Як молитися воїну?
Потрібно поступово досягати вищого ступеня молитви — Господи, дай мені силу прийняти Твою волю, якою б вона не була щодо мене. Дай мені мужність протистояти ворогу і закрити собою мого побратима.
Так про молитву воїна говорить о. Іван Гаваньо, богослов, викладач Дрогобицької духовної семінарії, у другому випуску програми «Християнин і війна» — спільному проєкті Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ і сайту «Духовна велич Львова» — про богословський вимір російсько-української війни, релігійні контексти та духовний баланс.
«Один мій знайомий воїн після першого бою запитав, як молитися за себе. І чи взагалі можна молитися за себе, щоб Бог тебе вберіг. Безсумнівно, молитися треба, зокрема й за себе, — говорить о. Іван, — але тут є різні етапи. Я відповів йому за допомогою уточнювальних запитань. Наприклад, чи байдуже йому, що буде з побратимами, якщо Бог убереже його самого. Він відповів, що ні, не байдуже. Тобто молитва за себе має бути розширеною. Однак абсолютно всі не виживуть, хтось загине. Як тоді Богові виділяти, кому дати загинути, а кого врятувати? Тоді ми кажемо: „Нехай буде воля Твоя“. Далі я запитав цього воїна, якщо загине його друг, а хтось, хто ховався за чужі спини, виживе, чи схвалить він таку Божу волю? „Так, прийму“, — відповів. Мабуть, таки прийме, але з прихованою критикою, зі лжесмиренням».
Отець Іван пояснює, що вищий ступінь молитви воїна — це прохання до Бога не лише зберегти власне життя, а дати йому мужність не сховатися за спиною побратима, а навпаки — закрити його своїми грудьми. «Таку молитву, — каже священник, — сприймають лише одиниці, відповідно до духовної зрілості кожного. І досвід різних воєн показує, що той, хто навчився такої мужності і, ризикуючи власним життям, прикриває ближнього, зазвичай залишається живим».
Департамент інформації УГКЦ
