EN

Проповідь Блаженнішого Святослава у третю неділю Великого посту, Хрестопоклонну

8 квітня 2024, 15:55 261

Пригляньмося до розп’ятого Спасителя. Як людям, нам видається, що коли Христос вмирає на хресті й каже: «Отче, у Твої руки віддаю духа Мого!» (Лк. 23, 46) — життя Його покидає. Проте оскільки це сам Бог захотів стати людиною, яка вмирає на хресті, то Він відкриває нам доступ до безсмертя.

Проповідь Блаженнішого Святослава у третю неділю Великого посту, Хрестопоклонну

Коли вгору Чоловічого Сина піднесете,
тоді взнаєте, що Сущий Я 
(Ів. 8, 28).

Преосвященні владики!
Високопреосвященний владико Бертраме!
Всечесні та преподобні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Дорога Великого посту привела нас до третьої неділі. Переживаючи ритми нашої мандрівки до Пасхи Господньої, ми начебто перебуваємо в динаміці подорожі ізраїльтян у пустелі, коли Бог, визволяючи свій народ, веде його від єгипетського рабства до свободи, до обітованої Ним землі.

Ця неділя запрошує нас поглянути на певну дійсність людської істоти. Мандруючи довший час, Божий народ втомлюється, переживає голод і спрагу. Серед пустелі Господь годує свій народ манною, небесним хлібом, за посередництвом свого слуги Мойсея напоює його водою із каменю — відкриває себе як джерело життя та сили і дає самого себе на поживу людям. Господь Бог животворить ізраїльтян, ведучи їх до перемоги.

Сьогодні Христова Церква ставить перед нашими очима Чесний і животворний хрест Господній. Церква вказує нам на нього і кличе нас до розп’ятого Спасителя. Ми чуємо слова Святого Євангелія про цю дорогу (Мр. 8, 34–9, 1). Перший заклик Ісуса Христа: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за Мною» (Мр. 8, 34). Другий заклик: «Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?» (Мр. 8, 35–36). Третій заклик: «Хто, отже, буде соромитися Мене й Моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того буде соромитися і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами» (Мр. 8, 38). Щоб зрозуміти зміст цих трьох закликів, запитаймо себе: куди нас веде Господь? Куди потрібно за ним іти, узявши свій хрест? Як можна, віддаючи своє життя, його врятувати? І кого ж це ми маємо не соромитися перед грішним і перелюбодійним людством?

На ці питання ми знайдемо відповідь тоді, коли вдивлятимемося в розп’ятого Христа — Сина Божого. Добровільно прийнявши приниження, Він виявив через людську слабкість, уразливість велич і славу Бога. Що за велич і слава об’являється в розп’ятому Спасителеві? Звісно, що не йдеться про щось на кшталт всемогутності цього світу. Ми бачимо на хресті вияв лише Божої могутності. Бог об’являє в розп’ятому Ісусі Христі, ким Він є насправді і те, що сила Його слави виявляється в тому, що Він є любов’ю. Лише вічна Божа любов, відкрита на хресті, спасає і оживляє, втамовує голод і спрагу. Розп’ята Божа любов, хрест Господній, — це не ідея, а сила, що перемагає смерть, зцілює і дає вічне життя. Тому Христос, дискутуючи зі своїми опонентами, каже: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий Я» (Ів. 8, 28).

Моментом піднесення вгору є розп’яття, на ньому вповні виявляється справжня сила Господньої любові, яка є джерелом життя людини. Лише на хресті ми пізнаємо того Бога, за яким нас сьогодні кличе йти Церква. Лише на хресті знаходимо джерело життя, до якого варто прийти, відклавши інші джерела існування, що їх ми можемо взяти від землі. Саме цього розп’ятого Бога нас закликає Євангеліє не соромитися перед родом перелюбодійним і грішним.

Каже нам апостол Павло: «А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, ми проповідуємо Христа розп’ятого — ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані, чи юдеїв, чи греків, — Христа, Божу могутність і Божу мудрість. Бо нібито немудре Боже — мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили» (I до Кор. 1, 21).

Пригляньмося до розп’ятого Спасителя. Як людям, нам видається, що коли Христос вмирає на хресті й каже: «Отче, у Твої руки віддаю духа Мого!» (Лк. 23, 46) — життя Його покидає. Проте оскільки це сам Бог захотів стати людиною, яка вмирає на хресті, то Він відкриває нам доступ до безсмертя. Віддаючи себе нам і за нас, Він животворить людину вічністю. На хресті ми бачимо, як із Христових ран витікає Його животворна кров — сила вічного життя, яка сьогодні стає доступною для людини. З пробитого боку Господа витікає кров і вода, пульсує джерело вічного безсмертя, яке Він на хресті відкриває людині. Тільки вічна Божа любов, вповні відкрита на хресті, стає доступною людині не як ідея, а як сила Царства Божого, що виявиться в силі, про яку ми чуємо в сьогоднішньому Євангелії. Це до нас каже Христос: «Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності» (Мр. 9, 1).

Сьогодні з висоти свого хреста наш розп’ятий Бог і Спаситель каже до нас: «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28). Хтось може подумати: що цей вмираючий чоловік може нам дати? Але коли ми розгледимо на хресті розп’ятого Бога, який животворить нас своєю любов’ю, то побачимо єдине джерело відновлення наших сил та надії. З висоти свого хреста Христос кличе до розп’ятої України: «Прийдіть до Мене всі, зачерпніть з джерела безсмертя сили для вашої подорожі до перемоги!». Тим, хто щодня страждає від ракетних атак і бомб, каже: «Прийдіть до Мене всі, і Я дам вам силу до життя і надії!». Зранений і розп’ятий Бог промовляє до наших поранених синів і дочок України: «Прийдіть до Мене всі, бо Моїми ранами ви сьогодні зцілитеся!».

Ось чому ми, християни третього тисячоліття, беручи свій хрест не як сумну згоду на власні страждання і муки, а як секрет нашої стійкості, йдемо за нашим розп’ятим Спасителем, який прямує до Воскресіння. Ми, християни третього тисячоліття, відчуваємо, що навіть коли попрощаємося із земним життям, будемо і далі жити, бо це нам запевнить Господь і Спаситель, з боку якого випливає наша сила до життя, — життя вічного. Ми, християни третього тисячоліття, кажемо сьогодні світові: ми не соромимося Розп’ятого, ми Йому поклоняємося, бо Він є для нас секретом нашої перемоги.

Дорогі в Христі брати і сестри, напередодні Хрестопоклонної неділі в українському суспільстві розгорнулася дискусія про місце хреста в українському суспільстві. Чи варто ставити хрест на могилах наших захисників? Чи варто зберігати хресне знамення в нашому суспільному, державному, публічному житті?

Сьогодні, коли людська мудрість не пізнала Бога, який є любов’ю, Христос відповідає на ці наші суспільні пошуки, роздуми і дискусії. Він нагадує нам, що Його хрест є прапором перемоги, символом національно-визвольних змагань цілих поколінь українців, зокрема нашого січового стрілецтва. Майже біля кожної нашої парафії встановлені символічні могили борців за волю України, увінчані березовими хрестами. Вдивляючись у джерело перемоги українського війська над сучасним агресором, ми кажемо: «Хресту Твоєму поклоняємося, Христе!». Ми, як народ, змучений, але нескорений, зранений, але стійкий, саме в хресті Господньому, у Христових ранах черпаємо джерело своєї стійкості. Ми не соромимося розп’ятого Спасителя і Його святого хреста.

Ми нині разом цілуватимемо хрест Господній. У нашому соборі зберігається частинка Чесного і животворного хреста Господнього, реліквія, яку віряни можуть вшанувати. Ми приходимо цієї неділі, щоб зцілити свої рани, відновитися тілом і духом, щоб зачерпнути сили, стійкості та, взявши на себе свій хрест, іти за Христом до перемоги, до Воскресіння. Тому сьогодні співаємо: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо».

СВЯТОСЛАВ †

Персони

Дивіться також