Священник, який був в авангарді тих, хто виводив УГКЦ з підпілля

Священник, який був в авангарді тих, хто виводив УГКЦ з підпілля

1 лютого 2022, 15:47 26

Людина молитви та високої духовності, людина непомірної фізичної праці та вроджених організаторських здібностей, людина із серцем, сповненим любові, здатним огорнути весь світ, та надзвичайною простотою у спілкуванні — ось, які найважливіші характеристики можна виокремити, коли спілкуєшся із співбратами монашого Чину святого Василія Великого про одного з найвідданіших служителів Української Греко-Католицької Церкви — о. Володимира Палчинського. Цього року він відзначає 50-річчя священства.

А багато вірян, з тих сотень, а то і тисяч, особливо старшого покоління, які знають цього ревного душпастиря особисто ще з часів підпілля УГКЦ, говорять про те, що якщо вже познайомився з ним, то на все життя.

Минулої неділі, 30 січня, в Івано-Франківському храмі Царя Христа (ЧСВВ) пройшли урочистості з нагоди відзначення 50-літнього ювілею священства о. Володимира Палчинського (священичі свячення брат Володимир отримав 29 січня 1972 році у приватній квартирі в місті Івано-Франківську з рук владики Івана Слезюка, за участі, світлої пам’яті владики Софрона Дмитерка та о. Василя Мендруня), де на цей час він продовжує виконувати свої душпастирські обов’язки. Того дня шанованого священника вітали архієпископ і митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин, який очолив Архиєрейську Літургію, протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя о. Йоан Школик, ігумен Івано-Франківського монастиря ЧСВВ о. Артемій Новіцький, учасники камерного хору «Cantemus», заснованого о. Володимиром, священники, парафіяни, рідні та друзі.

Серед нагород і вітань для поважного ювіляра, особливо виділяється і вручена Патріарша грамота, у якій, зокрема, йдеться: «Дякуємо Господеві за дар вашого життя та за всі дари, якими Він так рясно вас наділив, і які ви щедро примножуєте впродовж свого служіння Богові і Церкві. Святкування вашого ювілею — це знак рясного Божого благословення, яке вилилося на всю нашу Церкву за роки вашого служіння. Свій дар ви отримали ще тоді, коли наша Церква перебувала у підпіллі. У той час завдяки вам тисячі вірних нашої Церкви отримали розраду і потіху через слухання Божого слова, прощення гріхів і духовну силу в таїнствах Сповіді і Пресвятої Євхаристії. Разом з вами зносимо до престолу Всевишнього наші молитви, дякуючи Йому за те, що покликав вас до жертовної посвяти Церкві та рідному народу. Прохаючи милосердного Господа винагородити вас сторицею за ваші старання. Складаємо вам сердечну подяку та висловлюємо визнання і похвалу». А також почесна відзнака «Гордість Івано-Франківської громади», яку вручив міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків.

Добре пам’ятають свого духовного наставника жителі міста Золочева, що у Львівській області. Ще у часи підпілля о. Володимир благословив тут на правдиву духовну дорогу сотні людей. А ще — таємно хрестив та вінчав ревних вірян Української Греко-Католицької Церкви. Сьогодні о. Володимир каже, що точної кількості здійснених обрядів назвати не може, оскільки у радянські часи реєстрацію забороняли вести, щоб убезпечити священнослужителів і людей від арештів та покарань. Але він пригадує, що перший шлюб молодятам у роки заборони Української греко-католицької церкви давав у селі Вороняки Золочівського району, наступний — у Підгородньому цього ж району. Він виділяє те, що отці василіани у часи підпілля, крім міста Золочева обслуговували ще близько тридцяти сіл Золочівщини, серед яких Вороняки, Ремезівці, Підгір’я, Жуличі, Хильчиці, Велика Вільшаниця, Підгородне, Зозулі, Монастирок, Словіта, Княже, Червоне, Підлисся, Лука, Бонишин, Скварява, Колтів та інші. А також душпастирювали у Яворівському, Жовківському, Сокальському, Бродівському районах Львівської області, у Тернопільській області, Мукачеві Закартатської області та Києві.

Свою потужну частку праці вклав о. Володимира і в справу виходу з підпілля Української Греко-Католицької Церкви, у відновлення храмів та підтримку парафіяльних громад. Першою була церква Вознесіння Господнього у місті Золочеві. Саме тут 11 червня 1989 року на подвір’ї, під хрестом біля напівзруйнованої монастирської святині, було відправлено першу Службу Божу. Його заслуга разом із співбратами по чину і в добре налагодженій праці із місцевими жителями та представниками влади не лише у відновленні золочівських храмів Святого Миколая та Вознесіння Господнього, будівництві Василіанського монастиря, а й в організації релігійних заходів, з яких взяли приклад Львів, Київ та багато інших населених пунктів України. Йдеться про екуменічні заходи за участі представників різних конфесійних юрисдикцій.

Першою була спільна Хресна дорога, організована тодішнім ігуменом Золочівського монастиря ЧСВВ о. Володимиром Палчинським у 1994 році, у Хрестопоклонну неділю. Місцеві жителі назвали цю велелюдну ходу надзвичайною подією і говорили: «Якщо священники не сваряться і не діляться, то і ми будемо жити у злагоді». За вагомий вклад у духовне порозуміння о. Володимиру присвоєно звання «Почесного громадянина Золочівського району».

У 1997 році о. Володимира призначено ігуменом монастиря в м. Івано-Франківську, обов’язки якого він виконував до 2009 року, далі був економом монастиря. І тут говорять про його вагомий вклад у відновлення церкви Царя Христа та приміщень монастиря, внутрішніх оздоблень цих релігійних споруд. Особливою цінністю є іконостас, престіл, захристія та розписи храму. Він також був організатором першої спільної Хресної дороги в Івано-Франківську, яка відбулась у 1998 році. А серед заходів, завдяки яким храм Царя Христа знає весь світ, — започаткований цим ініціативним духівником фестиваль «Коляда на Майзлях», який переріс у міжнародний.

Має вісімдесятитрирічний священник і своєрідне хобі — він створює концепцію медалей з нагоди пам’ятних та ювілейних дат відомих релігійних діячів. Серед них, зокрема, і медаль із зображенням митрополита Андрея Шептицького, викарбувана з нагоди 150-річчя від дня його народження, яку Глава УГКЦ Блаженніший Святослав вручив Папі Римському Франциску під час зустрічі у Ватикані у рамках Загальної асамблеї Синоду єпископів.

У отця Володимира ще й «золоті руки». За час свого служіння братом (у чернечий Чин святого Василія Великого вступив у травні 1963 року) і священичого служіння він виготовив багато дерев’яних виробів для інтер’єрів каплиць та церков. Мене особисто чи не найбільше вразило промовисте розп’яття Ісуса Христа без рук, яке о. Володимир знайшов у розвалинах монастиря, відчистив і, прикріпивши на виготовлений ним дерев’яних хрест, установив у каплиці Івано-Франківського монастиря з написом: «Ісус сьогодні потребує твоїх рук».

Важливість його праці полягає як в доброму прикладі, так і в благословенні на Божу дорогу інших. Такими є оо. Йосафат Фітель, Юліан Хомечко, Володимир Кмиць. З благословення протоігумена ЧСВВ він вділяв облечини та давав священиче ім’я теперішньому екзарху Харківському — владиці Василю Тучапцю.

На запитання, що є найважливішим у житті священника з таким багатим духовним стажем, відповідає: «Як і для кожного — любов до Бога і ближнього, праця фізична і духовна, щира молитва, милостиня і милосердя. І повсякчасна впевненість, що ми всі у руках Божих».

Галина Мельник
для Департаменту інформації УГКЦ

Локації

Інші історії