Чому молодь є основою соціального служіння Церкви?
Коли ми говоримо про соціальне служіння, то найчастіше згадуємо людей, які потребують допомоги. Старших самотніх людей, родини у складних життєвих обставинах, вимушено переміщених осіб, дітей, тепер ще й ветеранів та їхні родини, які потребують підтримки. Водночас рідше ставимо інше запитання: а хто сьогодні готовий взяти на себе відповідальність за ближнього?
Останні кілька років показали, що відповідь на це запитання дуже часто: «Це — молодь».
Працюючи в єпархіальному «Карітас-Львів» УГКЦ і спілкуючись із громадами, які розвивають соціальне служіння на парафіях, я не раз зауважував одну закономірність. Щойно в парафії з’являються молоді люди, готові долучитися до спільної справи, служіння починає розвиватися швидше, бо з’являються нові ідеї, нові форми допомоги, нові способи залучення людей. Молодь не боїться братися за те, чого раніше ніхто не робив.
Водночас було б помилкою вважати, що молоді люди приходять у соціальне служіння лише для того, щоб допомагати іншим. Насправді, служіння змінює і тих, хто служить.
Сьогодні чимало молодих людей шукає відповіді на складні запитання: як знайти своє місце у світі? Як реалізувати себе? Що робить життя справді змістовним? Соціальне служіння не дає готових рецептів, але допомагає побачити реальні потреби інших людей і вийти за межі власних переживань, а також знайти своє покликання, до чого мене кличе Господь Бог.
Євангеліє постійно повертає нас до цієї думки. Христос не лише навчав любові до ближнього, а й показував її власним прикладом. Він зупинявся біля тих, повз кого проходили інші, вислуховував відкинутих суспільством людей, служив своїм учням. Його слова: «Що ви зробили одному з моїх найменших братів — Мені ви зробили» (Мт. 25, 40) залишаються дороговказом для християн і сьогодні.
Саме тому соціальне служіння в Церкві ніколи не зводилося до благодійності чи вирішення окремих соціальних проблем. Йдеться про спосіб жити вірою через конкретні вчинки, творити добро.
Особливо добре це видно у громадах, які долучаються до розвитку парафіяльного соціального служіння. Часто все починається з дуже простих речей: відвідин самотньої людини, допомоги сусідам, підтримки сім’ї, яка опинилася у скруті. Згодом навколо цих ініціатив формується спільнота людей, готових брати відповідальність за свою громаду.
У багатьох таких громадах саме молоді люди стають рушіями змін. Вони допомагають організовувати заходи, відвідують потребуючих, долучаються до волонтерських акцій, знаходять нові способи комунікації та залучення однодумців. Для когось це перший досвід волонтерства, для когось — можливість відчути себе частиною великої справи.
Важливо й те, що молодь приходить у служіння зі своїм баченням і своїми талантами. Хтось уміє організовувати людей, хтось працює з дітьми, хтось створює інформаційний контент, хтось просто готовий приділити кілька годин свого часу тим, хто цього потребує. Соціальне служіння знаходить місце для кожного такого дару.
Сьогодні часто можна почути, що молодь — це майбутнє Церкви та суспільства. У цих словах є правда, але вони не розкривають усієї картини. Молодь — не лише майбутнє. Вона вже сьогодні творить зміни навколо себе. Багато добрих справ у наших громадах відбуваються саме тому, що молоді люди не залишилися байдужими до чужого болю чи потреби.
Водночас соціальне служіння потребує молоді не менше, ніж молодь потребує служіння. Через зустріч із людьми, через спільну працю й відповідальність за інших формується зріла особистість. Людина починає краще розуміти світ, цінувати підтримку ближніх і бачити власне життя в ширшій перспективі, віднаходити своє призначення.
Пригадую один досвід із нашої роботи в «Карітас-Львів». До нас прийшла волонтерити молода українка, яка приїхала з Америки разом із батьками. Вона планувала вступати до університету, а однією з умов вступу був волонтерський досвід. Я запропонував їй долучитися до одного з наших проєктів і попрацювати з дітьми.
Спочатку їй було непросто — діти не завжди слухали, відволікалися, розбігалися, і здавалося, що знайти з ними спільну мову буде важко. Але з часом вона не відступила, придивилася до них, почала шукати свій підхід. Минув певний час — і вже діти самі збиралися біля неї, слухали її та чекали на наступні зустрічі. Для цієї дівчини це стало важливим відкриттям: не маючи попереднього досвіду, вона змогла побачити в собі здібність бути корисною, підтримати інших і зробити щось справді добре власними силами. Так служіння допомагає молодій людині краще пізнати себе, відчути впевненість і наблизитися до розуміння свого покликання.
Можливо, саме тому соціальне служіння ніколи не є рухом лише в одному напрямі. Допомога змінює того, хто її отримує. Але не менше вона змінює того, хто її надає.
Коли молода людина відкриває своє серце для потреб іншого, то виграє не лише окрема людина чи громада — виграє все суспільство. Саме тому молодь залишається однією з головних опор соціального служіння — не лише через свою енергію чи активність, а через готовність бачити ближнього й відповідати на його потреби конкретними справами.
Отець Андрій Сенейко,директор єпархіального Благодійного фонду «Карітас-Львів» УГКЦ
