Проповідь Блаженнішого Святослава в Сиропусну неділю в катедральному соборі Святих Володимира і Ольги у Вінніпезі
Бо де твій скарб, там буде і твоє серце (Мт. 6, 21).
Преосвященні владики!
Преподобні та всечесні отці!
Дорога наша молоде!
Дорогі наші сумівці, пластуни, лицарі Колумба!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Шановна наша вінніпезька громадо!
Слава Ісусу Христу!
Маю відчуття дивного й великого чуда — сьогодні можу бути разом із вами. Три роки тому дехто відводив нам лише три дні, і нас могло не стати, бо ми були внесені в розстрільні списки. Проте минуло три тижні — і ми є. Минуло три місяці — і ми є. Минуло три роки — і Україна стоїть, бореться і молиться! Це Боже дійство розкривається в тілі зраненого, але незламного українського народу. Люди в Україні втомлені, зранені, але стійкі й незламні.
Я приїхав до вас не щоб ще раз нарікати, а щоб засвідчити силу надії з України і для України. Ця наша сила походить не від людських зусиль, а від великої Божої сили, яка, за словами апостола Павла, часто виявляється навіть у нашій немочі (пор. ІІ Кор. 12, 9). Божа сила є фундаментом, змістом і опорою надії України.
Ми маємо справді історичну можливість бути разом! Я прибув до вас на завершення діянь Постійного Синоду Єпископів УГКЦ, який цього тижня проводився в Канаді. Сьогодні владики служать Божественну Літургію в різних парафіях, в основному довкола міста Торонто. Я приїхав до Вінніпега, щоб підтримати митрополита Лаврентія Гуцуляка, який відновлюється після хвороби. Вчора також відвідав владику Петра Стасюка в лікарні, мав великий привілей уділити йому Святі Таїнства.
Цією зустріччю ми розпочинаємо шлях Великого посту. Ця неділя називається Сиропусною, вона пригадує нам вигнання Адама з раю. Завтра — перший день сорокаденної мандрівки до свята Пасхи Господньої. Це час відновлення християнського життя. Отці Церкви називають Великий піст духовною весною. Хоч у Манітобі ще холодно, але невдовзі стане тепліше. Мені пишуть, що в Україні вже відчувається прихід весни.
Щоб вирушити в мандрівку, кожен із вас обов’язково має зробити три речі: по-перше, визначити мету, до якої прямує; по-друге, скласти правильний маршрут, щоб не збитися з дороги; по-третє, знайти необхідні засоби та інструменти для подорожі. Інакше мандрівка навіть безкрайніми преріями Манітоби буде невдалою.
Боже слово, Святе Євангеліє теж говорить сьогодні про три важливі речі, які потрібні для того, щоб увійти в час Великого посту, і які не завжди легко сприйняти й зрозуміти. Насамперед воно нагадує, що метою християнського посту не є дієтичні обмеження чи ритуали. Піст — це не самоціль, а засіб. Справжня мета — наш скарб на небі. Тому й завершується це Євангеліє словами: «Де твій скарб — там буде і твоє серце» (Мт. 6, 21).
У Святому Письмі слово «небо» часто вживається для означення Бога. Адже в Старому Завіті Господнє ім’я не можна було легковажно вимовляти. Багатіти в Бога, здобувати скарб на небі означає довірити Йому своє життя, прожити земне життя так, щоб не залишитися з порожніми руками у вічності. Бо є вчинки, що мають вічну вартість. Останніми днями ми стали свідками великих торгів на найвищому рівні — не лише землею України, а й людським життям. Страждають не тільки ті, хто бореться, а й ті, хто залишається на окупованих територіях. Одеська мудрість каже: заможні мають землю, а вбогі — Батьківщину. І справді, часом багачі знають комерційну ціну землі й прагнуть укласти вигідний контракт, але не розуміють її істинної вартості. Сьогодні Україна платить найвищу ціну за свою землю, свободу й незалежність — віддаючи життя своїх синів і дочок.
Той, хто вміє по-справжньому любити Бога й ближнього, здобуває скарб на небі. Саме тому ми кажемо: «Герої не вмирають». Вони втрачають тут, на землі майно, дім, рідних, життя, але здобувають те, чого не може знищити ні іржа, ні міль, ані не може вкрасти злодій.
Навчитися любити Бога і ближнього, усвідомити, що є найголовнішим у житті, — ось справжня мета посту. Якщо ми вміємо відмовлятися від чогось, стримувати себе в задоволенні й розвагах, але водночас спрямовуємо всі зусилля на діла милосердя і солідарності, то щодня збираємо собі скарб на небі.
Друга важлива річ, на яку звертає нашу увагу Боже слово, — це можливість вчитися жити без гріховних звичок. Якось мій духовний наставник сказав мені: «Ніколи в час Великого посту не роби собі таких духовних постанов, яких не плануєш дотримуватися після його завершення». Деякі люди на час посту обмежують себе в їжі, кидають курити, відмовляються від алкоголю, що дуже добре, однак, коли настає Великдень, то враз намагаються за один день надолужити все, від чого утримувалися.
Під час Великого посту ми маємо робити перші кроки у свободі від зла, для того щоб упевнено крокувати нею все життя. Піст є для нас нагодою усвідомити, що ж насправді нам заважає в духовному зростанні, що нас найбільше поневолює. І найголовніше — ми не маємо сумувати за злом, за гріхом, від якого вирішили відректися. Бо дехто під час Великого посту бере на себе певні зобов’язання, практикує різні види аскези й умертвлення, але при цьому не відчуває радості. Нині Христос викриває таких людей: «Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри… [а навпаки] намасти свою голову й умий своє обличчя…» (Мт. 6, 16–17). Жест намащення голови в єврейській традиції був знаком радості. Отож, ми маємо тішитися добром, навчаючись чинити його щодня.
Третя річ, про яку говорить нині Боже слово і яку, можливо, найважче зрозуміти, — це прощення. Христос навчає: «Коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших» (Мт. 6, 15). Прощення — це вихідна точка нашого великопісного шляху. Проте ці євангельські слова (їх ми промовляємо також у молитві «Отче наш») дуже болючі для нас, українців, яких щодня вбивають. Часто можна почути: «Я ніколи не прощу загарбнику, вбивці, який прийшов на мою землю».
Як узгодити це Боже слово із нашим сьогоденням? Насамперед потрібно збагнути справжній зміст і значення прощення. Древній китайський філософ Конфуцій говорив: «Якщо ти ненавидиш свого ворога, то він вже панує у твоєму серці». А один сучасний духівник в Україні відповів жінці, яка прийшла до нього й спитала, як вона може простити тих, хто зруйнував її дім: «Якби твоя ненависть могла збити хоча б одну російську ракету, тоді, можливо, вона б мала якийсь сенс. Але вона [ненависть] руйнує тебе більше, ніж ворожа зброя зруйнувала твоє місто».
Сучасні психологи описують феномен, який називається «стокгольмський синдром». У разі його виникнення жертва насильства починає захищати свого кривдника, залежати від нього, виправдовувати його дії і навіть співчувати йому, сама перетворюючись на злочинця і поводячись так само, як її кривдник, з іншими людьми.
Не ненависть, а прощення звільняє людину. Простити — це сказати ненависті й злу «прощавай». Простити — це скинути кайдани, якими кривдник хоче завоювати моє серце й утримати мене в рабстві. Простити — це дати можливість Богові наповнити мене даром благословення і прощення моїх гріхів. Простити — це викинути зі свого серця все зло, не погодившись із ним, а засудивши його. Простити — це сказати: «Я не хочу бути таким, як ти, злочинцю, що приходиш до мого дому, щоб усе зруйнувати». Простити — це перемогти.
Вирушаючи в сорокаденну великопісну мандрівку, навчімося перемагати так, як Христос у боротьбі з дияволом у пустелі. Хай Господня сила виявиться через наше прощення зла, яке нас оточує. Христос запрошує нас прощати не загальнонаціональні провини іншим народам, а особисті кривди своїм найближчим, заохочуючи нас заглянути у власне серце і замислитися над своїми стосунках з іншими людьми. Як подорожній, що вирушає в дорогу й залишає все, що йому заважатиме в мандрівці, так і ми, розпочинаючи Великий піст, скиньмо зі себе тягар наших образ і ненависті. Приймімо дар Божого благословення і рухаймося вперед до скарбу, який на небі підготований для нас як вічна спадщина.
Минулої п’ятниці багато хто пережив шок і розгубленість. Сьогодні зустрічаються європейські лідери, щоб подумати, як захищати Україну і Європу від безбожного російського агресора. А ми, пускаючись у Великий піст, спитаймо себе: як нам далі жити? Що має стати плодом нашого великопісного шляху?
Запрошую вас здобути, зберегти і розвинути під час цього Великого посту три важливих елементи. У пору великої розгубленості майте холодний розум, гаряче серце і сталеву волю!
Не піддаваймося пропаганді та дезінформації. Не біймося. Натомість наповнюймося силою Божого слова, читаючи Святе Письмо й роздумуючи над тим, що каже нам Господь Бог. Адже, незважаючи на будь-які людські домовленості, вдалі й невдалі, Він має план порятунку і спасіння для України.
Хай людський біль не перестає вас зворушувати. Для нас, тих, що в Україні, важливо не звикнути до війни. Ми не маємо права допустити, щоб щоденна смерть, яка дивиться нам в очі, стала нашою приятелькою, — не маємо права змиритися зі стражданням, криком нашого народу. Наше серце має бути гарячим, щоб поспішати на допомогу кожному, хто цього потребує. Без діл милосердя немає ані справжнього посту, ані справжньої молитви.
Наша воля, яка має бути безкопромісною супроти будь-якого зла, — це запорука нашої перемоги. А силою нашої волі є чеснота християнської надії, яка походить від благодаті Духа Святого і завдяки якій ми непохитні.
У багатьох із вас, можливо, завершується дозвіл на побут у Канаді. Ми зробили все можливе, щоб Канадська держава належно поставилася до українців. Дякую всім тим, хто допомагає Україні і молиться за неї. Будьте певні: ми України нікому не віддамо!
Хай Великий піст стане для вас шляхом оновлення, згідно зі словами псалмоспівця: «… Оновляється, як орел, твоя юність» (Пс. 103, 5). Хай сила благодаті Святого Духа вкаже нам на джерело нашої надії й допоможе нам здобути собі в боротьбі за Україну скарб, який буде також нашим скарбом на небі. «Бо де твій скарб, там і твоє серце буде» (Мт. 6, 21). Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
