Слово Блаженнішого Святослава під час вручення йому звання доктора Honoris causa Українського державного університету імені Михайла Драгоманова
Високодостойні члени Вченої ради!
Дорогі студенти, гості!
Шановні присутні!
Сьогодні ми разом переживаємо особливу мить. Для мене ж це унікальна нагода висловити слова вдячності. Я вдячний за те, що можу бути сьогодні тут, серед вас. І вдячний за рішення Вченої ради присвоїти мені, недостойному, почесне звання доктора Honoris causa Українського державного університету імені Михайла Драгоманова тут, у Києві. Я сприймаю ваше рішення як вияв поваги не так до моєї скромної особи, як до всієї Української Греко-Католицької Церкви.
Є одна цікава деталь. Цього року минають 80-ті роковини сумнозвісного Львівського псевдособору, коли сталінський режим хотів назавжди поховати нашу Церкву, ліквідувати українську душу нашого народу. Я думаю, творці цієї «спецоперації» НКВC, мабуть, були б дуже здивовані, якби хтось тоді сказав їм, що через 80 років Глава тієї Церкви, яку вони прагнули ліквідувати, саме тут, у Києві, у цих історичних стінах, отримає звання доктора Honoris causa.
Тож сьогоднішня подія вказує нам, що справжню історію пишуть не могутні цього світу, а герої — подвижники християнського духу, виховання та освіти нашого народу.
Ми всі ще переживаємо ті емоції, той шок, який охопив увесь культурний світ після недільного удару російських дронів і пожежі в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Увесь світ засудив це як черговий злочин проти людяності.
Але є ще одна історична деталь, на яку я хотів би сьогодні звернути увагу. Цієї неділі ми святкували свято Всіх святих українського народу — усіх подвижників Київської Церкви, починаючи від наших хрестителів Володимира і Ольги, києво-печерських святих і аж до героїв християнської віри наших днів. Цікаво, що московська Церква того самого дня має свято Всіх святих, у землі російській просіявших. Яка іронія долі: саме цього дня варварська рука завдає вогняного удару по Дому Матері Божої в Києво-Печерській лаврі!
Воістину, інколи здається, що коли Господь Бог хоче когось покарати, то позбавляє його розуму. Цим ударом російський агресор показав, що росія — це не Русь, Київ — не російська земля, а історія києво-печерської святості — це не історія московського благочестя.
Прагну засвідчити перед усіма вами, що Київська Церква, спадкоємиця тих наших великих святих, завжди була матір’ю і вчителькою свого народу. Тому сьогодні я не просто одягнув мантію, яку мені надав цей унікальний педагогічний колектив. Ми разом беремо на себе відповідальність за виховання майбутніх поколінь українців. Ми усвідомлюємо спільну відповідальність за розбудову майбутнього нашого народу.
Саме наша Церква, як співспадкоємниця київського християнства, його культури та просвітництва, зберегла безперервну традицію християнського шкільництва. Незважаючи на періоди нищення й розпорошення, всюди у світі, де засновувалася Українська Церква, поруч із нею завжди поставала українська школа. Чи то в преріях Канади, чи в шахтарських поселеннях Пенсильванії, чи в Кремнієвій долині Каліфорнії у Сполучених Штатах Америки, чи в дрімучих лісах Бразилії й Аргентини — всюди, де йшла Церква-мати зі своїм народом, поставали осередки освіти й культури.
Свого часу я, як єпископ в Аргентині, отримав у спадок нашу католицьку школу в містечку аргентинських лісорубів Сан-Вінсенте, провінція Місіонес, яка має ім’я Сеферіно Намункура, святого школяра. Сьогодні наша Церква відбудовує цю традицію вже на рідних землях. Наші ченці Чину святого Василія Великого, сестри служебниці повернули до України цю безперервну традицію саме українського шкільництва та духовного виховання. І нині наша Церква разом із вами, дорогі освітяни, розвиває цілу мережу освіти — від католицького садочка через католицькі школи до католицького університету. Слово «католицький» тут не означає конфесійний чи призначений лише для вірних однієї Церкви. Йдеться про найвищий науковий та освітній стандарт, про якість освіти і виховання світового рівня, про найкращу європейську освіту, яку можна здобути у себе вдома, не шукаючи її на чужині.
Я дякую вам за цей момент сопричастя й єдності у справі виховання та освіти в Україні. Сподіваюся, що інтелектуальне середовище, зокрема Києва, щоразу більше відкриватиме для себе багатство київського християнства, особливо ту традицію, яку зберегла й несе нашому народові Українська Греко-Католицька Церква. А сама історія 80-річної давнини й сьогоднішня подія свідчать, що ми — «народ, який угору йде» (Улас Самчук), і жодні російські дрони чи їхні агресивні наміри не матимуть тут успіху. Києво-Печерська лавра стояла, стоїть і буде стояти, а разом з нею розквітатиме вільна, незалежна, соборна Українська держава.
Щиро всім дякую!
† СВЯТОСЛАВ
