Рани війни: Отець Ярослав Боднар про те, як Церква лікує духовні болі
В Україні вже третій рік триває жахлива, кровопролитна війна, яка заторкнула кожного українця: тисячі чоловіків стали на захист Батьківщини, чимало людей були змушені покинути свої домівки та стати переселенцями, постійні обстріли залишили глибокі рани.
Багато наших військових числяться зниклими безвісти, чимало перебувають у полоні, а втрати серед цивільного та військового населення — величезні. Батьки, дружини, діти, родини та друзі роз’єднані війною, живуть в очікуванні та болі втрати.
Про те, як можна пережити цей біль, відновити життя, зцілити рани та знайти в собі сили жити далі, вірити і планувати майбутнє, в інтерв’ю Департаменту інформації розповів відповідальний за душпастирство демобілізованих та родин військовослужбовців Сокальсько-Жовківської єпархії о. Ярослав Боднар.
Моя роль — бути поруч, слухати, допомагати віднайти внутрішній мир і відновити віру в майбутнє із Христом.
— Отче, Ви відповідальні за душпастирство демобілізованих і родин військовослужбовців. Розкажіть, що входить у Ваші обовʼязки?
— У лютому єпископ Михаїл Колтун видав декрет, яким уповноважив мене на душпастирство демобілізованих і родин військовослужбовців. До цього я мав розмову із владикою Михайлом Колтуном, який готував мене до цього служіння. Перед тим, як приступити до обов’язків, я провів дослідження потреб героїв українського народу та їхніх родин. Мої рідні брати військовослужбовці, один із яких уже демобілізований. Я також пройшов навчання у програмі «Зцілення ран війни» у Патріаршому домі.
На основі цього досвіду формую пропозиції для єпархії у сфері координування, духовного проводу й опіки над демобілізованими і родинами військовослужбовців. Я також займаюся проєктними заявками і їхньою реалізацією. Головне — надання духовної підтримки тим, хто повернувся з фронту, та їхнім близьким. Наразі я координую проєкт Сокальсько-Жовківської єпархії спільно з «Реновабіс» і дієцезією Мюнстера. Це дає змогу краще зрозуміти цільову аудиторію. Нещодавно була реалізована програма для родин безвісти зниклих героїв. У перспективі — зустріч із демобілізованими. Важливо створити спільноту, де люди можуть знайти розуміння, підтримку та розраду. Моя роль — бути поруч, слухати, допомагати віднайти внутрішній мир і відновити віру в майбутнє із Христом.
Батько під час Світлої дороги: «Я чекаю, коли відчиняться двері і син скаже: „Тато, я вдома“». Мати загиблого воїна: „Я вже не та, яка була колись, і ніколи більше не знайду радості“.
— З чим до Вас приходять люди, які пережили цей біль війни та втрати?
— Хочу поділитися недавньою історією, яка ілюструє глибину людського болю. Батько під час Світлої дороги сказав: «Я чекаю, коли відчиняться двері і син скаже: „Тато, я вдома“». Мати загиблого воїна сказала: „Я вже не та, яка була колись, і ніколи більше не знайду радості“.
Під час бесід із демобілізованими я бачу, що вони відчувають внутрішню порожнечу, емоційне вигорання та нездатність повернутися до звичного життя. Усі вони потребують підтримки, розради, духовного зміцнення, соціальної допомоги та відчуття безпеки для відновлення свого життя. Тому реабілітація на всіх рівнях надзвичайно важлива.
— А як люди дізнаються про те, що Церква може їм допомогти і розрадити?
— Ми інформуємо про нашу діяльність соціальні служби, які повідомляють людям про наші заходи. Я надсилаю програми працівникам соціальних служб, які вже контактують із тими, хто потребує допомоги, та вони передають інформацію мені.
Психологічна підтримка охоплює індивідуальні та групові консультації, роботу із травмами, страхами і стресами. Духовна реабілітація ґрунтується на Божественних Літургіях, духовних бесідах, спільних релігійних заходах.
— Як відбувається психологічна та духовна реабілітація демобілізованих і родин військовослужбовців?
— Для формування такої реабілітації в межах Сокальсько-Жовківської єпархії створена команда з духовного лідера, психолога, соціальних працівників і волонтерів. Психологічна та духовна реабілітація відбувається через комплексний підхід. Психологічна підтримка охоплює індивідуальні та групові консультації, роботу із травмами, страхами і стресами. Духовна реабілітація ґрунтується на Божественних Літургіях, духовних бесідах, спільних релігійних заходах (Духовний вечір, Світла дорога) та реколекціях, де люди можуть знайти розраду і зміцнити свою віру. Важливо створити атмосферу довіри та підтримки, враховуючи конкретну цільову аудиторію, оскільки біль втрати відрізняється від болю очікування. Адаптація демобілізованого потребує ще іншого підходу.
Концепція Сокальсько-Жовківської єпархії полягає у створенні комплексної пропозиції для демобілізованих і родин військовослужбовців, охоплюючи духовну опіку, психологічне та фізичне відновлення, соціальну реінтеграцію.
— Чи є якісь механізми або напрацювання Церкви в наданні допомоги?
— Концепція Сокальсько-Жовківської єпархії полягає у створенні комплексної пропозиції для демобілізованих і родин військовослужбовців. Вона охоплює духовну опіку, психологічне й фізичне відновлення, соціальну реінтеграцію, нормативно-правову підтримку, освітню та трудову реінтеграцію. Церква заповнює свою основну нішу — душпастирську, тоді як забезпечення комплексної підтримки відбувається у співпраці з місцевою владою, медичними установами, освітніми, громадськими та благодійними організаціями, волонтерами тощо. Спільне бачення доброго майбутнього — одне з основних завдань Церкви сьогодні.
— Як суспільство повинно підтримувати та турбуватися про військовослужбовців і їхні родини?
— Суспільство повинно підтримувати військовослужбовців і їхні родини через надання медичної та психологічної допомоги, соціальної підтримки та забезпечення матеріальних потреб. Важливо створювати програми адаптації для повернення до мирного життя, забезпечувати працевлаштування й освіту. Суспільство також може організовувати волонтерські ініціативи, групи підтримки і культурні заходи для інтеграції ветеранів у громаду. Головне — це визнання їхньої жертви, вдячність та готовність бути поруч у складні моменти.
— Ви проводите День віднови для родин героїв. Розкажіть про це.
— У межах проєкту «Зцілення ран війни: інтегральна підтримка родин військовослужбовців» ми організовуємо заходи у Крехівському монастирі. Всі спільні події розпочинаємо з Божественних Літургій. Проводимо сесії духовного наставництва «Знайомство та віра» і психологічні консультації «Як впоратися з емоціями при втраті близької людини». Організовуємо також «Дорогу світла» — молитовний шлях, що відкриває серця до Божої присутності та дарує надію на мир. Завершується день творчо-духовним вечором, наповненим духовною музикою, поезією і глибокими роздумами. Це — час, коли кожен міг відчути глибокий звʼязок із Богом і ближніми, наповнитися натхненням та силою для подальшого життя.
— Як впоратися сімʼям полеглих військових із втратою та пережити горе?
— Сім’ям полеглих військових надзвичайно важко впоратися із втратою. Проте є кілька шляхів, які можуть допомогти в цьому нелегкому процесі. По-перше, важливо не придушувати свої емоції, а дозволити собі пережити горе. Підтримка родини, друзів і спільнот, де є люди з подібними переживаннями, може стати джерелом розради. Духовний аспект також відіграє важливу роль: молитва, участь у церковних заходах і спілкування з душпастирем допомагають знайти внутрішній мир. Не менш важливо шукати психологічну допомогу, щоби впоратися з болем і навчитися жити далі, зберігаючи світлу пам’ять про полеглого.
— У нас багато людей служать, відповідно з часом і багато демобілізуються. Як Церква допомагає воїнам адаптуватися до життя в тилу і відійти від жаху війни?
— Найближчим часом Сокальсько-Жовківська єпархія готує програму для зустрічі з демобілізованими та їхніми родинами. Це дасть можливість поділитися досвідом, знайти підтримку від інших і відчути, що вони не самотні у своїй боротьбі. Такі заходи допомагають створити спільноту, де воїни можуть не лише говорити про свій біль, а й знаходити нові сенси для життя. Окрім духовної підтримки, Церква тісно співпрацює з фахівцями-психологами та Центрами ветеранів для комплексної допомоги.
— Чи є якісь теми, які варто оминати у спілкуванні з демобілізованими військовими?
— Так, є. Це можуть бути:
● деталі бойових дій;
● політичні питання;
● виправдання або применшення війни;
● особисті поради щодо того, як впоратися з переживанням (які можуть сприйматися як тиск).
Найкраще зосередитися на підтримці, вислуховуванні та виявленні емпатії.
Спільне горе нас єднає, тому важливі духовно-просвітницькі заходи, формування дітей, молоді та нової генерації України.
— Зараз часто говорять про неоднорідність суспільства в питаннях та ставленнях до фронту і тилу. Що Ви б порадили, щоб наші захисники та їхні родини відчували єдність і згуртованість країни?
— Неоднорідність суспільства може бути наслідком різного досвіду війни, знання історії та політики. Спільне горе нас єднає, тому потрібні духовно-просвітницькі заходи, формування дітей, молоді та нової генерації України. Важливо визнати незламність українського героя. Основне завдання кожного українця — знайти свою роль у боротьбі за незалежність і відновлення України. І, як сказав блаженніший Любомир Гузар, а ці слова є найглибшою мудрістю для українців: «Молитися і працювати!».
Розмовляла Вікторія Мазур,Департамент інформації УГКЦ
