Проповідь Блаженнішого Святослава у восьму неділю після Зіслання Святого Духа

8 серпня 2022, 14:14 309

Подію про помноження хлібів ми в дивний спосіб переживаємо в Україні майже півроку. Нам бракує всього для того, щоби вистояти перед несправедливим агресором. Але між нами присутній Христос, як тоді в пустинному місці серед своїх учнів і апостолів. Христос, що дбає про свій народ, який терпить, Христос, що милосердиться над людьми і каже: «Не треба їм відходити: ви дайте їм їсти» (Мт. 14, 16). І бачимо, що коли ми солідарні, коли ділимось тим, що маємо, коли перш за все віддаємо в руки Богові навіть те останнє, що маємо, тоді нічого нікому не бракує.

Проповідь Блаженнішого Святослава у восьму неділю після Зіслання Святого Духа

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі!

Сьогоднішня подія, яку описує євангелист Матей, відкриває нам Бога, присутнього між людьми, нашого Спасителя Ісуса Христа, як джерело поживи і життя людини. Тут важливо зрозуміти, що йдеться не про один якийсь його вимір, а про те, що Ісус Христос — джерело й земного життя людини, навіть її фізичного, матеріального достатку. Господь — джерело поживи, яку потребує вся людська істота, — і тілесної, і духовної. Він животворить людину: кормить її Божим словом та годує хлібом, якого вона потребує щодня.

Обставини, у яких це животворне джерело відкривається сьогодні людям, дуже знакові. Христос проповідує, фактично, в пустинному місці далеко від людських осель. Ми бачимо, як Матей вимальовує паралель між Мойсеєм, який провадить Божий народ у пустелі, і Христом, який у пустелі голосить Боже слово. Там Мойсей дав Божому народові можливість вижити саме тому, що вони слухали Боже слово. Там Господь Бог промовив до свого народу: «Не хлібом єдиним живе людина, але усяким словом, яке виходить з уст Божих» (Втор. 8, 3). Там Бог відкрив Себе і як джерело та виживання людини в конкретних земних обставинах того пустельного смертоносного клімату для людини і народу, які ризикували собою, власним існуванням, але довірилися Богові, який вів їх до обітованої землі. Там Господь нагодував манною Божий народ, який вів до свободи. Сьогодні бачимо дуже чітку аналогію. Христос — не просто як новий Мойсей проповідує Боже слово і годує у пустелі той народ, а Він сам є тим Божим Словом, тим Небесним Хлібом, який прийшов нагодувати людей.

Тому дуже цікаве і дивне завдання, яке Христос дає апостолам. Коли вони бачать, що їхні ресурси, засоби, які вони мають, не співмірні з потребами народу, то приходять до Христа і кажуть: «Відпусти тих людей», тобто «Лиши їх, нехай самі собі шукають поживу». А Христос каже: «Ні, ви дайте їм їсти» (Мт. 14, 16). Можна собі уявити переляк апостолів. Як можна нагодувати п’ять тисяч народу, не рахуючи жінок і дітей, п’ятьма хлібами та двома рибами?! Але Христос продовжує: «Що маєте? Принесіть це до мене». Тобто учні вкладають те, що мають, у руки самого Христа. Тоді Ісус на їхніх очах чинить євхаристійний жест: «Взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні — людям» (Мт. 14, 19). Це Христос ламає хліб. Це Він помножує хліби і, ламаючи, роздає. А учні лише несуть той хліб від Христа до голодних людей, які чекають на поживу.

Жест ламання хліба і є тим моментом, коли відкривається джерело життя та помножуються засоби, потрібні для того, щоб його живити. Ламання хліба стає моментом, коли з’являється іскорка життя. Ламання хліба, яке Христос потім звершить на Тайній вечері, кажучи учням: «Беріть, їжте, це є моє Тіло». Те ламання хліба, яке ми сьогодні бачимо в пустелі, з одного боку, є сповненням старозавітного пророцтва про прихід Месії, а з другого — само стає пророчим жестом, що провістує майбутнє ламання хліба Христа на Тайній вечері. Цей жест також показує, звідки береться можливість задовільнити потреби, які є завжди більшими від ресурсів, коли ми готові ті навіть маленькі наші засоби віддати в руки Божі, коли дозволяємо Йому розламати хліб. А це означає навіть інколи «розламати» наше особисте мислення, бачення того світу. «Розламати», тобто віддати наше життя Богові для потреб іншої людини. І на зламі такого хліба в руках Христа запульсує іскорка життя, що дає життя вічне.

Думаю, що сьогоднішня подія надзвичайно важлива для людей усіх часів і народів. Ми постійно стикаємось із цією ситуацією: чи то батько родини, чи то той, хто відповідає за життя церковної спільноти, чи навіть ті, які відповідають за долю народів, вони постійно бачать, що їхні наявні ресурси набагатоменші, просто мізерні порівняно з потребами тих людей, яким служать.

І який секрет сьогодні Христос розкриває нам? Зазвичай людська логіка підказує, що для задоволення великих потреб обмеженими ресурсами треба зменшити число тих, які мають доступ до благ, зробити доступними життєві необхідні засоби існування лише для кола вибраних. І тоді, на жаль, приречені всі — ніколи нікому нічого не буде вистачати.

Але якщо те, що маєш, віддаси Богові й дозволиш Йому розірвати це замкнуте коло еліт, які мають винятковий доступ до засобів існування (економічних, політичних, фінансових), і в такий спосіб зробити доступним для всіх, — ось тут, на цьому зламі, заб’ється дивна іскорка життя, яка помножує наші засоби, сили й можливості. Це таїнство можемо до кінця зрозуміти і прийняти лише тоді, коли будемо причащатись таїнства Тіла і Крові нашого Спасителя: таїнство Хліба, що ламається за багатьох, стає Тілом Христовим, таїнством Вина, переміненого у Кров Христову, що проливається на відпущення гріхів. Не людина помножує ресурси, а Господь Бог. Не у своїх руках треба все затиснути, засоби чи матеріальні блага, а потрібно все, навіть останнє, віддати в руки Божі для помноження та служіння ближньому. Бо саме Він дбає про духовні й тілесні потреби своїх дітей.

Цю подію про помноження хлібів ми в дивний спосіб переживаємо в Україні майже півроку. Нам бракує всього для того, щоби вистояти перед несправедливим агресором. Але між нами присутній Христос, як тоді в пустинному місці серед своїх учнів і апостолів. Христос, що дбає про свій народ, який терпить, Христос, що милосердиться над людьми і каже: «Не треба їм відходити: ви дайте їм їсти» (Мт. 14, 16). І бачимо, що коли ми солідарні, коли ділимось тим, що маємо, коли перш за все віддаємо в руки Богові навіть те останнє, що маємо, тоді нічого нікому не бракує.

Ми сьогодні просимо: Господи, Ти бачиш спраглих, голодних в Україні. Ти бачиш тих, які страждають від війни. Ти бачиш, що інколи розгублені люди почуваються, як вівці, які не мають пастиря. Боже, будь між нами! Ми у Твої руки віддаємо все: наші ресурси, людські, матеріальні, всі інші, самі себе й один одного. Будь між нами як Той, що ламає хліб і живить нас! Якщо буде потрібно, то навіть розламай наше життя, щоб помножити його та зробити життєдайною Твою присутність тут, між нами, у тілі нашого народу. Нехай Твоя життєдайна сила, яка помножує все, запульсує серед нас і буде секретом нашої невтомності, стійкості й перемоги. Євангеліє каже: «Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних» (Мт. 14, 20). Господи, нехай це станеться на українській землі, нехай це буде іконою бенкету перемоги України над ворогом, який сьогодні хоче обікрасти нас із усього і прирікає на голодну й холодну смерть. Боже, будь сьогодні разом із нами!

Слава Ісусу Христу!

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Дивіться також