Проповідь Блаженнішого Святослава в катедральному храмі Святого Володимира Великого в Парижі
1 листопада 2024 року
Не бійтеся тих, що вбивають тіло… (Лк. 12, 4).
Преосвященний владико Глібе!
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Це якийсь дивний Божий задум, а для мене — великий привілей сьогодні, цього вечора, бути тут разом із вами, — бути зв’язковим, який єднає українців в Україні й різних куточках Європи та всього світу. Почуваюся своєрідним посланцем, що перебувають у Парижі, від вашої Батьківщини, від золотоверхого Києва, від тих, хто сьогодні, можливо, не має таких теплих, світлих можливостей для праці й молитви, які ви маєте тут. Але я до вас приїхав як свідок надії, щоб вам сказати, що Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Боже слово, слово Святого Євангелія, яке посилає нам сьогодні Господь, не може залишити нікого з нас байдужим. Воно торкає зараз кожного, бо є словом про те, що Бог про нас пам’ятає (пор. Лк. 12, 4–9).
Бог про тебе пам’ятає! Бог про мене пам’ятає! Пам’ятає про кожну живу душу, якій Він дарував життя. Ба більше, те слово Євангелія, яке ми щойно прочитали, сьогодні сповнюється в тілі, стражданні та надії українського народу.
Пригадую собі, як у перші дні й тижні війни сотні людей мені телефонували й говорили одні й ті самі слова: «Кожне волосся в тебе на голові пораховане, не бійся», — щоб показати, наскільки Бог береже нас і пам’ятає про те живе творіння, яке Він створив.
Євангелист описує найдешевшу пташку, яку продавали колись на ринках Єрусалиму. Її життя коштувало дуже мало, воно не мало вартості у людей, але є безцінним в очах свого Творця! Каже Господь: «Хіба ж ви не знаєте, що п’ять горобців продають за два шаги, та ні один із них не забутий у Бога. Ви вартісніші за багатьох горобців» (пор. Лк 12, 6–7)!
Що означає, що Бог пам’ятає? Це не значить, що Він має зафіксовану у своєму розумі якусь інформацію про нас. Коли я чую, що хтось про мене щось знає або пам’ятає, це може мати іноді негативне значення. Натомість коли Бог пам’ятає когось, то це означає, що Він його оживляє! Пам’ять Божа — це дар дихання, дар життя. Ті п’ять горобців, яких продають за два шаги, живуть саме тому, що Бог про них пам’ятає і дарує їм подих життя! Ніхто не забутий у Бога!
Проте в цьому світі є багато тих, хто хоче вкрасти в нас життя, яке нам дав Господь Бог. Щоб пояснити, як їм протистояти, нинішнє Боже слово нас заохочує: «Не бійтеся тих, які вбивають тіло…» (Лк. 12, 4). А кого ж тоді треба боятися? Бійтеся тих, хто змушує або спокушає вас забути про Бога.
Бог про тебе пам’ятає, але якщо ти перестанеш пам’ятати про Бога, — тоді злодій, який хоче вкрасти в тебе життя, душу і тіло, матиме над тобою владу, щоб кинути тебе в пекло. Тому, каже Господь, таких бійтеся!
Доки ми, українці, відчуваємо, що Бог про нас пам’ятає, доки ми віримо, що це Він дав нам життя і сили, щоб жити далі, навіть тоді, коли нам складно і тяжко, доти ми нікого і нічого не боятимемося.
Тепер свідками здійснення цього Божого слова в Україні є наші хлопці, поранені солдати, які нині є тут, між нами. Вони вам скажуть: «Бійтеся не тих, хто вбиває тіло, а тих, хто посіє у вас зневіру у власну перемогу». Бійтеся тих, хто змусить вас відректися від своєї віри в Бога, забути того, хто є джерелом вашого життя, вашої сили і нашої перемоги.
Сьогодні, 1 листопада, в історії Української держави і нашої Церкви — особливий день. Ми урочисто згадуємо 80-ті роковини відходу до вічності мого великого попередника, якого український народ назвав своїм Мойсеєм, — митрополита Андрея Шептицького.
Можна сказати, що, на жаль, він до сьогодні є для нашого народу великим, але незнаним. Але ми нині повинні про нього пам’ятати і кликати його на допомогу в нашій боротьбі.
Праведний митрополит Андрей Шептицький сформував обличчя Української Греко-Католицької Церкви нашого часу. Як вам відомо, він очолював нашу Церкву впродовж майже всієї першої половини ХХ століття, перенісши на своїх плечах Першу і Другу світові війни, був царським в’язнем. Він відіграв основну роль в історії українства за межами Батьківщини, можна сказати, що він був першим глобальним пастирем і вчителем свого народу.
Наша Церква пережила кілька хвиль глобалізації через те, що багато синів і дочок України через різні обставини розліталися з дому по світах. Але митрополит Андрей посилав за ними священників, монахів, монахинь. Їхав сам, а потім посилав єпископів. Тож наша Церква розрослася по всьому світу і сьогодні обіймає своїх дітей всюди, де вони проживають.
Митрополит Андрей перед своєю смертю передбачив страждання, знищення, але й воскресіння нашої Церкви. Ствердив, що вона засяє неземною красою на весь світ.
Він був свідком, душпастирем Божої пам’яті про наш український багатостраждальний народ, навіть далеко від рідної землі, відігравши, зокрема, основну роль у розвитку нашої Церкви у Франції, навіть у гуртуванні українців у цьому святому храмі. Без Андрея Шептицького ми сьогодні не уявляємо собі світового українства, що стало, як один, на захист незалежної і вільної України. Він обіцяв своїй Церкві: «Тільки покличте мене, і я прийду вам на поміч!». Молімося сьогодні до Бога за його заступництвом. Пам’ятаймо про митрополита Андрея і прикликаймо його на допомогу у важких життєвих обставинах. Молімося за його прославу серед святих нашої Церкви. Він, той, що був апостолом пам’яті Божої стосовно нашого народу за земного життя, є і буде носієм тієї пам’яті Божої про кожного з нас і тепер!
Сьогодні особливий день молитви за наших захисників, за тих, хто віддав життя під час національно-визвольних змагань. Перше листопада — День Листопадового чину, проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Цього дня ми згадуємо Січових стрільців і всіх тих, хто заявив на весь світ, що українці існують, що вони є великим європейським народом, який бореться за свою гідність і свободу.
Ми зараз разом із вами звершуємо пам’ять наших захисників, які віддали життя за Батьківщину в наші дні і співаємо їм: «Вічна пам’ять». Що означає ця молитва? Чия пам’ять вічна? Який зміст того співу, що під нього ми часто пускаємо сльозу? І на це питання євангелист нам сьогодні відповідає, бо ми знаємо, що людська пам’ять далеко не вічна. Вічною є тільки Божа пам’ять. Цей спів показує, що Бог пам’ятає про людину не тільки тоді, коли вона живе за земного життя. Як каже псалмоспівець, «навіть коли б ходив я долиною темряви, — я не боюся лиха, бо Ти зо мною» (пор. Пс. 23, 4). Бог пам’ятає, тобто живить людину, навіть тоді, коли вона помирає і проходить крізь долину темряви смерті. Чому? Бо веде їй у воскресіння. Тому, власне, гімн «Вічна пам’ять» є ісповіддю віри віруючої людини в її воскресіння. Це прослава Бога, який не забуває людину навіть тоді, коли хтось приходить і вбиває її тіло. Він животворить її і є запорукою її воскресіння в Ісусі Христі.
Користаючи з нагоди, що я можу сьогодні до вас промовляти, дякую вам за те, що і ви тут, у Франції, у Парижі, не забули про Україну. Прошу вас разом із нашим Господом: пам’ятайте про свій стражденний народ! Сьогодні ваша пам’ять про свій народ, про наших захисників на передовій, про тих, хто найбільше потребує допомоги, справді рятує життя.
Дякую вам за кожну промовлену молитву за перемогу України. Дякую всім, хто тут бореться за нашу незалежність. Господь Бог пам’ятає про вас. Пам’ятайте про Бога і любіть в Бозі Україну!
† СВЯТОСЛАВ
