EN

Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Закхея

30 січня 2023, 10:00 2358

Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Закхея
Ісус глянув угору і
сказав до нього: Закхею, злізай!
Лк. 19, 5

Всечесні отці!
Преподобні брати і сестри!

Христос народився!

Сьогоднішнє Євангеліє, яке вже починає готувати нас до Великого посту, є благовістю великої поваги Бога до людини, того, що Він надає їй гідність. Це Євангеліє Божої любові, що дарує людині життя і відкриває їй велич Божого синівства й образу, який людина носить у собі.

Ми чуємо історію про Закхея. Описуючи цього чоловіка з іронією, Лука представляє нам зустріч Христа із ним як поворотний момент у житті не тільки цього грішника, а й усього великого, багатого прикордонного міста — Єрихону.

Як відомо зі Святого Письма Старого Завіту, Єрихон був особливим містом, — містом спротиву людини Богові. Під час входу Ізраїлю в обітовану землю впали єрихонські мури — Господь Бог зламав їх силою свого голосу, а не людської зброї. У часи Ісуса Христа Єрихон мав велике економічне значення не тільки для юдеїв, а й для всієї Римської імперії. Він лежав на перехресті торгових шляхів. Тому збирати там мито було, якщо висловитися сучасною мовою, дуже прибутковим бізнесом.

Лука фокусує свою увагу на начальникові над митарями, на тогочасному посадовці. Відповідно до ізраїльського способу бачення системи оподаткування, той, хто збирав податок для чужинців, був ідолослужителем, який, зрадивши Бога і продавши свій народ за власну вигоду римському окупанту, втратив гідність потомка Авраама та надію на його спадщину в Божих благословеннях і обітницях.

Зустріч Закхея і Христа відбувається в цікавий спосіб. Господь приходить до Єрихону, ба більше — до цього митаря-грішника. Центральною подією цього Євангелія є зустріч. Закхей хотів побачити Ісуса. Що ним рухало, що ця зустріч мала йому дати? Може, чоловік сам не вповні розумів цього свого дивного прагнення. Він прорахував, якою дорогою мав іти Ісус, і підготувався до зустрічі. Будучи малим на зріст, виліз на смоківницю. Можна собі лише уявити якогось головного податківця, який би привселюдно виліз на дерево! Що б про нього сказали люди?

Христос, який прийшов на це місце, зауважує, попри натовп, чоловіка, який сидить на смоківниці. І каже нам Лука: «Ісус глянув угору» (пор. 19, 5). Що, цікаво, побачив Христос? Євангелист, змальовуючи цей Господній погляд, показує, що Закхей, вилізши на дерево, дивився на Нього згори вниз. Гадаю, що Христос, підвівши очі, угледів щось більше, ніж бачимо ми, коли роздумуємо над цією картиною. Мабуть, Спаситель побачив митаря в усій його правді, — побачив глибокий мотив життєвої позиції цього чоловіка, який заніс його на смоківницю. Чому Закхей став митником? Чому відрікся від Бога і свого народу? Чому кривдив людей і таким робом набув багатство? Чого шукав?

Ми знаємо, що людина, яка відчуває власну негідність, іншими словами, має низьку самооцінку, намагається здобути цю самоповагу. Каже Лука, що Закхей був малий на зріст. Мабуть, він почувався гіршим від інших, тож, щоб стати великим, принижував інших. Багатство і влада, за якими він шукав, компенсували в нього відчуття власної негідності. Він ліз на смоківницю, здобуваючи власне ім’я серед того народу!

Рух карлика догори цікаво нам описує книга Буття. У ній сказано, що людство після вигнання з раю почало будувати вавилонську вежу, щоб бути високо, щоб досягти рівня Бога, який людина втратила у своєму гріхопадінні, щоб «збудувати собі ім’я» (пор. Бут. 11, 4). Мабуть, здобуваючи кар’єру спершу митника, потім старшого митника, обдираючи людей, отой малий на зріст Закхей хотів збудувати собі ім’я, стати «кимось великим»! Тому Христос, бачачи його не тільки на тій смоківниці, куди чоловік виліз з цікавості, а на висоті тої примарної земної кар’єри, бачить усю його трагедію, — трагедію втрати власного імені, власної гідності, яку ні за яке багатство не можна купити… Навіть більше, Христос виявляє йому надзвичайну пошану. Каже: «Сьогодні Я маю бути у твоєму домі».

Закхей виліз на смоківницю, щоб бодай одним оком побачити, як проходить Христос. Митар не очікував, що Він зайде саме до нього. Бо проходити і зайти — це абсолютно різні речі. Господь заходить до Закхея — віднаходить у ньому ту гідність, яку він втратив і за якою шукав усе життя. Господь заходить у його дім, у його життєву історію, родину. Бо слово «дім» може мати два значення: «помешкання» або «спадкоємство», «потомство». Слова Ісуса про те, що Він буде в його домі, означають: «Закхею, ти набагато цінніший в Божих очах, ніж досі міг собі уявити».

Віднайдена гідність цілковито змінює життя Закхея. Він, радий, приймає Христа і поводиться так, начебто все те, що він досі назбирав, більше йому не потрібне: «Що я у когось забрав, віддам учетверо. Половину мого майна віддаю убогим» (пор. Лк. 19, 8). Христос його підняв на таку висоту гідності сина Авраама, спадкоємця Божих обітниць, якої не можна досягти ані за гроші, ані за допомогою людської слави і поваги. Не людина, а Бог поважає Закхея і каже до нього: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама» (Лк. 19, 10).

Ми часто відчуваємо в нашому житті, що втрачаємо гідність. Ба більше, думаємо, що коли грішимо, то Бог про нас забуває, від нас відвертається. Саме відчуття власної негідності робить людину агресивною, перетворює її на закритого кар’єриста, створює у неї хибне уявлення, що потрібно самотужки здобувати власну гідність. Такий брак гідності є великим бичем сучасних людей, зокрема в пострадянському просторі, у якому деспотична диктатура впродовж століть забирала в людей гідність, обіцяючи, що той, хто був ніким, стане всім, а насправді той принижений, навіть коли йшов по головах ближніх і робив кар’єру, відрікаючись від Бога і рідного народу, ким тільки не був, а так ніким і не став, як каже народна мудрість. Ми бачимо, скільки сучасних багачів нічого іншого не роблять, як намагаються своїм багатством заглушити крик власного сумління, відчуття браку власної гідності. Папа Венедикт XVI казав: «Хто віднайде свою гідність, той вже здійснить революцію».

Сьогодні Лука нам каже, що коли ми грішимо, Господь Бог не перестає на нас дивитися, а навпаки, починає за нами шукати. Коли Він нас споглядає, то насамперед бачить свою дитину, а лише потім те, що та дитина загубила чи втратила через власну неміч. Саме той спасенний Божий погляд і рух до нас приходить із благословенням до мого дому, відновлює нашу гідність. Як сьогодні Христос поглянув на Закхея, так Він дивиться на мене і на вас не для того, щоб нас ще більше засудити і покарати, а щоб «шукати й спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 10). Господь дивиться на ту смішну висоту, на яку ми дряпаємося, і каже кожному з нас: «Злізай, сьогодні Я буду у твоєму домі, у твоєму серці, щоб показати тобі всю твою велич і гідність в очах Божих. Я прийшов на землю задля тебе, прийшов спасти те, що в тобі загинуло, шукати те, що тобою було втрачене»!

Сьогодні ми відчуваємо себе в тому Божому слові дуже любленими Богом. Як Бог нас поважає і високо цінує, що послав на землю свого Сина єдинородного, щоб нас віднайти! Цю віднайдену в Божих очах людську гідність Матей описує у такий спосіб: «Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле» (Мт. 13, 44). Оце та радість Закхея, яка сьогодні на нас виливається теплом, — радість віднайденої гідності, яка колись була втрачена, радість скарбу, якого жодне земне багатство не може здобути!

Ті слова про карлика, який втратив свою гідність, і про висоту Божого синівства, Його поваги до людини ми сьогодні по-особливому сприймаємо під час війни в Україні. Ми бачимо, як сучасні деспоти, карлики хочуть здобути собі ім’я, принижуючи, нищачи інші народи та здобутки людської цивілізації, вбиваючи мільйони людей і посилаючи на смерть власні народи. Слухаючи свідчення наших людей, які пережили окупацію, ми чуємо, як вони в один голос твердять: до нас прийшли російські загарбники, щоб забрати нашу гідність! Ці загарбники поводяться як негідники, тому що відчувають, що їх у власному війську, у їхній країні ніхто не поважає, ніхто не потребує — їх вважають за сміття, яким засипають сьогодні Україну. Тяжкі слова…

Ми просимо сьогодні: Господи, зайди до нас! Допоможи всім українцям відчути радість Твоєї присутності між нами. Дай нам зрозуміти: коли Ти з нами, ми нічого не боїмося, жодна зневага не позбавить нас тої гідності, яка походить від Тебе. Коли Ти є в нашому домі, тоді в нас все буде, бо Ти є джерелом життя, багатства, достатку, свободи, радості — усього того, що ми асоціюємо з повнотою життя. Господи, прийди до нас сьогодні, відшукай нас серед того моря крові, болю, плачу, немочі, темряви і смерті. Прийди до нас, щоб ми почули, що сьогодні на наш український дім зійшло спасіння. Ми сини Божі в Тобі, Ісусе. Ти сказав нам: «Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло». Амінь.

Христос народився!

† СВЯТОСЛАВ

Фото з архіву

Персони

Дивіться також