«Синодальна діяльність єпископів як учителів віри є голосом для всієї партикулярної Церкви», — о. Віталій Токар у доповіді про виклики синодальності УГКЦ
Саме синодальна діяльність єпископів як учителів віри є голосом для всієї партикулярної Церкви, якого потрібно дотримуватися всім вірним у релігійному послуху (religioso osequio). Але голос Синоду Єпископів є також допомогою для Римського Архиєрея в піклуванні Вселенською Церквою. Про це сказав о. Віталій Токар у співдоповіді на головну тему Синоду Єпископів 2022 року, що проходить у Перемишлі 7–15 липня.
У доповіді про виклики синодальності Церкви священник розповів про виконання синодальності в житті Церкві sui iuris (Церкви свого права).
«Патріархи зі своїми Синодами становлять вищу інституцію в усіх справах патріархату. Зокрема, вони мають право засновувати нові єпархії та призначати єпископів свого обряду в межах патріаршої території, зберігаючи при цьому невід’ємне право Римського Архиєрея втручатися в окремих випадках», — зазначив доповідач.
Доповідач представив і принцип територіальності, втілення інституту синодальності у життя Церкви через законотворчість. «Через законотворчість, звершення судочинства, синодальну єдність всіх єпископів УГКЦ показує не тільки патріарший устрій, а й синодальність, яка присутня у її житті», — підкреслив о. Віталій Токар. За його словами, синодальна дорога Церкви може бути тільки у згоді з думкою Римського Архиєрея.
«Не може бути синодальності в Церкві без примату (як Петрового, так і патріарха). Тому-то не може бути синодальність на різних рівнях: локальному, помісному, вселенському без виконання першості. Синод не може проголошувати вчення, яке суперечить доктрині Церкви, оскільки у відході від вчення Церкви, втрачається синодальність», — підсумував доповідач.
Департамент інформації УГКЦ
