Від духовної спадщини до спільної відповідальності: екуменічна конференція в Ужгороді
В Ужгороді відбулася наукова міжконфесійна конференція «Спадщина Володимирового хрещення: спільне коріння і відповідальність українських християн сьогодні». Зустріч об’єднала представників різних християнських конфесій для осмислення історичних витоків християнства на українських землях, їхнього духовного зв’язку та значення цієї спадщини для сучасного церковного і суспільного життя. Захід пройшов із благословення правлячого єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії владики Теодора Мацапули.
Про це повідомляє Комісія УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин.
Організаторами конференції виступили Комісія УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин, Екуменічна комісія Мукачівської єпархії та Інститут екуменічних студій Українського католицького університету.
У зустрічі взяли участь семінаристи Мукачівської греко-католицької єпархії, священнослужителі та вірні різних християнських конфесій Закарпаття, представники влади й депутатського корпусу, викладачі та громадські діячі. Конференцію відкрив єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії владика Теодор Мацапула. З вітальними словами до присутніх також звернулися голова Комісії УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин отець Ігор Шабан і голова Екуменічної комісії Мукачівської єпархії отець Владислав Ігнатишин.
Центральною темою зустрічі стала спадщина хрещення Русі за князя Володимира Великого та її значення для формування християнської ідентичності українського народу. Особливим духовним знаком зустрічі стала ікона святого рівноапостольного князя Володимира, яка нагадувала, що християнська спадщина — це не лише предмет історичного вивчення, а передусім жива пам’ять Церкви, покликана приносити плоди в житті наступних поколінь.
Читайте також:
Ікона з мощами святого Володимира Великого прибула до Ужгорода
Водночас розмова в Ужгороді мала особливий місцевий вимір. У духовній та культурній пам’яті Закарпаття особливе місце посідає Кирило-Методіївська традиція, пов’язана з просвітницькою місією святих рівноапостольних Кирила і Методія, їхнім свідченням Євангелія та розвитком християнської культури слов’янських народів. Тому осмислення спадщини Володимирового хрещення природно доповнилося роздумами про цю традицію, яка залишається важливою частиною духовної ідентичності краю.
Учасники наголосили, що ці історичні спадщини не слід сприймати як окремі або конкуруючі шляхи. Кирило-Методіївська місія та Володимирове хрещення мають власні історичні обставини й особливості, проте обидві належать до ширшого простору християнської традиції, вкоріненої в Євангелії та апостольській вірі. Вони свідчать про те, як християнство входило в життя народів, формувало їхню духовність, культуру, освіту та історичну пам’ять.
У цьому контексті спадщина Володимира Великого постає не як альтернатива, а як близький і взаємодоповнювальний вимір того самого широкого надбання. Саме таке бачення дає можливість представникам різних церковних традицій не лише пізнавати історію одне одного, а й відкривати духовну близькість, яка часто залишається поза увагою через конфесійні та історичні відмінності.
Окрему увагу учасники приділили питанню історичної пам’яті та її деколонізації. В умовах російсько-української війни переосмислення церковної історії набуває особливої актуальності. Протягом століть імперські інтерпретації привласнювали спадщину Русі, підпорядковуючи її власним політичним інтересам та формуючи уявлення про нібито виключне право росії на цю історію. Такі наративи не лише спотворювали історичну пам’ять, а й використовувалися для заперечення самобутності української церковної та національної традиції.
Деколонізація церковної пам’яті передбачає повернення до історичних фактів, критичне осмислення успадкованих інтерпретацій і здатність розповідати про християнське минуле з перспективи власної історії. Водночас це не означає відмови від ширшого християнського контексту чи заперечення духовної спадщини інших народів. Навпаки, усвідомлення власної історії дає можливість будувати діалог на засадах взаємної поваги, без імперських претензій та нав’язаних ідеологем.
Основну частину конференції модерував директор Інституту екуменічних студій УКУ отець Роман Фігас. Програма передбачала історичне, богословське та культурне осмислення теми через доповіді, які виголосили проректор Українського католицького університету Олег Турій, науковий працівник Інституту екуменічних студій Едуард Бердник, історики: професор Юрій Офіцинський та о. д-р. Василь Підгірський.
Обговорення охопило кілька взаємопов’язаних напрямів:
✓ Християнські витоки та формування духовної ідентичності. Учасники звернулися до історичного значення місії святих Кирила і Методія та хрещення Русі за князя Володимира. Йшлося про те, як євангельське свідчення в різних історичних обставинах формувало духовне й культурне життя народів.
✓ Спадщина як простір взаємного пізнання. Окремою темою стало питання того, як православні, греко-католики, римо-католики та протестанти можуть відкривати спільні елементи своєї історії. При цьому дискутанти зауважили, що спадщина Київського християнства не може ставати предметом конфесійної монополії чи інструментом утвердження винятковості. Спроби окремих церковних юрисдикцій закріпити за собою виключне право представляти всю повноту цієї історичної традиції звужують її справжнє значення. Історична спадщина, яка формувалася протягом століть, є значно ширшою за будь-які сучасні юрисдикційні межі й повинна ставати підставою для взаємного пізнання, а не самоізоляції.
✓ Історична пам’ять і деколонізація церковних наративів. Обговорення торкнулося впливу російських імперських інтерпретацій, які століттями привласнювали спадщину Русі, формуючи уявлення про нібито виключне право росії на цю історію. Учасники наголошували, що деколонізація церковної пам’яті передбачає не лише критичне переосмислення зовнішніх імперських наративів, а й подолання внутрішньої спокуси конфесійної винятковості. Вона передбачає повернення до історичних фактів, звільнення від нав’язаних ідеологем та здатність будувати міжцерковний діалог на засадах рівності й взаємної поваги.
✓ Спільна спадщина і відповідальність у сучасних обставинах. У контексті російсько-української війни постало питання, як історичне коріння може стати основою для конкретної відповідальності сьогодні. Йшлося про потребу розвивати міжцерковну співпрацю, підтримувати суспільну єдність та спільно відповідати на виклики, перед якими стоїть Україна.
Конференція в Ужгороді стала нагодою побачити християнську історію Закарпаття та спадщину Володимирового хрещення у ширшій перспективі духовної спорідненості. Кирило-Методіївська традиція та спадщина святого Володимира не потребують протиставлення чи порівняння за значущістю. Обидві допомагають побачити, наскільки глибоко християнська віра вкорінена в історії та культурі народу.
Головний сенс звернення до цієї спадщини полягає не в ідеалізації минулого, а в усвідомленні відповідальності за його духовні плоди. Спільність християнського надбання створює простір для взаємного пізнання, довіри та співпраці. Саме тому повернення до історичних витоків має вести не до утвердження власної винятковості, а до відповідальності за спільну християнську спадщину.
Департамент інформації УГКЦ
