«УГКЦ, як добра мама, проводжає своїх вірних з України і зустрічає там, куди їх закидає доля», — владика Степан Сус

27 червня 2022, 18:10 15

Від початку повномасштабного вторгнення мільйони людей в Україні досвідчують важкий досвід — що таке бути біженцем, залишити рідне місто чи село, втратити рідну домівку на якийсь час чи назавжди. Церква у цій дорозі — поряд з людьми. Про те, як ведеться зараз українцям за кордоном і як змінилося у цих обставинах служіння УГКЦ, у програмі «Відкрита Церква» розповів владика Степан Сус, голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ.

«УГКЦ, як добра мама, проводжає своїх вірних з України і зустрічає там, куди їх закидає доля», — владика Степан Сус

За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на 16 червня, статус тимчасового захисту у країнах Європи отримали 3,407 млн біженців з України. Загальне число вимушено переміщених осіб внаслідок війни в Україні, за деякими даними, сягає понад 6,5 млн людей. За цими цифрами — огроми людського болю, втрат і горя. Хтось уже повертається додому, в Україну, а хтось намагається вибудувати нове, нехай і тимчасове, життя у країні, де знайшов прихисток. І великою підтримкою для цих людей у їх житті стає Українська Церква. УГКЦ, зважаючи на великий досвід служіння для української діаспори кількох хвиль і поколінь, має сьогодні особливу місію щодо всіх українців, які стали біженцями, зіштовхнулися з великими викликами і потребують духовної підтримки.

«Церква завжди є і залишається матір’ю для всіх людей, незалежно від того, у якій частині світу вони перебувають. УГКЦ, як добра мама, проводжає своїх вірних з України і зустрічає там, куди їх закидає доля — зокрема, тепер, у часі війни, — каже владика Степан Сус. — І самі люди в цих важких обставинах кажуть: як добре, що ми знаємо свою Церкву з дому в Україні, і тут, на чужині, знайшли свою її і нас зустріли тут, як рідних».

Церква йде за своїми людьми

«Церква повинна йти за своїми вірними» — принцип УГКЦ, починаючи з 1990-х років, часів великих хвиль економічної міграції з України. На сьогодні УГКЦ має церковні структури на всіх континентах, у більшості країн Європи, Північної та Південної Америки, в Азії та Австралії. Нещодавно з’явилася громада із постійним священиком у Африці, в ПАР. Глобальність Церкви означає і масштаб її завдань — зокрема, у часі цієї великої війни. Всі структури УГКЦ, десятилітні напрацювання інструментів комунікації та душпастирства спрямовані сьогодні на служіння Українському народу.

«Ми комунікуємо, перш за все, у межах тих єпархій, які уже створені у Європі та на інших континентах, — розповідає владика Степан. — Там же, де немає ієрархічних структур УГКЦ — митрополій, екзархатів, єпархій тощо, душпастирською опікою займається безпосередньо Глава Церкви, Блаженніший Святослав, за допомогою Пасторально-міграційного відділу УГКЦ. Моє завдання як керівника і менеджера цього відділу — подбати, щоб ця опіка була гідно і належним чином забезпечена. Де є наші вірні, але немає церков, стараємося створити нову громаду, направити туди священника і, на допомогу йому, монахів чи монахинь. Ми здійснюємо таке душпастирське служіння у 18 країнах світу».

Владика Степан Сус нещодавно повернувся з однієї із поїздок європейськими країнами, де є українські біженці. Цього разу це були Греція, Словаччина і Латвія — країни новітніх хвиль міграції, але громади УГКЦ мають там свою історію. Наприклад, парафія УГКЦ у Греції, в Афінах, уже відзначила своє 20-ліття.

«Ці діаспори — сучасні, утворені внаслідок економічної міграції останніх десятиліть. Вони проявляють неабияку солідарність і співчуття всьому, що відбувається зараз в Україні: допомагають ЗСУ, співпрацюють з нашими волонтерами, приймають і опікуються біженцями».

Церква переживає час, коли вона покликана бути відкритою для всіх

Владика Степан каже: перед священиками УГКЦ за кордоном сьогодні стоїть завдання репрезентувати Церкву тим, хто шукав Бога і такими незвіданими шляхами прийшов до них.

«Так сталося, що деякі наші парафії за кордоном перетворилися на парафії Центральної і Східної України, — каже він. — Тому й кажу нашим священикам: колись ви, можливо, мріяли їхати на місії на Донбас чи Південь України — а тепер всі ті, до кого ви хотіли туди поїхати, приїхали до вас».

За словами єпископа, багато з них — це люди, які частину свого життя прожили у совєцкому середовищі, у «комуністичній» ідеології. Хтось у своєму житті шукав себе і Бога, хтось — ні, і от, сьогодні, вони прийшли до Церкви, маючи різні потреби — не лише матеріальні, а й духовні, потреби серця:

«Нам потрібно не тільки представити їм Церкву, а справді привести до Бога, якого вони, можливо, шукали все своє життя. Це нелегке завдання, це особливе душпастирство, коли центральна і східна Україна в один момент опинилася в Іспанії, Португалії чи деінде».

Владика Степан говорить про загальну місію і завдання УГКЦ у ці дні — допомагати всім, бути відкритою для всіх:

«Лінія фронту нашої Церкви сьогодні — стати Церквою для всіх. Наші священики по різних містах центральної і східної України роздають хліб і допомогу від Церкви, не питаючи — чи хтось є греко-католиком, чи ходить до церкви, чи вірить в Бога. Ми просто даємо. Зараз Церква переживає час, коли вона покликана давати всім, до всіх бути відкритою, кожного вислухати і огорнути. Як мама, приймає усіх — навіть тих, хто, можливо, не є її дітьми, але може ними стати. Думаю, це і є той фронт, якого найбільше боїться невидимий ворог, який є причиною цієї війни, агресії і ненависті. Саме цього він боїться — отих щирих стосунків доброти, любові, безумовної і безкорисної уваги до всіх. Це — наша зброя і те, чим керується наша Церква».

Всі українці сьогодні презентують Україну, і повинні бути відповідальними і свідомими цього

Священики у розмовах з тими, хто зараз перебуває за кордоном, повсякчас наголошують: важливо поводити себе гідно у всіх сенсах, тому що кожен українець сьогодні є представником України — тієї, яка у ці дні б’ється за свободу, гідність і незалежність, і свою, і світу.

«Священики постійно кажуть: всі українці сьогодні презентують Україну. Якщо десь чують, що українці за кордоном десь щось не так зробили, і це ще й з’являється на шпальтах місцевих газет, — це дуже боляче, тому що це робота проти України. У нинішніх обставинах усе негативне, що можуть зробити українці в Європі, — це удар по наших воїнах, які захищають Україну і роблять все для того, щоб ми перемогли. Тому так важливо, щоб ми на всіх фронтах завжди пам’ятали про тих, хто є на тому основному фронті, хто робить все, щоб наша країна вистояла».

Йдеться про те, аби щоденно показувати й доводити європейцям, що українці і росіяни — не братні народи, які нічим не відрізняються. Зокрема, це стосується російської мови, якою послуговуються багато біженців, негідної поведінки, нахабства і невдячності. Такі речі, не без участі російської пропаганди, екстраполюються на всіх українців, на Україну.

«Ми пояснюємо людям, що вони повинні бути свідомі і відповідальні того, що вони — українці, і щоб коли перетинають кордон, спілкувалися українською мовою. Щоб більше і більше своєю поставою показували і доводили Європі, що Україна ніколи не була росією. Що у нас інший менталітет, інші цінності. Що наше християнство, наша віра — не якась етикетка чи емблема, а зміст нашого життя, який виражається у нашій поведінці».

Ще один важливий момент, на якому наголошує владика Степан: українці в Європі — це не лише ті, хто потребують підтримки, не прохачі, але й ті, що можуть щось дати Старій Європі. Ці висновки базуються, зокрема, і на спостереженнях за українськими діаспорами, які за останні кілька десятиліть дуже помолодшали.

«Думаю, українці зараз пригадують Старій Європі багато важливого і корисного, — каже владика Степан. — Перш за все, це цінність родини, стосунків, пошана до батьків, бажання народжувати і виховувати дітей. Для багатьох європейців українці є сьогодні прикладом справді великої мужності. Там, де чисто по-людськи можна було б просто сказати — все, більше не можу, українці цього не роблять і йдуть далі. Всі ці фотографії жінок, з дітьми, з котиками-песиками, яких вони не покинули, пригадують старій Європі про справжні цінності, про найдорожче, про доброту і любов, перед якими ворожі ракети безсилі. Це те, що українці сьогодні засвідчили всьому світу, — ми безстрашні. Нам важко, боляче, ми терпимо, втрачаємо близьких, але ми свідомі того, що не самі, що ми — з Богом. Думаю, це ті відчуття, які сьогодні переживають багато європейців — що до їхнього дому прийшли люди, які вміють любити, тому що багато терпіли».

Владика Степан Сус звертається від імені Церкви до вірних і тих, хто в дорозі до Неї, до тих, хто в Україні і за кордоном, всіх українців, де б вони не були:

«Дорогі українці! Можливо, комусь із вас довелося покинути свій дім, нашу землю, нашу країну. Але наша країна, наша земля, наша Церква ніколи вас не залишить. Ми з нею є завжди, і вона завжди з нами.

Сьогодні, де б ми не були, кожен з нас повинен бути відповідальним. Наш фронт сьогодні — бути відповідальними українцями. Бути разом, бути поруч з тими, кому нелегко. Це те, до чого закликає нас Господь, і до чого нас зобов’язує людяність, — вміти бути людьми і допомагати тим, хто потребує підтримки.

Бажаю всім нам мужності і витривалості. Пам’ятайте, що Церква завжди є разом з вами, тому що Церква — наша матір».

Оксана Козак,
Департамент інформації УГКЦ

Персони

Дивіться також