EN

Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди 125-річчя заснування Згромадження сестер святого Йосифа

29 квітня 2023, 16:37 514

Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди 125-річчя заснування Згромадження сестер святого Йосифа

Бо шукаю Я не своєї волі, лише волі Того, хто послав Мене (Ів. 5, 30).

Високопреосвященний владико Ігорю!
Дорогий владико Володимире!
Високопреподобні отці та сестри!
Преподобні сестри й брати!
Дорогі гості сьогоднішнього свята!
Улюблені Богом сестри Згромадження святого Йосифа, які святкують свій особливий ювілей!

Христос воскрес!

Боже слово, яке передав нам євангелист Іван і яке ми щойно чули, є надзвичайно глибоким і великим (Ів. 5, 30–6, 2). Запрошую вас роздумати над його трьома словами: «воля» [воля Того, хто послав Мене (пор. Ів. 5, 30)], «свідчити» і «слава».

Ми думаємо, що знаємо значення цих слів. Проте Ісус вкладає в них особливий, життєдайний зміст, який допомагає нам розкрити самих себе, сенс власного життя та служіння. Він промовляє їх до нас у світлі свого Воскресіння, яке змушує нас усе переосмислити. Бо коли Христос воскрес із мертвих, змінилося усе: світ, людина й навіть ті слова, які вона вживала.

Про яку волю говорить Христос? Що означає шукати волі Отця? Для того щоб відповісти на це запитання, треба піднятися в Євангелії на кілька рядків вверх, ознайомившись із текстом, який не ввійшов до сьогоднішнього читання. Христос говорить про те, що Отець має життя в собі, яке передав Синові. Воля Отця полягає в тому, щоб усе оживало, щоб ніхто не загинув, щоб усі жили, мали життя вічне. Син приходить у світ, щоб все оживити (як часом у дитячих мультфільмах хтось чогось торкається і все починає розквітати, набирає нових кольорів).

Ісус Христос описує особисте посланництво, відкриваючи нам у глибокий спосіб своє розуміння волі Отця: «Я прийшов, щоб мали життя — щоб достоту мали» (Ів. 10, 10). Кожен, хто хоче здійснювати волю Отця, мусить дбати про власне зростання і про те, щоб усе довкола розвивалося, набувало нового сенсу життя. Бо Христос прийшов, щоб ми і весь світ мали життя вповні. Якщо хтось приходить і сіє довкола себе пустелю, то це означає, що він не розуміє волі Отця, який його послав.

Слово «свідчити» євангелист Іван вживає у двох значеннях: доносити про щось звістку і, шукаючи Божої волі, чинити те саме, що й Небесний Отець, ба більше, бути співучасником Його дії. Ми, як християни, богопосвячені особи, свідчимо про Божу волю стосовно нас, показуємо світові справжнє обличчя Бога; здійснюючи наше посланництво, несемо світові нове життя, яке починається, але не закінчується і над яким навіть смерть не має влади. Чинити волю Отця, свідчити про Нього — це значить відкривати людині небо, не тільки говорити про те нове життя, якого хоче для людини Бог, а реально його передавати. Уявіть собі: якщо б якийсь хворий почув, що нарешті винайшли ліки від його недуги, то подумав би, що, можливо, хтось багатий зможе їх дістати, але йому вони недоступні, він приречений на смерть. У цій ситуації свідчити, здійснювати волю Отця може лікар чи медсестра, які не тільки розказують про ліки, а їх дають, кажучи: ось, візьми і будь здоровим, живи! Це діла, які чинить Христос і які є змістом Його послаництва — оживляти все довкола.

Слово «слава» ми часто розуміємо в контексті ідола успіху. Славним є той, хто досяг успіху, хто має великі здобутки, вплив. Однак Спаситель говорить нам сьогодні про цілком іншу славу: «Я не шукаю слави від людей. Мене прославляє Той, хто Мене послав. Він свідчить про Мене» (пор. Ів. 5, 30–6, 2). Тут «славити» означає не брати, а давати. Той, хто чинить волю Отця, буде Ним прославлений, тому що віддаватиме те, що має, — самого себе, і ніколи нічого ні йому, ні іншим не забракне. Недаремно євангелист Іван називає страждання, смерть і воскресіння Сина Божого моментом, коли Отець прославив свого Сина на землі. Саме це година його прослави. Саме про це скаже Христос до Отця на Тайній вечері у своїй Архиєрейській молитві: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Він Тебе прославив, згідно з владою, що її Ти дав Йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких Ти передав Йому» (пор. Ів. 17, 1–2). Воля Отця — свідчення слави!

Слухаючи це Боже слово, ми хочемо урочисто відсвяткувати 125-ту річницю заснування Згромадження сестер святого Йосифа в нашій Церкві. Кожний ювілей, як казав світлої пам’яті патріарх Любомир, — це добра нагода. Ювілей — це зупинка в нашому житті, під час якої треба подивитися у трьох напрямках: назад, щоб побачити пройдений шлях; довкола себе, щоб зрозуміти, де ми перебуваємо сьогодні; і вперед, щоб побачити майбутнє, куди треба рухатися. Пройдений шлях вашого Згромадження можна окреслити словом Христа «воля» [воля Того, хто вас послав], його сьогодення, зміст служіння — поняттям «свідчити», а майбутнє — Спасителевим висловом «слава».

Оглядаючись назад, на 125 років свідчення, праці, посвяти і служіння сестер святого Йосифа, ми хочемо подякувати Господу Богу за ті благодаті, які через це Згромадження за той час років отримали наша Церква і український народ.

Згадаймо початок, який, на мій погляд, дуже дивний. Отець Кирило Селецький, 105-ту річницю з дня народження якого до вічності ми сьогодні святкуємо і який вже пережив муки народження одного Згромадження, повертається назад, до села Цеблів (на Сокальщині). Там він зустрічає трьох дівчат, котрі просять його про Згромадження. Цей священник був свідомий свого посланництва і шукав волі Того, хто його послав. Хоч він не знав заздалегідь Божого задуму щодо цих молодих душ, проте розумів, що волею Небесного Отця є те, щоб дівчата жили на повну і служили Богові та рідному народові й щоб їхнє життя та покликання розквітло, щоб не пропав жоден із дарів, які Господь дає Церкві в цих трьох особах. Він працює, думає й страждає. Дає все, що має. Дівчата починають вчитися та шукати не реалізації власних фантазій про існування у світі, а волі Небесного Отця. І знаходять зміст своєї посвяти Богові, вглядаючись у постать святого Йосифа Обручника, мовчазного, але такого, що чуває над життям Спасителя. Цей святий і для цих дівчат стає учителем того, як працювати, жити і свідчити.

Те життя, яке дає Господь Бог, починає плодоносити. Можна перелічити багато особливих дарів і плодів Духа Святого, які були за 125 років у тому Згромадженні. Та я хочу згадати лише про наших двох блаженних священномучениць — Лаврентію та Олімпію, які є сьогодні тут разом із нами.

Жодна із сестер Згромадження святого Йосифа не уникнула репресії з боку сталінської машини. Але коли черниці запитували солдатів, за що їх арештують, один із них сказав: «Ви навчаєте про Бога, ви свідчите!».

У ті темні часи ані владики, ані духовні наставники не могли сказати сестрам, що їм робити, яка є Божа воля щодо них. Вони самі вчилися, за прикладом отця Селецького, шукати волі Того, хто їх послав. Сестри, яких ув’язнили і вислали до Сибіру, сприйняли цей шлях ісповідництва і мучеництва як волю Небесного Отця щодо них. І ось диво: дві сестри в далекому Сибіру заклали фундаменти Католицької Церкви в Росії (до місць їхнього мучеництва донині здійснюють паломництва). Навіть серед мерзлоти своєю працею та молитвою вони давали життя, — життя вічне, яке носили в серці. Сестри свідчили серед темряви. Про них можна сказати словами нашого Кобзаря: «Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою» (Вірш «Доля»). Наша Церква у Прокоп’євську дивним чином існує до сьогодні. Це свідчення черниці передали своїм наступницям.

Ця наша молитва з нагоди 125-річчя вашого Згромадження є моментом подяки Богові за всіх святих, великих людей, яких Господь Бог послав нашим сестрам, і за тих дівчат, яких Він зібрав та які за 125 років переросли у Згромадження папського права, що нині існує не тільки в Україні та росії, а й у Західній Європі, Канаді й навіть Латинській Америці.

Сто двадцять п’ять років цієї спільноти — вибух духовного життя і святості. Ми дякуємо Господу Богу за кожний момент вашої праці впродовж цього часу.

Тепер подивімося, де ми є зараз. Сестри Згромадження святого Йосифа продовжують шукати волі Того, хто їх послав, продовжують розрізняти ті покликання, дари, які мають, продовжують служити, свідчити серед війни.

Складаю сердечну подяку вашим сестрам за апостольську працю на місійних теренах нашої Церкви, які нині є всюди, де ми живемо і працюємо. Ці терени є не географічним, а духовним поняттям. Постукайте до дверей ваших сусідів — побачите місійні терени. Вийдіть на площу Львова — побачите місійні терени. Поїдьте до Вроцлава, де служать ваші сестри, у будь-яку країну світу — побачите величезний місійний терен для вашого посланництва і свідчення.

Але є особливі знаки Божої благодаті через ваше теперішнє служіння. Мені так приємно було побачити перед початком цієї Божественної Літургії сестру Дарію, яка одужує після поранення на Харківщині! Сестро, ви — гідна послідовниця своїх попередниць. Дякую вам за те, що ви сьогодні перебуваєте у своїй місійній станиці в Харкові. Вам, а також нашому владиці та отцям щоденно загрожує смертельна небезпека. Цей ранок, який потряс Україну, зокрема нашу Умань, особливо це підкреслює. Дякую вам за це служіння! Ви прийшли туди, де війна, щоб люди там мали життя! Христос передає нині у ваші руки посланництво оживляти все довкола.

Думаючи про майбутнє, хочу, щоб ви, дорогі сестри, почули слово «слава» не для того, щоб могли плекати в собі марні надії на людський успіх, а щоб готувалися до самопосвяти. Наш великий Кобзар каже: «Ходімо дальше, дальше слава, а слава — заповідь моя» («Доля»). Ми не шукаємо прослави самих себе. Нам завжди всього бракує, але Господь постійно все посилає.

Сьогодні, у цій молитві бажаю вам, сестри, щоб у кожний історичний момент життя нашого народу і нашої Церкви ви справді збагнули волю Того, хто вас посилає. Ми нині особливо проситимемо за розвиток вашого Згромадження, бо потребуємо сестер і в Харкові, і в Южноукраїнську. Ще є багато місійних станиць, куди мене просять послати сестер. Адже в час великого болю нашого народу, коли ворог сіє смерть, дуже бракує тих, хто б поширював життя, світив Божим світлом серед стражденного люду.

Хочу побажати вам, щоб Господь Бог вислухав усі ваші молитви, те, про що ви до Нього молитиметеся. Ми сьогодні особливо проситимемо про прославу на престолах Вселенської Церкви отця Кирила, щоб успішно завершився процес його беатифікації, а він став взірцем для багатьох священників нашої Церкви.

Ми сьогодні хочемо просити Господа Бога про численні покликання до вашого Згромадження. Дівчата, нам так треба «легкої кавалерії», яка піде туди, де найважче, де найбільше болить, яка стане поруч із тими, хто сьогодні не має нічого. Але ви підете з повним серцем давати життя і самі розквітати, шукаючи не власної волі, а волі Того, хто вас посилає. Амінь.

Христос воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Дивіться також