«Все у нашому житті впливає на молитву», — ієромонах Ілля Мамчак, студит

2 вересня 2022, 07:00 1368

Молитва як спілкування людини з Богом — великий дар і підтримка, те, що не дає нам зневіритися у важкі часи. Молитва — це відкривання людського серця Богові й відкривання Бога людині. Про добру молитву, її силу і значення у духовному житті у «Відкритій Церкві» роздумує ієромонах Ілля Мамчак, настоятель монастиря Святого Антонія Печерського в Обухові на Київщині.

«Все у нашому житті впливає на молитву», — ієромонах Ілля Мамчак, студит

«Маємо навчитися спілкуватися з Господом, прагнути цього спілкування — так, як людина прагне спілкування з другом. Таке спілкування завше радісне — навіть коли чуємо голос приятеля, настрій змінюється! Так і у нашій душі має щось відбуватися від спілкування з Господом, — зауважує отець Ілля. — Молитва — це наше спілкування з Богом, і це великий дар для нас. Але щоб у нашому серці було це прагнення і потреба, треба розуміти: наша діяльність не є чимось відокремленим від нашої молитви, усе в нашому житті впливає на молитву. Власне, Отці так і кажуть: коли робимо добрі діла, вони є нашими помічниками в молитві. Без молитви і без добрих діл зближення з Богом неможливе. Інколи сучасна людина питає себе — чи є зміст творити добрі діла? І вирішує, що є, коли це їй вигідно. А Господь чинить добро завжди, і до Нього ми наближаємося тільки тоді, коли робимо так само».

Так, усе є взаємопов’язаним: добрі справи і молитва укріплюють людину, але молитва потребує відкритого чистого серця. Тоді душа наповнюється благодаттю Святого Духа, наближається до Христа, дістає силу йти далі разом з Ним. У такій молитві Господь очищує, просвітлює людину.

«Щоб наша молитва була доброю, наше серце має отримати від Господа чистоту. Як каже Святе Письмо, блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. Але ми не можемо самі в собі народити цю чистоту. Пригадуєте, Давид у 50-му псалмі просить у Господа: „Серце чисте утвори мені і тривалого Духа у моєму нутрі віднови“. Коли просимо в Господа, щоб Він дав нам серце чисте, щоб Він відновив у нас Дух праведний і свої Божі стремління, між нами і Богом починає нав’язуватися зв’язок, спілкування з Господом стає для нас бажаним. Пригадуєте, у Старому Завіті, коли Мойсей сходив з гори Синай зі скрижалями Завіту, обличчя його так світилося, випромінювало таке світло, що сини Ізраїля боялися його, і він мусив закрити своє лице покривалом. Звідки взялося це світло? Від Господа — людина просвітлюється від Господа! Напевно, коли й ми спілкуємося з Господом, Він нас просвітлює, очищає, перемінює наше серце. Наша молитва стає для нас багатством не тоді, коли ми промовляємо певну кількість молитов, бо знаємо, що так потрібно, а тоді, коли наше серце є відкритим для Божої благодаті, коли ми у своєму нутрі торкаємося нашого Христа Спасителя і наша душа наповнюється Божественною благодаттю».

Отець Ілля каже: нині, під час війни, Господь з нами — з Україною і українським народом. І зараз, у цих великих випробуваннях і стражданні, багато людей шукають свою дорогу до Бога, віднаходять і укріплюють віру. Отець порівнює це з євангельською подією Преображення Господнього на горі Тавор, коли троє апостолів побачили Христа в Божественній подобі та величі: «Лице Його стало, як сонце, а одяг — білим, як світло» (Мт. 17, 2):

«Серед хлопців на лінії фронту немає невіруючих — вони моляться, і дехто розповідав, що під час великих обстрілів відчував великий мир. Що це за мир? Це Господь, який завше людину підтримує і у великих випробуваннях ніколи не покидає. Напевно, сьогодні Він спонукає всіх і кожного подивитися на своє життя — що ми шукаємо? Бо Господь каже: де ваш скарб — там буде й ваше серце. І, напевно, коли наше серце з Богом, людське суспільство починає жити людяно. У нас, напевно, виникає питання: ми намагаємося жити по-людськи, але терпимо від тих, хто далекий від Божого закону. Але в людському суспільстві діє закон солідарності, від якого нікуди не подінешся, тому ми, напевно, завжди відчуватимемо діткнення зла. Як Христос, який у всьому уподібнився до людини, крім гріха, — і взяв на себе всю людську злобу, щоб нас, людей, викупити, змінити, щоб ми зрозуміли, хто є нашим спасінням, хто є центром нашого життя. Що Отець Небесний говорив у Преображенні? „Його слухайте! Це Син Мій улюблений“. Але Господь — не людина, Він не нав’язується, дає нам свободу вибору, але й ніколи не залишає людський рід без свого Божественного промислу. І хоч би як диявол воював з людським родом, Божественна любов є набагато більшою. Господь завжди знаходить момент, коли людина є відкритою — торкається її серця, і людина повертається до Господа. І коли душа повертається до Господа, вона уже не може не служити Йому, не може не жити Богом — Господь стає її диханням, нормою життя».

Підготувала Оксана Козак,
Департамент інформації УГКЦ

Дивіться також