діти через трагедію війни більше не усміхаються. Але тут, переживаючи таємницю любові Бога до людини, у таїнстві Різдва, до якої готуємося, зокрема через зустріч із представниками святого Миколая, отримавши окремі знаки уваги й любові до них, навіть подарунки, діти справді раділи. Ми бачили, з якими усміхненими світлими обличчями вони поверталися додому. І казали, що знову хочуть прийти до того дому, тієї хати, де так затишно, тепло і так їм раді. Наш дім був благословенний дитячим сміхом.
Ми хочемо сьогодні, готуючись до Різдва Христового, вкотре нагадати всім, що його немає без Ісуса. Різдво — це народження, а немає народження без новонародженого. І наші діти навчилися чекати й зустрічати новонародженого Спасителя, який ось гряде, щоби прийти у святі Різдва до кожної домівки.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови дітей України! Боже, підтримай тих, у кого опускаються руки! Господи, тільки Ти можеш утерти сльози тим, які втратили своїх рідних і близьких. Господи Ісусе, Ти є нашою надією. І тій надії буде присвячений Ювілейний 2025 рік, до якого готуємося у Вселенській Церкві.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
