«Якщо ти даси зі свого серця ближньому — Господь компенсує», — Блаженніший Святослав
«Божа любов спасає кожного не через його заслуги, а через велику милість і милосердя Бога до своєї людини… Де Господь Бог сьогодні доглядає своїх зранених і побитих людей? Де Він залишив ті два динарії, щоб подбати про зраненого та потребуючого? Ми всі розуміємо, що тим заїздом є наша свята Церква Христова. У Церкві немає ні одного безгрішного. Ми всі побиті своїми власними розбійниками. У Церкві немає здорових. Але це простір, де ми можемо оздоровитися». Про це сказав Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав під час проповіді у 25-ту неділю після Зіслання Святого Духа і у свято Святого апостола Андрея Первозваного.
Архиєрейську Божественну Літургію цього дня Предстоятель очолив у співслужінні з митрополитом Львівської архиєпархії Ігорем Возьняком, єпископом-емеритом Сокальсько-Жовківської єпархії Михайлом Колтуном і численним духовенством у храмі Священномученика Климентія Шептицького у Львові.
Блаженніший наголосив, що сьогоднішня євангельська притча про милосердного самарянина є «серцевиною усього Святого Письма» та відповіддю Христа на питання про те, хто є нашим ближнім.
«На жаль, люди живуть за логікою „свій»-»чужий“. Від свого очікуєш допомоги, підтримки, порятунку, руки допомоги в найскладніших життєвих обставинах. А чужий — завжди далеко. На нього ніколи немає надії. Але ці категорії людського мислення сьогодні Христос піддає певній критиці. Радше руйнує їх», — зауважив проповідник.
Він запросив вірних придивитися до трьох основних деталей притчі, які, за його словами, дають ключ до її глибшого розуміння: «Усі події відбуваються на дорозі. І напад розбійників на цього нещасного чоловіка, його повільне вмирання край дороги, і всі інші дійові особи рухаються тією дорогою. Спочатку притча каже про двох персонажів, які мали би бути виконавцями того закону, про який запитує законовчитель. Священник і левіт рухаються до Єрусалиму, а той бідний нещасний чоловік — з Єрусалиму. Тобто, вони йдуть у протилежних напрямках. Два законовчителі — левіт та священник буцімто знають закон любові. І саме вони, згідно з категоріями мислення того часу, мали би бути ближніми. Вони бачать „свого“, який помирає край дороги, але його минають».
Замість того, щоби бачити свого ближнього, якого треба любити, законовчителі прикрилися законом богослужіння у Єрусалимському храмі. «Якби вони зупинилися, — продовжив Блаженніший, — і торкнулися побитого чоловіка, його крові, то згідно з ритуальними приписами стали б нечистими і не могли би служити у храмі. І для них стає важливішим дотримання ритуального припису, ніж порятунок людини. Тому Лука каже: „Якщо закон означає любити Бога і ближнього, як можна його так перевернути собі на погибель, а ближньому на засуд?“».
По чужій для себе дорозі, за словами Блаженнішого Святослава, йшов самарянин, який зупиняється і бере на себе відповідальність за життя людини, приреченої на смерть.
Дорога, як зауважив Предстоятель, — це шлях кожного християнина, на якому Бог зустрічає людину в її зраненості та слабкості. Окремо Блаженніший зупинився на біблійних паралелях із книгою пророка Єзекиїла, де Господь знаходить свій народ «на дорозі» й укладає з ним союз не тому, що він досконалий, а тому що Бог любить людину і шукає її.
«Бог знайшов найостанніших із-поміж людей і зробив їх своїм вибраним народом, — продовжив Глава Церкви. — Не тому, що вони були славного походження, а тому, що Бог любить людину, яку шукає. І тоді каже Господь Бог через пророка: „Я тебе взяв. Я увійшов у союз з тобою. Я тебе вибрав і зробив тебе, дочко Сіонська, своєю“. Єдиний мотив, чому Бог приходить до людини, чому зближається з нею, — це те, що Бог кожного з нас, навіть найгіршого грішника, вважає своєю дитиною. Той самарянин, каже Лука, змилосердився над тим, кого побачив. Це не просто якесь співчуття здалека. А так, що все нутро його перевернулося. І та божественна любов спонукала зупинитися, зійти зі свого шляху і прийти на поміч тому, хто приречений на смерть».
Патріарх також нагадав, що два динарії, залишені самарянином господареві заїзду, — це образ дарів, талантів і можливостей, які кожен віруючий отримав від Бога. Вони призначені для служіння іншим: «Господь дав нам мудрість, час, таланти, уміння, знання і матеріальні засоби, які не є для вас самих. Цим ви маєте поділитися, послужити тому, хто, можливо, не так учений, не так розумний, не так заможний. Бо це Бог залишив для них. Ба більше, якщо ви щось зі своєї кишені, зі свого серця, часу витягнете і дасте ближньому, Господь Бог вам компенсує, ще й з лихвою, коли прийде вдруге у славі судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця».
У день апостола Андрея Першозваного Глава УГКЦ наголосив, що той «не мав багато в кишені, але мав небесний скарб у серці і злив усе на рани наших прабатьків у Таїнстві Христової Церкви». Він також згадав життя і служіння ще одного Андрея — митрополита Андрея Шептицького, 160-ті роковини народження якого святкуємо цього року. За словами Блаженнішого Святослава, Андрей Шептицький був тим, хто у ХХ столітті жив наказом Христа: «Іди і ти роби так само», збираючи духовні та культурні скарби українського народу.
Відтак він подякував пароху о. Севастіанові Дмитруху, який очолює Музей митрополита Андрея Шептицького, що діє при храмі. Саме він понад 40 років збирав для народу і Церкви духовні скарби митрополита і його родини.
Звертаючи увагу на сьогодення, Блаженніший Святослав наголосив, що українці переживають один із найтяжчих моментів повномасштабної війни.
«Внутрішня політична криза в Україні, зовнішній тиск на нас, намаганням могутніх світу цього умиротворити агресора — усе це створює таку ситуацію, коли ми запитуємо: „Боже, де Ти?“. Але знаємо, що сьогодні Господь Бог крокує дорогами України, дорогами нашого Львова. Я думаю, якщо людське серце милосердиться, зворушується, коли бачить зруйновані міста й села, то наскільки над нами сьогодні милосердиться серце нашого люблячого Бога?! Ми сьогодні просимо: Ісусе, прийди до нас як добрий, милосердний самарянин. Ми віруємо в Твою любов, яку не заслужили, бо не за наші заслуги Ти любиш нас. Спаси нас, нашу Україну, наших дітей, нашу Батьківщину Твоєю божественною любовʼю».
На завершення Глава Церкви закликав до посиленої молитви і посту за Україну. Зокрема, пригадав про щоденну молитву на Вервиці о 20:00, у якій, за допомогою «Живого телебачення», єднається вся Церква. «Впродовж тижня кожна єпархія і екзархат нашої Церкви мають визначений окремий день молитви і посту за Україну. Ми бачимо, які різні події цієї війни діються на наших очах, і запитуємо себе: якою має бути на них відповідь? Нехай нашою відповіддю, як християн, що готові до духовної боротьби, буде молитва і піст. Зробіть цю жертву для України».
Департамент інформації УГКЦ
