EN
Їх тримають, бо незламні: рік полону священників із Бердянська

Їх тримають, бо незламні: рік полону священників із Бердянська

16 листопада 2023, 07:00 4327

Ватикан. 6 вересня 2023 року. Приватна аудієнція Папи Франциска. Єпископи УГКЦ передають Понтифікові незвичний дар: місійний хрест, молитовник і вервицю. А також фотографії двох священників. Папа уважно роздивляється фото. У жовтих ризах зі світлого храму на нього дивляться о. Іван Левицький та о. Богдан Гелета — редемптористи, яких викрали російські силовики в окупованому Бердянську.

Від зустрічі єпископів із Папою минуло два місяці. Від ув’язнення священників УГКЦ російськими окупантами — рік. «Ми регулярно контактуємо з їхніми рідними, — розповідає протоігумен ЧНІ о. Володимир Борейко. — Родина о. Івана отримала офіційне підтвердження від державних структур про те, що він у полоні. До того часу — були тільки чутки. Маємо надію, що така ж ситуація і з о. Богданом. Але де саме вони перебувають, у якому стані, разом чи окремо, на окупованій території України, чи в росії — невідомо».

Будували українську церкву

Отці Іван і Богдан прослужили в Бердянську на парафії Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ близько 4 років.

«Ми з чоловіком жили у Приморську, це 20 км від Бердянська, — розповідає вірянка УГКЦ п. Людмила. — Отець Іван жив і служив у Бердянську, але їздив і до нас у Приморськ, коли там ще не було священника. Так ми познайомилися і близько потоваришували. Він охрестив мого першого онука у 2019 році. На тих хрестинах навіть владика Степан Меньок був, так випадково вийшло (усміхається).

У наших краях, на Півдні, було мало українського. Зокрема, українських церков. Свого часу ми з чоловіком їздили до Донецька, щоби взяти шлюб у греко-католицькому храмі. Тому потихеньку будували у Приморську свою церкву. До війни в нашому місті було близько 10 тисяч населення, а до храму на свята приходило осіб 10–15. Отець Іван приїхав до нас, коли ще не було церкви — лише маленький тимчасовий будиночок із побіленими стінами.

Коли я вперше побачила о. Івана, то була вражена його тихою шляхетністю, вмінням спокійно і вдумливо слухати. Високий кремезний чоловік, завжди охайний. Мало говорив, але так влучно…».

***

Сіра стіна, чорна куртка, смагляве змучене обличчя — 24 листопада 2022 року, майже відразу після ув’язнення, російські пропагандисти знімають о. Івана для сюжету про терористичну діяльність УГКЦ. Звинувачують у зберіганні зброї, допомозі українським диверсантам і «масштабній підривній роботі» проти православного Бердянська. Показують допит. З уст священника — жодного зізнання у скоєнні «злочинів».

***

«Невідомо, у якому статусі перебувають отці в росії: чи як військовополонені, чи як звинувачені у кримінальних справах, — визнає протоігумен о. Володимир. — На жаль, українські правозахисники не мають до них доступу. Ситуація з обмінами полонених складна, бо російська сторона не йде на поступки.

Церква робить усе можливе. Це здебільшого конфіденційний процес. Ми стараємося якнайбільше говорити, щоб ті, хто може допомогти в цій ситуації, були активно залучені. Це дипломатична робота з державними органами влади та на міжнародному рівні з церковною спільнотою. Ми знаємо жорстокість ворога, тому йдеться про здоров’я, а можливо й життя наших священників.

Отець Богдан має проблеми зі здоров’ям — у нього цукровий діабет. Також влітку, перед повномасштабним вторгненням, він пережив операцію на серці. Молимося та маємо надію, що він тримається».

Господи, трішки пізніше, добре?

«Пригадую, 30 грудня, за два місяці до повномасштабної війни, померла моя мама, — ділиться спогадами п. Людмила. — Наш будинок стоїть у передмісті Приморська, із найближчих церков — каплиця Московського патріархату. Уявіть, передноворічні приготування: голубці крутяться, торти печуться. Діти їдуть у гості. На дворі страшна хуртовина! Ожеледиця (на Півдні це часте явище). Помирає моя мама. Московський батюшка, що живе по сусідству, відмовляється хоронити. І мій чоловік вирішує подзвонити отцю Іванові. Дзвонить (а отець щойно приїхав додому, ще валізи не розібрав). І отець Іван спокійно каже: „Чекаю на вас завтра об 11-й у приморській церкві“.

Я досі пам’ятаю слова отця Івана після похорону. Таку маленьку, але теплу цитату: „Господи, усі ми мріємо опинитися на небесах… Але трішки пізніше, добре?“. І так усім стало тепло від цього маленького жарту!

Отець часто розповідав про Іспанію, бо 4 роки там служив. Пригадую, якось розповідав про печеру, де на камені побачив напис: „Бог завжди веде вперед“. І він мав у серці оцю здатність іти вперед за Богом. Навіть тоді, коли почалася велика війна і Бердянськ опинився в окупації».

Бути з вірними

«Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми дозволили нашим отцям виїхати на безпечну територію України, — продовжує розповідь о. Володимир. — Однак вони обоє вирішили залишитися з вірними. Коли виїхали римо-католицькі священники, наші отці взяли під опіку і їхню парафію. Отець Іван разом із парафіянами створив молитовний майдан. Вони молилися в центрі Бердянська спершу під українськими прапорами за перемогу, потім уже більш нейтрально — за мир, поки зрештою місцева окупаційна влада та російські силовики не затримали отця Івана та деяких парафіян. Парафіян згодом звільнили, а отця залишили в тюрмі. Провели обшук у нашому монастирі, зняли пропагандивний сюжет, завели сфабриковану кримінальну справу. Тоді ж заарештували і отця Богдана…».

Окупанти цього не пробачили

Пані Людмила пригадує, що в окупації вони з о. Іваном уже не бачились, не могли виїхати навіть до Бердянська. «Росіяни на блокпостах чомусь не пропускали машини з тонованими вікнами, — розповідає жінка. — А в нас саме така. Казали, що в них, у росії, „так нє положено“. Мій чоловік на роботу їздив через ліс, оминаючи блокпости, щоб окупанти не причепились, не пообдирали своєю зброєю вікна.

Востаннє ми зв’язалися з отцем Іваном у квітні 2022 року. Розуміли, що потрібно виїжджати, і шукали шляхів евакуації. Він підказав, що Карітас вивозить людей у Запоріжжя. Говорив спокійно, як завжди. І я подумала, що він теж виїжджатиме. Вже потім дізналася, що він бував у центрі, молився з людьми за мир… Такого йому окупанти точно не пробачили б. Він зовсім не ховався. Вони з отцем Богданом не виїжджали з окупації. Пізніше я довідалася, що вони в полоні і їм приписують статтю за тероризм».

Ісповідники віри

«Жорстока підступність режиму, який не забув старих методів фальшивих обвинувачень, застосовує тактику наклепу й підстави, тільки щоб ув’язнити неугодних йому людей. Чим не угодили наші отці? Тим, що молилися прилюдно за мир? Тим, що вони греко-католики? — зазначає на своїй фейсбук-сторінці владика Степан Меньок, екзарх Донецький. — Те, що вони вже є ісповідниками віри, переслідуваними за релігійну належність до УГКЦ — сумніву немає. Всемогутній Бог знає, що робить, але нам важко це зрозуміти, як і важко зрозуміти мученицьку смерть апостолів, улюблених учнів Ісуса Христа… Що ми можемо зробити? Усилити молитовну практику в їхньому наміренні».

***

«Тільки молитися. Залишається тільки молитися, — говорить п. Людмила. — Я думала, чому їх так довго тримають… Мабуть, вони дратують ворогів своєю впевненістю, спокоєм і любов’ю до всіх людей. Їх тримають, бо незламні.

Я досі чекаю, що наших отців визволять. Отець Іван ще точно дасть шлюб моїй доньці!» (усміхається).

У четвер, 16 листопада, виповнився рік, відколи російські окупанти викрали двох отців-редемптористів – Івана Левицького та Богдана Гелету в м. Бердянськ. У цей день в УГКЦ закликають молитися за їхнє звільнення. О 18:00 у храмі Священномученика Йосафата у Львові, де о. Іван був у 2015–2019 роках настоятелем, відбудеться Літургія та Молебний чин до блаженного священномученика Миколая Чарнецького. А о 20:00 розпочнеться молитва на вервиці онлайн на «Живому телебаченні» за звільнення полонених священників.

Марта Синовіцька
Департамент інформації УГКЦ

Інші історії