Владика Мануїл Нін про 25-річчя української парафії в Афінах: Співпрацювати в єдиній Церкві, якою є екзархат
Напередодні святкування 25-річчя української парафії Святого Миколая в Афінах при катедральному соборі Пресвятої Тройці вдалося поспілкуватися з єпископом Мануїлом Ніном, екзархом для греків-католиків візантійського обряду.
Преосвященний владико, розкажіть коротко про себе та своє покликання до чернечого життя?
Я народився 20 серпня 1956 року в каталонському містечку Ель-Вендрель, Іспанія, у католицькій родині з п’ятьма братами, серед яких я старший. Закінчив середню школу і в 19 років вступив на новіціат до бенедиктинського монастиря Монсеррат, що 60 кілометрів від Барселони.
Покликання до чернечого життя народилося завдяки моїм паломницьким подорожам до монастиря, який також є святинею Матері Божої, яку часто відвідують вірні Каталонії. Я відчував покликання, і в Монтсерраті відкрив для себе монаше життя, життя спільноти. Я постукав у ці двері, і вони мені відчинилися. Я задоволений і щасливий з цього приводу, незважаючи на те, що моє життя після цього протягом багатьох років було пов’язане з Римом, із Папською Грецькою колегією, де був ректором упродовж 17 років.
Уже декілька років ви є апостольським екзархом для католиків візантійського обряду у Греції. Як сталося, що Господь покликав вас до Греції? Чи ви коли-небудь думали стати єпископом у Греції для різних спільнот східного обряду, адже самі латинського походження?
Я є екзархом для католиків візантійського обряду у Греції з 2016 року, з 2 лютого, коли було оголошено про моє призначення Папою Франциском. Я був висвячений на єпископа в Римі, у базиліці Святого Павла «За мурами», 15 квітня, а потім 14 травня посів катедру у Греції. Ніколи не думав бути єпископом взагалі чи у Греції зокрема. Але Господь має свої дороги, і коли Папа попросив мене прийняти це, я прийняв із повною вірою у те, що якщо Господь кличе, то Він також дає силу, щоби відповісти на покликання та сповнити його.
Відповідно до прийнятого Хрещення я, безсумнівно, походжу з латинського обряду, у якому мене висвятили на священника 25 років тому, 18 квітня 1998 року, у моєму монастирі в Монтсерраті. Але, переживаючи священниче служіння у Грецькій колегії, я відразу ознайомився із візантійським обрядом. До цього я вже відкривав його роками, під час перебування в Римі, а також через особистий інтерес і любов до Сходу, та через дослідження патрології, проведені в ті роки. Скажімо так, що при всій любові й повазі до латинського обряду, у якому я отримав Хрещення, я почуваюся цілком належним до візантійського, який вважаю своїм і в якому одержав єпископські свячення.
Які ваші перші враження від української греко-католицької громади? Чи зустрічали коли-небудь українців: єпископів, священників або мирян під час перебування в Римі?
З Українською Греко-Католицькою Церквою я познайомився через деякі історичні читання, а також через особу архиєпископа Йосифа Сліпого, про якого читав різні твори і який зацікавив та вразив мене своїм життям та своєю діяльністю. Потім, прибувши до Грецької колегії в Римі, я почав пізнавати український світ через дві колегії, що існували в ті роки у Вічному місті — одна на горі Джаніколо, а інша — на вулиці Боччеа, а також викладаючи в різних римських університетах: Сант-Ансельмо, Санта-Кроче та Східному інституті. У мене також були кілька студентів українців, деякі з яких пізніше стали єпископами. Як ректор Грецької колегії, я відвідував ці дві українські колегії на свята та знайомився із багатьма священниками і студентами, що дало мені змогу поглибити знання про історію, культуру та життя віри цієї Східної Католицької Церкви. Перший раз, коли я відвідав Україну, а точніше Львів, у 1999 року, я був на зустрічі настоятелів римських східних колегій.
Які, на вашу думку, особливості української громади у Греції?
На початку української присутності у Греції, уже 25 років тому, однією з характеристик (як уявляю, адже я тоді ще не був в Афінах), було саме існування діаспори як громади після падіння комуністичного режиму в рідній країні. На зараз однією з характеристик вбачаю стабільне існування громади у Греції, яка охоплює осіб, що мають стабільну працю, осіб зі сім’ями, з дітьми, які народилися вже тут, а отже, перебувають у процесі «еллінізації», тобто безумовно необхідної інтеграції у грецький світ на мовному та культурному рівнях, не втрачаючи при цьому ідентичності, яка пов’язує українців Греції з Батьківщиною. Будучи українцями і, не відмовляючись від цього, також ставати греками.
Ви пізнали вже трішки глибше українську культуру, звичаї, менталітет. Що вам найбільше сподобалось із знайомства з українцями?
Крім мого життя з українською громадою в Афінах, як апостольський екзарх, я єпископ для греків, українців і халдеїв, що є фактом дуже красивим і збагачуючим, але не завжди легким. Я бував в Україні кілька разів, і там завжди міг знайти дуже добрих та гостинних людей, які змушують почуватися як вдома, і це дуже приємно. Українська культура — це культура, яка є принципово християнською з дуже красивими та сильними християнськими та людськими цінностями.
Кухня? З 12 страв вечерь Різдва та Богоявлення зовсім не легко сказати, що мені найбільше подобається, але борщ і вареники дуже файні… не кажучи вже про солодке…
Чи важко бути єпископом у чужій країні, далеко від своєї сім’ї, своїх друзів, бути душпастирем для спільнот різних традицій і культур?
Бути єпископом сьогодні ніде у світі не є просто. Треба опікуватися громадою в ім’я Господа, уприсутнювати Доброго Пастиря серед священників і вірних, а це, через власні недоліки і слабкості чи то єпископа, чи то священників і вірних, не є легко. Але є також добрі й вірні священники, які допомагають єпископові, а також добрі віряни, які дуже щедрі та доброзичливі, і це — дар та благодать від Господа.
Бути єпископом у Греції — це дуже особливе служіння. Екзарх є єдиним єпископом для трьох громад, які входять до одного екзархату: греків, українців і халдеїв. Кожна з них має власну історію та походження. Греки вдома — і це рідна спільнота; халдеї чисельно прибули кілька десятиліть тому, але на сьогодні їхня кількість скоротилася; українці прибули 25 років тому і нині є чисельною громадою. Люди, вірні, священнослужителі дуже різного походження та етнічних груп, мов і чутливостей, і, безумнівно, всі разом, що для мене є фундаментальним, становлять одне велике багатство, але й потребують зусиль усіх, щобиприйняти та бути прийнятими, допомагати і дозволяти щоб їм допомагали, щоби співпрацювати в єдиній Церкві, якою є екзархат.
Чи добре бути єпископом? Звичайно. Чи це легко? Так, безсумнівно, завдяки допомозі Господа та співпраці й добрій волі всіх.
Що, на вашу думку, є тим, що найбільше об’єднує ці громади та робить їх подібними одна до одної?
Об’єднує ці громади екзархату гуманність людей, що виявляється у християнському житті. Якщо це всім нам чітко зрозуміло, то Господь благословляє наше життя як Церкви, як Апостольського екзархату.
З якими основними труднощами вам довелося зіткнутися у Греції?
Труднощі, з якими я зіткнувся, особливо після прибуття, полягали в пізнанні церковної реальності, якої не знав; необхідність вивчати нову мову; пізнати й полюбити людей, яких Господь дав мені під опіку. Також економічні труднощі, пов’язані зі ситуацією в самій Греції, а також зі складною ситуацією, у якій перебуває Католицька Церква у Греції.
Цього року ми стоїмо перед історичним моментом для нашої громади і для всієї Української Греко-Католицької Церкви, бо ми змінюємо календар. Тепер всі свята святкуватимемо разом. Що ви думаєте про перехід від старого календаря на новий? Мені здається, що наша громада була єдиною в Афінах, яка жила за юліанським календарем. Яка ваша думка з цього приводу? Це для вас добрий знак?
Я вважаю, що перехід з юліанського календаря на григоріанський — це добре для всіх. Справді, коли я прибув до Греції 2016 року, то побачив цю різницю в нашій Церкві. Насправді, уже минуло майже 100 років, як православні перейшли на григоріанський календар, за винятком групи тих, що притримуються старого календаря. Ще 2016 року подумав про те, щоби змінити календар для українців Греції, тому що як єпископ міг це зробити, але я вважав за краще не поспішати і трохи почекати. Крім того, приємно, що це зробила вся Українська Греко-Католицька Церква. Спільне святкування великих свят — це гарний знак для всіх, а насамперед — вирішення старих питань щодо календаря.
Чи був якийсь приємний момент чи подія, пов’язана з українською громадою, яка вам найбільше запам’яталася?
Участь у Літургії української громади для мене завжди є чимось прекрасним, і я дякую Господові за це. Пам’ятаю зустрічі з громадою, Святвечери, Дні матері, на яких міг і можу побачити життя цієї громади, у якій можна зустріти дітей, молодь, зрілих людей та людей похилого віку, і це завжди прекрасно. Особливий момент? Можливо, під час візиту Папи Франциска до Греції у 2021 році, з усіма «пригодами», які ми пережили з іконою Божої Матері, яка після «недопущення до папської аудієнції» стала «присутньою іконою» у два великі моменти цього візиту, іконою, яку Папа благословив і поцілував під час завершальної Меси візиту.
Крім того, що ви є апостольським екзархом у Греції, чи маєте інші обов’язки, що змушують вас часто їздити за кордон, особливо до Рима? Як ви проводите свій вільний час?
З моменту мого призначення та прибуття до Греції в 2016 році я хотів продовжити викладати у двох папських університетах у Римі: Сант-Ансельмо та Святого Хреста, де викладаю Східні Літургії, Східну теологію та патристику. Цю діяльність викладача зберігаю до сьогодні, крім певної перерви, пов’язаної з пандемією, і через цю діяльність мушу часто їздити до Рима, де також є консультантом Дикастерії для Східних Церков.
Як проводжу вільний час? Мені подобається ходити (це єдиний вид спорту, яким займаюся), слухати музику, читати, вчитися, доглядати за своїми рослинами — здебільша кактусами й орхідеями, гуляти містом, особливо старою частиною Афін, і відвідувати ательє, антикварі, музеї…
Чи вплинула війна в Україні на українців у Греції? Чи помітили ви відмінності між довоєнним часом і воєнним?
Війна, безумовно, принесла українцям Греції страждання, і велика їхня частина пережила це на відстані. Проте і зблизька, що пов’язано із прибуттям біженців. Чудовою річчю в перші місяці війни і все ще актуальною сьогодні є реакція солідарності багатьох людей в Афінах: збірки різних предметів та матеріалів для надсилання в Україну, щоб допомогти людям. Солідарність, яка змушує нас відчувати себе католиками й особливо християнами.
З нагоди ювілею нашої громади, яка святкує 25-річчя, щоб ви побажали?
Мої вітання і моє бажання для української громади нашого екзархату полягають у тому, щоби вона й надалі зростала кількісно, але передусім у тому, щоб жити християнською вірою в наш час, у нашій країні, якою є Греція, і жити нею справді по-християнськи і по-католицьки, вітаючи брата й іншого, як присутність і таїнство самого Христа.
Розмовляв: о. Ігор Посоленик
