Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Обрізання Господнього і Святого Василія Великого
Велике бо до нас Його милосердя,
і вірність Господа повіки (Пс. 117, 2).
Всечесні та преподобні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос народився!
Сьогодні, восьмого дня після Різдва Христового й першого дня нового календарного року, Христова Церква святкує пам’ять важливої, але не вповні зрозумілої нам події. Відповідно до старозавітного закону, батьки принесли восьмиденного Ісуса до храму, де Він отримав законне обрізання, а відтак — найменування. Отримав те ім’я, окрім якого немає людині спасіння. Ім’я «Ісус» означає «Бог спасає» («Єгошуа» — «Спаситель»).
Чому ми святкуємо цю подію восьмого, а не, наприклад, третього чи сьомого дня після Різдва? І чому саме цей день стає початком нового року? Навіть ті символи, які Святе Письмо вкладає в цифри, кажуть, що відбувається щось цікаве і глибоке.
Обрізання було знаком союзу, чи завіту, який Господь Бог уклав з Авраамом і який був осердям усього релігійного життя вибраного народу. Це була угода між Богом, Творцем і Спасителем, і людиною про взаємну вірність: «Я буду Твоїм Богом, а ти будеш Моїм народом» (пор. Єз. 37, 27).
Проте впадає в око нерівність сторін цього союзу. Бог — вічний, всемогутній, натомість людина живе на землі певний час, її сили завжди обмежені. Однак Господь кличе людину до себе, кличе до вірності та праведності в дотриманні умов цього боголюдського завіту, хоч і знає, що вона не дотримає слова. Так сталося і в часи до Ісуса Христа. Пророки постійно картали ізраїльтян, що ті зламали союз із Богом.
Обрізання, яке Бог наказав зробити Авраамові та його потомкам, мало бути нагадуванням як про складену Йому обіцянку вірності, так і про те, що Він вірний у дотриманні своєї сторони угоди. Якраз ця вірність слову, даному людині, є однією із Божих прикмет, про які читаємо у книгах Святого Письма: «Велике бо до нас Його милосердя, і вірність Господа повіки».
Однак людина була обрізана тілом, але не серцем, як про це говорили пророки. Вона носила на тілі обрізання вірності Богові Авраама, але своїм життям зраджувала той тілесний знак. Святий первомученик і диякон Стефан так говорив до своїх убивць: «Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви» (Ді. 7, 51).
Натомість сьогодні, у події обрізання по плоті самого Божого Сина, ми бачимо щось дивне. Господь Бог довершує старозавітний союз, доводить до кінця те діло, яке домовився здійснити ще з Авраамом. Ставши людиною, Він виконує людську частину тієї угоди, начебто переходить на бік свого партнера, щоб звільнити його від прокляття, якого той зазнáє, якщо зрадить обітницю. У тому полягає зміст милосердя і спасіння, яке Ісус Христос знаменує людині цього дня. Бог спасає людину через те, що, незважаючи на її невірність, зберігає свою спасенну любов до неї. Навіть коли людина невірна, Бог залишається вірним їй. Бог милосердний. Його вірність спасає людину від її гріхів.
Це слово про вірність глибоко знаменує час Нового Заповіту, який буде укладений у крові самого Спасителя і якого ми стаємо спадкоємцями, синами і доньками, через благодать Святого Таїнства Хрещення. Сьогодні ми також вшановуємо пам’ять святого Василія Великого, який старався бути досконалим християнином, тобто намагався здійснити ті умови Нового Завіту, які Господь Бог уклав зі своїм новозавітним Божим людом, із Церквою Христовою. Кожен з нас у день хрещення устами хресних батьків дав Богові обіцянку відректися від диявола, його гордині та служіння і бути вірним Христові й тільки Йому служити. Це Василій Великий і намагався здійснювати у своєму житті. Учні запитували його: хто такий істинний монах? А він відповідав, що це ніхто інший, як справжній християнин. Якщо Господь Бог сам стає гарантом нашої вірності Йому, посилаючи нам свого єдинородного Сина, даруючи нам дар хрещення і благодать Святого Духа, це означає, що ми можемо дотримуватися наших присяг і обіцянок не силою власної досконалості, а силою і діянням Святого Духа. Ось яке глибоке значення має сьогоднішня подія! Це благовіст Нового Заповіту для всіх нас.
Ми сьогодні розпочинаємо новий рік. До речі, число вісім було благовістом нового союзу людини з Богом, якого не знали раніше. Старозавітний народ жив за ритмом семи днів створення світу, а восьмий день вказував на цілковито іншу дійсність, яка настане в боголюдських взаєминах лише тоді, коли Бог по-новому торкнеться світу людини, увійшовши в нього.
Розпочинаючи цей рік, ми чуємо скероване до нас Боже слово про те, що великим є Господнє милосердя до нас і що Він буде вірний нам повіки. Тож Він буде з нами в новому році, бо вірний, — вірний навіть тоді, коли ми можемо зраджувати свої обіцянки, присяги і часом навіть своє християнське покликання. Його милосердя до нас більше за нашу гріховність. Тому наша надія є саме в тому, що не ми вірні Богові, а Він вірний нам і на нас довершить діло спасіння, яке об’являє нині в імені свого єдинородного Сина, якого Марія і Йосиф принесли цього дня до Божого храму.
Помолімося за Боже благословення для нашого народу в новому році. Бо ми можемо бути стійкими, перемагати зло в особистому житті та боронитися від сильнішого від нас ворога-агресора лише завдяки силі вірності та любові до нас Господа Бога, який продовжуватиме діло спасіння в історії українського народу і цього, нового, року.
Помолімося за тих, хто прирікав вірність Богові й людям, — за всіх християн України, щоб ми могли, за прикладом святого Василія Великого, гідно відповісти на велике покликання Господа Бога, звернене до нас.
Помолімося за вірність наших християнських подружжів, щоб чоловіки були вірні своїм жінкам, а жінки — своїм чоловікам, здійснюючи присягу, яку складали в день вінчання; щоб були вірними батьками стосовно своїх дітей за прикладом Пречистої Діви Марії та Йосифа Обручника.
Помолімося за наших богопосвячених осіб — монахів і монахинь та духовенство, які складали присягу бути вірними своєму посвяченню і покликанню, щоб наша Церква втішалася святими і великими подвижниками істинного християнського благочестя, які були б свідками та іконою Божої вірності людині через свою вірність Богові.
Помолімося за тих, хто, зокрема в Києві, виконує свій громадянський, професійний обов’язок для добра нашого народу. Помолімося за наших воїнів, за їхнє вірне дотримання військової присяги, за наших медиків і працівників різних служб.
Сьогодні в Києві день жалоби. Цей найбільший за минулий рік удар з неба, якого зазнала Україна 29 грудня, призвів до загибелі тільки у столиці 29 невинних братів і сестер. І сьогодні після Літургії ми будемо служити панахиду, заупокійну молитву за всіх жертв війни на українській землі.
Помолімося, щоб наш народ був вірним Богові, тим обіцянкам хрещення, які ми отримали тут, у Дніпрі, у часи святого князя Володимира. Помолімося, щоб ми, християни України, які відновили союз із Богом у момент освячення цього Патріаршого собору, жили відповідно до даних Йому обіцянок. І тоді ми побачимо в особистому, суспільному, державному, народному житті, що «велике бо до нас Його милосердя, і вірність Господа повіки». Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
