EN

Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Митаря і фарисея

26 лютого 2024, 13:16 222

Смиренномудріє є дорогою до справжньої християнської досконалості, яка приходить через сопричастя людини зі святістю самого Бога.

Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Митаря і фарисея
Фото з архіву

Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!

Сьогоднішня неділя з цим євангельським читанням про митаря і фарисея починає впроваджувати нас у цей передпісний час чотирьох неділь, що готуватимуть нас до часу Великої чотиридесятниці, впродовж якої ми щороку по-особливому намагаємося пережити нашу близькість з Богом. І от нині Лука пояснює нам за допомогою цієї притчі про двох різних молільників серцевину християнської духовності — слова апостола Павла, свого вчителя: «Людина оправдовується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа» (Гал. 2, 16). Ті дві постаті, митар і фарисей, можна сказати, є збірними персонажами, які підсумовують все те, що означає праведність відповідно до діл старозавітного закону і відповідно до віри в Ісуса Христа.

Фарисей за своєю духовною природою є втіленням старозавітного поняття про праведність як відокремленість. Бути праведним тоді означало не бути причетним до гріхів інших людей. Буквальне значення слова «фарисей» — «відокремлений». Це поняття вказувало на належність до окремої групи людей, які практикували особливий вид праведності, так би мовити, бездоганності стосовно інших. Тому цілком зрозуміло, чому фарисей, ставши в молитві перед Богом, дякує Йому за те, що він не такий, як грішні люди, та перераховує їх.

Очевидно, що така праведність є суто людською, адже вона зіставляє людину із приписами, вимогами старозавітного закону. І той, хто ці приписи виконує, вважає себе досконалим завдяки особистим зусиллям. Властиво, молитва цього чоловіка якраз і є гімном праведності людини в ділах закону. Далі фарисей перераховує всі ті приписи, правила, які виконує, начебто кажучи: «Господи, нехай святиться ім’я моє! Ось визнай, побач, який я праведний, виконуючи діла Твого закону».

Митар — цілковито протилежна постать. Він не відокремлений від інших людей, а навпаки, глибоко пов’язаний із ними. Митар — це професія, яка вказує на людину, що збирає податок. Та оскільки збирати податок для римської влади означало бути причетним її злочинів проти вибраного народу, митарів вважали публічними грішниками і відокремлювали від спільної молитви в храмі. Тож цей чоловік був не відокремлений, а пов’язаний з гріхами інших людей.

У чому ж полягала праведність митаря? У чому серцевина його молитви? Він розуміє, що не має що представити Богові як плід власного зусилля, — не має жодного оправдання, виконуючи діла закону. Він начебто занурюється в цілковите довір’я до Божого милосердя.

Його молитва виходить за межі людського горизонту. Тоді як фарисей дивився на власні можливості та можливості інших людей, митар зосереджений на Божих горизонтах. Останній не смів підняти до Бога очей, але він скеровував до Нього всю свою істоту і просив: «Боже, милостивий будь до мене, грішного». Він довірився Господньому милосердю, — довірився не так своїй відокремленості від інших грішних людей, як своїй єдності, своєму сопричастю з Богом. Не надіявся на людську дію, бо знав, що людина тільки оскаржує, звинувачує та засуджує себе, а просив — на відміну від фарисея — спасенної дії самого Бога. І Господь не забарився…

Цілковите довір’я до Бога робить людину причасницею Його праведності, яка є не плодом виконання закону, а царюванням в людській душі Його святості. Можна сказати, що у своїй молитві про Боже милосердя митар благав саме про те, про що ми молимося в Господній молитві: «Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє». Та віра Ісуса Христа оправдує того, кого треба було б засудити, робить можливим прихід Царства Небесного до людини та в людину.

Багато хто з Отців Церкви говорив, що новозавітна праведність є нічим іншим, як присутністю в душі віруючої особи Царства Небесного, царюванням єдиного святого Бога в ній. Коли людина у своєму серці підкоряє Богові все те, про що вона думає, чого бажає та що робить, тоді те Царство є між нами і Бог виявляється, святиться через її життя і діла (пор. Оріген, Про молитву, р. 25). Така особа своєю праведністю, яка є оправданням через віру в Ісуса Христа, поширює Царство Боже на землі. Тому нинішня притча закінчується такими словами: «Кажу вам, цей вернувся виправданий до свого дому, а не той» (пор. Лк. 18, 14).

Готуючись до Великого посту, кожен із нас, мабуть, думає, що буде робити в той час. Можливо, хтось від чогось відмовиться, хтось обмежить себе в чомусь, ще хтось не буде кудись вчащати… Сьогоднішнє Євангеліє застерігає нас від неправильних акцентів в особистому духовному житті. Ми мусимо перейти навернення від того, що я буду робити Богові, до того, що Бог прагне мені в той час вчинити.

Той, хто думає лише про власні вчинки праведності, несеться вгору, навіть якщо не бажає цього. Людська гординя, яка виростає на позиції, що доброго можу зробити саме я, дуже чітко виявляється через піст без милосердя і любові до ближнього. Ті люди, які дуже суворі до себе, стають злі до інших! Вони вважають себе кращими за інших, мовляв, ніхто не може подвизатися в аскезі так, як я. Від такого акценту на собі і на власних силах застерігає нас нинішнє Святе Євангеліє.

Натомість смиренномудріє, здатність людини впокорити себе перед Господом Богом, відкриває саме Йому простір і здатність діяти. Людина дозволяє Богові змінити її життя, кажучи словами митаря: «Боже, милостивий будь до мене, грішного».

Вступаючи в час Великого посту, ми повинні збагнути, що нічого доброго не зробили на землі самотужки, нічим не є кращими від інших грішних людей. Усе, що було добре, дарував нам Господь. У цей великопісний період ми маємо відкрити всі свої немочі, гріхи й рани нашому Богові, Спасителеві й Цілителеві, показуючи Йому не так свою привабливість (ми це часом робимо у стосунках з іншими людьми), як потворність власної гріховності. Лише тоді Бог зможе діяти і ми переживемо Великий піст як мудрі люди. Смиренномудріє є дорогою до справжньої християнської досконалості, яка приходить через сопричастя людини зі святістю самого Бога.

Сьогоднішнє Євангеліє дуже важливе для християн, які переживають час духовної борні. Ми піднялися до борні не так проти плоті й крові, як каже апостол Павло, а проти духів злоби в піднебесних просторах (пор. Еф. 6, 12). Маємо зрозуміти, що звитяга, перемога України буде перемогою Божої сили над силами зла. І цю Божу силу ми, християни, повинні бути здатні прийняти.

Багато хто нині говорить, що нам потрібна допомога всього світу, щоб вистояти і перемогти. Проте якби ми не змогли її прийняти, то не було б рятунку в нашій боротьбі. Так само і тут. Гординя робить нас не здатними прийняти силу Божого милосердя. Тож маємо бути покірні перед Богом, щоб прийняти Його святість, силу, благодать для цієї невидимої брані.

Хай це слово про справжню праведність, про те, що лише той, хто принижується, буде вивищений, стане для нас духовним правилом під час Великого посту. Амінь.

СВЯТОСЛАВ †

Персони

Дивіться також