Звернення Глави УГКЦ у 138-й день війни, 11 липня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні 11 липня 2022 року, і український народ, Українська Держава вже 138-му добу стримує повномасштабне військове вторгнення російського війська в нашу Батьківщину.
Знову впродовж минулого дня і цієї ночі українська земля здригалася від ударів бомб, ракет, інших видів зброї, якими росіяни щедро поливали українську землю. Палають міста і села України. Найбільш запеклі бої ведуться на Донеччині та на сході Харківської області. Уже знані нам міста Слов’янськ, Бахмут і Краматорськ наче стають трикутником вогню, на якому ворог зосередив більшу частину свого війська, що прийшло на нашу землю. Цієї ночі знову зазнав ракетних ударів Харків. Майже в центрі міста російська ракета влучила в житловий будинок. Над ранок ворог обстріляв із ракет наш Миколаїв. Палає херсонська земля, палають українські лани, наповнені хлібом, і ворог не дає можливості гасити ці пожежі. Сумщина, Чернігівщина в нашому прикордонні з росією щодня переживає потужні обстріли з російського боку.
Але Україна стоїть. Україна бореться. І Україна молиться.
Ми продовжуємо нашу дорогу християнської мудрості, як перемагати зло і його слуг. Сьогодні я б хотів роздумати над ще однією підступною, мало знаною гріховного пристрастю, яка називається смутком, або унинієм. Відтак поговоримо про чесноту радості, яка є способом лікування цієї пристрасті.
Знаємо, що сумувати природно для людини. Смуток — це щось таке, що людина переживає як істота, яка подорожує, очікує повноти життя і щастя у своїй небесній батьківщині. Тому смуток задля Бога є чимось добрим. Каже апостол Павло: «Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба, а смуток цього світу cпричиняє смерть». Отже, сумувати деколи потрібно, це частина нашого психічного здоров’я. Ми іноді потребуємо часу для того, щоб пережити втрату дорогої, рідної нам людини…
Однак униніє, про яке ми зараз говоримо, це щось інше. Це певний стан духовного занепаду людини, який навіює їй диявол. Ми натрапляємо у творах Отців Церкви на опис такого стану як на момент, коли приходить біс полуденний і людині видається, що вона перебуває в найгіршому місці на землі. Той біс витягає цю особу з її місця перебування, бо вона вважає, що будь-яке інше місце на землі є кращим, а вона ось тут опинилася в найгіршому становищі і є найбільш нещасною людиною на світі. Ця пристрасть надломлює людей. У народі їх називають малодушними.
Униніє може бути двох типів. Перший тип — коли людина щось собі запланувала, чогось дуже бажала, а в певний момент, не змігши здійснити цього бажання, занепадає духом і вже більше нічого не хоче в цьому світі робити.
Другий тип цього гріховного стану настає внаслідок того, що людина хоче сама повністю контролювати своє життя і надмірно піклується про власне майбутнє, яке завжди непевне і незнане. І от тоді, коли життя цієї людини начебто вислизає з-під її повного контролю, вона потрапляє в стан унинія, браку довір’я до Бога, у руках якого лежить моє завтра. Такого типу пристрасть дуже небезпечна, зокрема в умовах війни, коли ми шукаємо певності в непевному сьогоденні.
Що ж нам робити, коли нас спіткає такий духовний стан? Треба просити благодаті Духа Святого, бо в Ньому є радість, якою оздоровлюється ця пристрасть. Радість, яку вливає Дух Святий у людське серце, робить людину активною і здатною бачити позитиви навіть серед дуже несприятливих обставин життя.
Каже апостол Павло всім нам: «Радуйтеся завжди в Господі, знову кажу: радуйтеся! Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько! Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою».
Помолімося сьогодні за всіх, кому важко під час цієї війни, хто занепадає духом, переживає особливі духовні та психологічні стани розчарування, втрати сенсу життя, щоб християнський оптимізм, ця благодать Духа Святого давала нам можливість тішитися кожним прожитим днем. Ми сьогодні радіємо і дякуємо Богові та Збройним силам України, що ми живі, і це вже має бути причиною для того, щоб радуватися в Бозі і чинити добро цього дня, який дарує нам Господь.
Боже, благослови Україну! Боже, навчи нас сміятися крізь сльози і у Твоїй радості перемагати слабодухість, якій кожен із нас підвладний, і разом, як народ, долати того ворога, що намагається нас залякати і спаралізувати нашу волю до свободи! Боже, благослови Україну!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
