Школа надії: Отець Роман Вовк про першу Католицьку школу недалеко від зони бойових дій
Нещодавно єпископ-помічник Донецького екзархату УГКЦ Максим Рябуха освятив приміщення Католицької школи імені святого Івана Боско в Запоріжжі. Це — перший такий заклад на Сході України.
Католицька школа, яка діятиме при парафії Матері Божої Неустанної Помочі Донецького екзархату, неподалік лінії фронту, уже 2 вересня відчинить свої двері для першокласників. Про те, як працюватиме цей заклад освіти, хто там навчатиметься, як відбуватиметься освітній процес в інтерв’ю Департаменту інформації УГКЦ розповів ідейний натхненник, управитель і парох парафії о. Роман Вовк.
— Отче, розкажіть, будь ласка, які принципи і стратегії закладені в основу саме католицької школи?
— За загальноприйнятими нормами, католицька школа — це те місце, де діти здобувають не тільки звичайну освіту, а й живуть за відповідними принципами.
У нас, на Сході та Півдні України, на жаль, нема повного розуміння церковного життя і тому в людей склалося викривлене уявлення про Церкву. І є дуже багато тих, які взагалі не дотичні до Церкви.
Як часто буває, люди думають, що в Церкві тільки треба щось посвятити, поставити свічку чи подібне. Як на мене, наша школа — це якраз те місце, де ми матимемо нагоду давати людям розуміння того, що Церква — це не тільки виконання обрядів, але щось набагато більше.
— Що надихнуло Вас на відкриття школи?
Немає чогось одного, що мене б надихнуло.
Раніше я служив у Донецьку, а в Запоріжжя приїжджав із 2016 року.
Після початку повномасштабної війни у 2022 році з Донецької та Запорізької областей багато місцевих виїхало саме в Запоріжжя. У них була тверда надія, що дуже скоро вони зможуть повернутися додому.
На жаль, війна триває вже третій рік. Храм ми почали будувати ще до війни, а закінчили наприкінці 2022 року. Я дуже хотів, щоб у парафії Матері Божої Неустанної Помочі був молодіжний простір.
Тепер у нас в окремому приміщенні діє не тільки недільна школа, а й дитячий центр, де є багато різних гуртків: спортивні секції, танці, фітнес, декілька груп вивчення англійської мови, музика, малювання і ще багато іншого. На сьогодні понад 400 дітей його відвідують. Тут вони спілкуються наживо, чого не було через карантин, дистанційне навчання. Зараз триває війна і діти абсолютно не мають живого спілкування. У районі наша локація — це єдине місце, де вони можуть взаємодіяти.
Цікаво, що на одному з гуртків, якщо я не помиляюся, на шахматах, познайомилися двоє хлопчиків, які тільки тут дізналися, що вже другий рік вчаться в одному класі.
Також у нас є дитячий садочок. Цього року ми мали перший випуск — наші дітки підуть у школу. Батьки випускників звернулися до нас із проханням щось придумати, щоби продовжити навчання. Вони дізналися, що минулого року ми купили земельну ділянку — майже 2 гектари. Так виникла ідея побудови Католицької школи.
Задум у мене виник давно, а коли до нас прийшов владика Максим Рябуха, нам спільними зусиллями вдалося його реалізувати. Ми купили ділянку, обгородили її і цього року вже почали будувати. Тут буде цілий навчальний комплекс: від садочка до 11-го класу.
— Як люди ставляться до такого задуму?
Люди на нас дивляться, як на диваків, бо іде війна, а ми будуємо школу. Але ми розуміємо, що якісну освіту наші діти повинні здобувати вже, тому намагаємося для того зробити максимум.
Минулого року в парафії почали будувати укриття, розуміючи, що в нас багато дітей і ми повинні створити безпечні умови. Тому з нуля збудували нове приміщення. За 10 місяців повністю облаштували. В укритті ми обладнали повноцінний клас, з усіма заходами безпеки, партами, інтерактивними дошками.
— Скільки першокласників піде цього року в Католицьку школу?
Маємо 25 першокласників. Майже всі діти ходили до нашого садочка.
— Отче, хто може навчатися в Католицькій школі?
Не можу сказати, що всі діти, які ходять до нас на гуртки, — це практикуючі вірні. Але вони тут зростають, для них Церква вже не є чимось міфічним чи далеким. Ми з ними постійно спілкуємося. Люди добре це сприймають.
Хтось стає нашим парафіянином, хтось — добрим другом, хтось до нас ще придивляється. Натомість ми маємо нагоду живого спілкування і допомагаємо не тільки словами, а й ділами.
— Тобто в майбутньому плануєте повноцінну загальноосвітню школу?
У нас повноцінна школа. Питання лише в тому, як нам вдасться це все зробити технічно. Адже на другий рік ще одна випускна група зі садочку прийде з тим самим проханням. Тому постане питання: куди розмістимо наступний клас?
Я сподіваюся, що нам вдасться щось вирішити з будівництвом. На жаль, не так швидко будується, як би хотілося. Будівельні процеси потребують часу і робочої сили, з якою зараз є проблема. Ну, і, звичайно, коштів… Своїми силами ми точно все не зможемо зробити. А зараз дуже важко переконати донорів чи жертводавців, що тут, у Запоріжжі, справді потрібна школа.
Тому я розумію, що, як би важко не було, ми це робитимемо для того, щоб за декілька років мати не тільки безпечний простір, а й якісний як морально, так і духовно. У нашій школі діти здобуватимуть гарну освіту не тільки державного зразка, а й ростимуть моральними і духовними особами. Якщо нам вдасться їх правильно виховати, то це буде та здорова частина нашого суспільства, на яку завтра покладемо розвиток нашої держави.
— Хто викладатиме у школі? Які предмети вивчатимуть діти?
Повністю все за стандартами державної освіти. Діти отримають атестат державного зразка, вчителі найняті на роботу, як у звичайній школі, всі вимоги, як у звичайній школі, шкільна програма.
— А чи є в Україні ще такі школи, як Ваша?
Наскільки я знаю, є у Франківську, Львові, і ще кількох містах.
Нас немає у східній частині України. До повномасштабної війни наш отець у Краматорську теж робив кроки в напрямі відкриття школи. Але у звʼязку з війною там це не змогли реалізувати.
— Чи є якась спеціальна підготовка до вступу в перший клас? Чи є іспити для зарахування?
Думаю, що в майбутньому таке буде. А сьогоднішні наші першачки — це ті дітки, які були в нашому садочку. Вони апріорі стануть учнями того класу, бо саме для них ми його і робимо. На сьогодні вони не мають окремих іспитів чи умов. Впевнений, що згодом доведеться проводити якийсь конкурс.
— Школа була Вашою із владикою ідеєю. А яку роль відіграв запит батьків?
Школу ми планували будувати, але трішки пізніше. А запит батьків пришвидшив цей процес. Ми теж хочемо, щоб діти мали живе спілкування і навчання, тому пішли на зустріч їхньому проханню.
Насправді, я думаю, що це — Боже провидіння. Бо, коли робиш такі речі, то розумієш, що якщо ті чи ті чинники, які ти не міг прорахувати, складаються позитивно, то це Боже провидіння підказує, куди треба рухатися. Чисто по-людськи я, можливо, на це б не відважився, але враховуючи всі нюанси, розумію, що це Бог нам допомагає. І хочеться бути разом із Ним і відповідати на Його запити.
— Чи знають батьки інших дітей, які не відвідують дитячий центр при церкві про школу? І чи плануєте Ви їх якось залучати?
Насправді, у нас на районі нема інших, більших дитячих просторів, де діти можуть мати якісь заняття, проводити час. Тому в нашому районі про нас знають усі. Ми активні в соціальних мережах, групах, тому я впевнений, що охочих у нас буде багато. Я намагаюся спілкуватися з кожним викладачем того чи того гуртка, розуміти проблеми, з якими вони стикаються, пояснюю, що маємо давати дітям якісну освіту.
Відповідно, вчителі теж приділяють цьому увагу. Та кількість дітей, яка в нас на сьогодні є, підтверджує, що ми, здається, робимо все правильно. І тим паче, я не чув, що хтось хоче від нас йти, значить, їм із нами добре.
— Отче, можливо, у вас будуть побажання майбутнім першокласникам? Що порадите батькам, які думають про те, куди віддати своїх дітей, у яку школу чи який напрям вибрати? Що вони повинні врахувати, щоб долучитися до школи, заснованої Церквою?
У нас діти не тільки ходять на гуртки, а й приймають активну участь у різних заходах, які відбуваються на території парафії. Щоразу в нас є якісь ігри, з дітьми займаються аніматори. Зараз ми святкуватимемо День Незалежності — вони малюють картини, співають. Тому якихось окремих побажань нема, але, якщо батьки хочуть, щоб їхні діти справді росли добрими дітьми, які би вміли поважати батьків, людей, Бога, то точно розуміють, куди цю дитину треба віддати. І певно, що батьки завжди хочуть дати своїм дітям найкраще.
Я впевнений, що на сьогодні в нашому місці ми — кращі. І зі своєї сторони, намагатимемося зробити максимум, щоб такими залишатися. А батьки, зі своєї сторони, докладають максимум зусиль, щоб їхні діти були кращими в нас. Тому спільно з батьками, з нашими дітьми намагаємося бути кращими і точно завжди готові їх прийняти. Моє і їхнє бажання дати дітям кращого нас об’єднує.
Що кажуть батьки першокласників?
«Якби не ця школа, то нас тут би не було», — ділиться мати майбутнього школяра п. Марина Стадніченко
У контексті відкриття Католицької школи й останніх підготувань до початку нового навчального року ми не змогли оминути увагою батьків першокласників та дізналися їхню думку і настрої.
Сім’я Марини Стадніченко — сім’я переселенців з Оріхова Запорізької області. У цьому районі зараз тривають активні бойові дії. Вони змушені були евакуюватися й обрали місцем свого проживання Запоріжжя.
Відповідаючи на запитання про те, що спонукало віддати дитину саме в цю школу і які очікування, п. Марина розповіла свою історію знайомства з Церквою.
«До переїзду в Запоріжжя я ходила в іншу Церкву. Ми познайомилися з УГКЦ, коли я побачила оголошення, що при парафії Матері Божої Неустанної Помочі працює садочок, є різні гуртки, тоді вирішила більше дізнатися і про УГКЦ», — каже п. Марина.
«Для мене дуже важливо, яку освіту та дозвілля матиме моя дитина. Ми дуже хотіли, щоб вона спілкувалася з однолітками, розвивалася. Ми й у садочок тут ходили. При парафії всі діти зайняті, між ними є живе спілкування, активності. Це дуже важливо і необхідно», — продовжила розмову мама першокласника.
«Скажу Вам чесно, якби не ця школа, то нас би тут не було. Якщо б ми не знайшли школу, яка відповідала б нашим очікуванням і побажанням, то, можливо, шукали щось в іншому місті», — наголосила п. Марина.
Анна Коломієць із родиною переїхали в Запоріжжя з Києва також із початком повномасштабного вторгнення. Облаштовуючи життя й побут, важливим питанням для них постало внормування освітньо-навчального процесу дітей, їхнього дозвілля, якісного проведення часу.
«Ми багато де ходили, придивлялись. Але, коли почали відвідувати різні гуртки при церкві, то зрозуміли, що тут є усе необхідне. Ми були в новозбудованій школі — все дуже добре, нове, є укриття, яке має систему вентиляції. Моя дитина здобуватиме якісну освіту і перебуватиме в хороших умовах», — зазначила п. Анна.
Також вона додала, що планує молодшу дитину записати в садочок при церкві.
Підготувала Вікторія Мазур,Департамент інформації УГКЦ
