Слово президента дитячої лікарні «Bambino Gesù» Тіціано Онесті з нагоди вручення Ордену митрополита Андрея Шептицького
Ваше Блаженство!
Ваша Ексцеленціє, пане Андрію Юраше, Посол України при Святому Престолі!
Шановні лікарі, медсестри та медичні працівники!
Дорогі ченці і черниці!
Дорогі друзі та подруги!
Ласкаво просимо до лікарні «Bambino Gesù» [«Дитятко Ісус»]. Сьогодні вранці наша лікарня з радістю відчиняє двері, щоб прийняти вас, так само як уже понад чотири роки відчиняє їх для дітей з України. Дякуємо за вашу присутність, яка для нас є великою честю, та за довгу подорож, яку багато хто з вас здійснив, щоб розділити з нами цю мить.
Передусім хочу висловити вдячність Українській Греко-Католицькій Церкві, а через неї — усьому українському народові. Народові, який вже багато років переживає випробування війною і який, саме в умовах цього випробування, вирішує сказати «дякую». Цей жест глибоко нас зворушує.
Для нас є великою честю отримати Орден митрополита Андрея Шептицького — найвищу відзнаку, яку вручає Глава та Отець Української Греко-Католицької Церкви. І водночас це накладає на нас відповідальність.
Я приймаю її зі смиренням — не від свого імені, а від імені всієї лікарні «Bambino Gesù». Від імені лікарів, медсестер та всього медичного персоналу, які щодня з професіоналізмом і любов’ю піклуються про маленьких пацієнтів. Від імені ченців і черниць, які бережуть дух цього дому та супроводжують родини в молитві, потішаючи їх. І від імені тих, хто, часто залишаючись поза увагою, робить можливим лікування: адміністрації, посередників і перекладачів, працівників приймальні, служб логістики та транспорту, волонтерів. Ця відзнака є визнанням спільної праці всіх цих людей.
Назва цього Ордену має для нас особливе значення. Митрополит Андрей був пастирем і батьком свого народу, людиною глибокої віри та дієвого милосердя. На початку ХХ століття, у Львові, він був фундатором і головним меценатом «Народної Лічниці», яка надавала безкоштовну медичну допомогу всім, без розрізнення за віросповіданням чи національністю. Та сама ідея служіння людині вже понад сто п’ятдесят років надихає й цю Папську лікарню: приймати тих, хто страждає, не ставлячи жодних інших запитань. Зв’язок між Львовом і Римом, що простягнувся крізь понад століття, сьогодні стає особливо відчутним.
Починаючи з лютого 2022 року, коли Україну охопила повномасштабна війна, наші двері залишалися відчиненими. Вони ніколи не зачинялися. До нас прибували діти з тяжкими та складними захворюваннями, часто після тривалої й виснажливої дороги, разом із матерями та іншими членами родин, які переживали страх і тривогу через вимушений від’їзд із дому.
Відтоді ми надали медичну майже чотирьом тисячам українських дітей. До надання допомоги залучено понад 20 медичних спеціальностей. Серед основних напрямів — онкогематологія, неврологія, нейрохірургія та нейрореабілітація. А також загальна педіатрія, гастроентерологія, неврологія, хірургія, кардіологія та кардіохірургія, аж до інтенсивної терапії та неонатології.
Але самі лише цифри не можуть розповісти всього. За кожною з них стоїть обличчя, ім’я, родина.
Саме тому ми не обмежувалися лише клінічним лікуванням. Ми піклувалися про всю родину: надавали логістичну підтримку і транспорт, залучали культурних посередників, забезпечували духовний супровід та допомагали у повсякденних справах.
І дозвольте мені щиро сказати одне: в цій історії віддавали не лише ми. Кожна дитина, яку нам довірили, дарувала нам свою довіру, свою мужність, свою посмішку в найважчі дні. І щоразу, коли дитина поверталася додому або просто знову починала бавитися, ця радість ставала й нашою.
Батьки говорили нам про це різними способами: словами, листами, малюнками, маленькими жестами, молитвами. Це найбільша нагорода для тих, хто тут працює. Це нагадує нам, чому ми обрали цю роботу, і дає нам сили продовжувати.
Серед безлічі свідчень є одне, яким я хочу поділитися з вами. Це лист від Вікторії, мами Олексія — українського хлопчика, якого ми прийняли з діагнозом «рабдоміосаркома». Лист починається словами: «Дорогий „Bambino Gesù“!».
Вікторія згадує той день, коли вони прибули до нашого відділення невідкладної допомоги: «Ми просто прийшли з проханням про допомогу та з великим бажанням жити». Вона не приховує страху, який переживала в перші дні: «Кожен наступний корпус лікарні, кожен крок лякали мене».
А потім, пише вона, «зійшла Божа благодать». Вона згадує першого лікаря, який їх прийняв, чий спокій «допоміг нам заспокоїтися». Лікарку денного стаціонару, яка не лише є чудовою фахівчинею, а й, за словами матері, «вміє лікувати поглядом і навіть просто своєю присутністю». Хірурга, який під час першої зустрічі подарував їм «неймовірне відчуття довіри та велику надію». Потім — сім годин операції. І, за її словами, «ось воно, нове життя!».
У тому листі не забуто нікого. Згадані онкологи, хірурги, медсестри, уся команда, яка опікувалася Олексієм протягом двох років. Працівники відділу зв’язків з громадськістю, які стали містком між лікарями та батьками. Культурний посередник, який зумів побачити й зрозуміти «наш емоційно виснажений стан». Сестри, які»завжди готові допомогти». Це образ цілої лікарні, у якій до лікування дитини долучається багато людей.
Вікторія завершує свого листа словами, написаними в день Усіх Святих, які я зберігаю в серці: «Я схиляюся перед усіма, хто врятував нас і продовжує це робити далі. Ми молимося за кожного з вас поіменно. „Bambino Gesù»— це назва, яка назавжди залишиться в нашому житті“.
Дорога Вікторіє, дорогий Олексію: це ви піднесли нам дар. Ви молитеся за нас, одного за одним, поіменно. А ми зберігаємо ваші імена, як також імена всіх українських дітей, яких ми лікували, у нашому серці.
Тому нагорода, яку ми сьогодні отримуємо, — не завершення нашої місії, а підтвердження нашого зобов’язання продовжувати її. Доки хоча б одна українська дитина чи дитина з будь-якої іншої країни потребуватиме лікування, лікарня «Bambino Gesù» прийматиме її з відчиненими дверима.
Ще раз висловлюю вдячність Українській Греко-Католицькій Церкві, її Главі й Отцю, Блаженнішому Святославові, присутнім представникам влади та кожному з вас.
Але найбільшу подяку я висловлюю тим, хто працює в цій лікарні. Ця вдячність належить вам.
Ввіряємо Господеві, за заступництвом митрополита Андрея, українських дітей та їхні родини, з надією, що незабаром вони зможуть знову жити в мирі на своїй землі.
Дякую!
