EN

Проповідь Блаженнішого Святослава у двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (за григоріанським календарем)

7 листопада 2022, 12:43 2047

Боже, де Ти? Сьогодні Бог відповідає нам у цій притчі: Я є там, де ніхто не сподівався Мене побачити. Я є в тих, кого сьогодні хочуть вбити, заперечуючи їхнє право на існування. Тому ми сьогодні можемо сказати: Бог є в тілі українського народу, який, як той Лазар, простягає руку світові, часом просячи тієї крихти гуманітарної допомоги чи інших речей. Ми — той народ, якому сам Бог дав право на існування та життя, і цього права ніхто не може від нас забрати. Бога ранять щоразу, коли російські ракети і бомби падають на голови киян, мешканців Запоріжжя, Харкова, Миколаєва, Херсону. Його рани можна побачити в наших поранених військових. Які ці рани — якби ми тільки могли собі уявити!

Проповідь Блаженнішого Святослава у двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (за григоріанським календарем)

…Я ношу на моєму тілі рани Ісуса Христа (Гал. 6, 17).

Високопреподобні та всечесні отці!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Наша українська громадо тут, в Італії!
Парафіяни цього катедрального собору
Святих мучеників Сергія і Вакха в Римі!

Слава Ісусу Христу!

Це чудо, що я — між вами. Чудо, що ми живі. Чудо, що наша Батьківщина, яку розпинають ось уже 256-й день, жива. З людського погляду це неможливо, бо вже давно нас не мало б бути. І тоді всі були б спокійні, задоволені, ніхто не мав би проблем — ні політичних, ні дипломатичних, ні військових. Але такого світу без нас Господь Бог не бачить. Ми, як народ, як Церква, маємо від Нього особливе завдання перед цим світом, який думає про власну вигоду, власний комфорт, — думає тільки про себе. Ми маємо місію, дану нам Богом.

Сьогодні Господь Бог промовив до нас через слово Божественного Євангелія, яке ми щойно чули. Він розповів нам притчу про багача і Лазаря.

Лука описує багатого чоловіка, який щодня бенкетує, у нічому не має потреби, живе на землі, як у раю. А перед його воротами лежить бідний, зранений, голодний Лазар, який простягає руку. На порозі багача є людина, яка живе на землі, як у пеклі.

Ці два чоловіки стають на Божий суд: усі люди смертні. Багач дуже хотів би забути, що його земне щастя матиме кінець, хотів би жити вічно в раю тут, на землі, — у раю, який сам собі створив. Проте й те пекло, у якому жив бідний Лазар, має кінець, не є вічне.

Цікаво, що багач не просто не хотів допомогти Лазарю, не просто не бачив його болю і страждання, а вже на землі заперечував його право на життя та існування. Як було б гарно, якби Лазаря не було! Тоді багач, мабуть, вимагав би в Бога права раю і на небі. Чому ж той Лазар був саме перед воротами його дому, а не сусіда? Чому він докучав і докоряв господареві самим своїм існуванням?

Смерть розставляє все на свої місця. Лазар потрапляє в Божі обійми, на лоно батька Авраама і отримує більше щастя, а той, що заперечував його право на життя, сам страждає в муках. Авраам каже багачеві: «І твої брати і сестри, які мешкають у твоєму домі, якщо не послухають голосу Божого закону і пророків, то навіть коли б хтось із мертвих воскрес, не повірять. Не повірять» (пор. Лк. 16, 30).

Слухаючи цю історію, хтось може запитати: а де в ній Бог? Ми чуємо імена Лазар, Авраам, Мойсей: чому не згадується Бог? Якщо вслýхаємося у притчу, то помітимо, що Бог є в дуже несподіваному місці, там, де ніхто не сподівався на Нього натрапити. Ми не знаємо, як звали багача, його ім’я начебто викреслене з книги життя, пропало навіки. Але ми знаємо ім’я жебрака. «Лазар» означає «Бог помагає», — означає, що Божа рука щодня тягнулася до багача. Вона не хотіла забрати кришку хліба, ні. Бог щодня простягає руку, як каже нам апостол Павло, до впертого і непокірливого народу, щоб дати (пор. Рим. 10, 21). То де є Бог? У тому жебракові! Бог помагає, простягає свою руку спасіння через допомогу тому, кому ми виявили своє милосердя. Та рука Лазаря нічого в нас не забирає, а дає надію на життя вічне. Бог особисто присутній у тому, хто страждає, у кого забирають право на життя, чиї рани лижуть лише собаки. Він ідентифікує себе з найбільш немічним, убогим, пораненим, скараним на смерть. Бог є тим, хто помагає, а рани Лазаря відчуває і приймає їх біль як власний.

Тому-то апостол Павло каже у сьогоднішньому посланні: «Нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса Христа» (Гал. 6, 17). Бог є у тому, хто страждає в Його ім’я. Він присутній у стражданнях свого народу, своїх найменших. Тому скаже на Страшному суді: «Все, що ви зробили одному з моїх найменших, ви Мені зробили» (Мт. 25, 40). І ця рука Лазаря простягається до кожного і кожної з нас.


Питання, де є Бог, мучить, пече кожного українця, який сьогодні шукає сенсу в найбільш безумній дійсності — у війні. Це питання поставила одна маленька дівчинка своїй мамі в Маріуполі: мамо, а де є Бог, коли на нас падає бомба? Мамо, де є Бог? Це питання кожен ставить собі, коли бачить тих, що постраждали від цієї війни, тих, у кого ворог забрав рідних, тих, у кого на очах згоріла його хата, а в тій хаті — усе попереднє життя. Де є Бог, коли ти дивишся на масові поховання замордованих молодих чоловіків, жінок і дітей із зв’язаними руками. Питаєш: Боже, де Ти?

Сьогодні Бог відповідає нам у цій притчі: Я є там, де ніхто не сподівався Мене побачити. Я є в тих, кого сьогодні хочуть вбити, заперечуючи їхнє право на існування. Тому ми сьогодні можемо сказати: Бог є в тілі українського народу, який, як той Лазар, простягає руку світові, часом просячи тієї крихти гуманітарної допомоги чи інших речей. Ми — той народ, якому сам Бог дав право на існування та життя, і цього права ніхто не може від нас забрати. Бога ранять щоразу, коли російські ракети і бомби падають на голови киян, мешканців Запоріжжя, Харкова, Миколаєва, Херсону. Його рани можна побачити в наших поранених військових. Які ці рани — якби ми тільки могли собі уявити!

Ті, що сьогодні закривають перед нами свої серця та уми, думаючи, що вершать долі всього світу, — не хочуть дати Богові й крихти своєї уваги. Знову і знову нашого Господа Ісуса Христа вбивають, розстрілюють, катують, публічно страчують у тілі наших воїнів і цивільних на окупованих територіях і в російському полоні. А Він вкотре вмирає в тілі України, щоб воскреснути!

І коли ми сьогодні хочемо запитати себе, у чому наша сила, сила стійкості та непереможності України, яка дивує весь світ, — Ель-Азар — Бог і сьогодні присутній у своєму Лазареві! Ба більше, це Господь відкриває перед нами, українцями, перспективи нашого життя і буття як Божого народу далеко поза межами земного пекла, яке створив нам на землі окупант, і навіть поза межами самої смерті. Тому ми смерті не боїмося — Христос її переміг і воскрес із мертвих. Він є в нас, і навіть якщо розум, воля або серце якогось політика чи керівника держави, філософа або мислителя нас сьогодні не приймає і не розуміє, знайте, що нас прийме лоно Авраама в небесній обителі. Нас приймуть обійми Небесного Отця як своїх улюблених дітей. А ті, що сьогодні не хочуть бачити руку України, яка, стікаючи кров’ю, стукає до сердець і умів світового співтовариства, не отримають колись і того бажаного пальця Лазаря, який би прохолодив їх язик серед вічних пекельних страждань і мук (пор. Лк. 16, 24). Лише нам, як Божому народові, треба зуміти гідно це прожити.

Не біймося і не знемагаймо, коли хтось сьогодні нас не розуміє, — коли не розуміє, чому українці не здаються, а борються. Не переймаймося тим, що хтось не розуміє змісту нашого болю і страждання. Один переможний політик Європи ХХ століття сказав так: «Треба спершу перемогти, і тоді вас всі зрозуміють».

Не зневірюйтеся! Не знемагайте! Але щоразу, коли потрапляєте в тяжкі життєві обставини, питайте себе: де є Бог? Побачите, що Він є набагато ближче, ніж ви думали. І навіть тоді, коли на своєму тілі носитимете рани України, нашого народу, з апостолом Павлом зможете сказати: «Нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса» (Гал. 6, 17).

Ви маєте тут, в Італії, у цьому храмі привілей, а отже, особливе завдання у цій всенародній, всецерковній борні зі злом. Ваш привілей полягає не в тому, що на вас не падають російські бомби і ракети і ви не чуєте звуків сирен, і не в тому, що маєте світло, тепло, а в тому, що можете стояти в молитві перед Жировицькою іконою Божої Матері. Це унікальний привілей. Це ваше особливе місце місії тут, у храмі, біля Її стіп. Бо саме Її очі ввібрали в себе не тільки молитви, сльози, стогони того іконописця, Божого монаха, який її писав якраз тоді, коли його батьківщина, нинішня Білорусь і Україна, була у вогні війни, а й численні молитви Божого люду за свою Церкву і за свій народ. Тому прошу вас: моліться до Неї! Бо Україна стоїть і перемагає саме тому, що молиться. Україна стоїть і перемагає Божою силою, а не підтримкою могутніх світу цього. Моліться за нас — у Києві, Харкові, Одесі, на Донбасі. Побачите: ми вистоїмо, переможемо, бо рука Божа тягнеться сьогодні до світу через Україну, через український народ, через його видиму долю, історичну місію в минулому, сучасному і майбутньому.

Нині біля стіп цієї ікони нашої Небесної Матері я розпочинаю свій візит до Апостольської столиці. Хочу скласти до Її стіп усі ті мольби, прохання, які я зібрав від стражденного українського народу і віруючих у різних містах і селах Центральної, Східної, Північної, Південної та Західної України.

Так, сьогодні Господь Бог поклав на нас, на нашу Церкву особливу місію бути голосом українського народу, стукати до дверей, сердець, умів багачів цього світу. Але сьогодні ми просимо, як споконвіків співає наша Церква: «Не довіряй мене людському заступництву, Пресвята Владичице, але прийми моління раба твого: скорбота огортає мене, терпіти не можу демонського стріляння, покрову не маю, ні не маю до кого прибігнути, окаянний, завжди поборюваний, і потіхи не маю, окрім Тебе, Владичице світу: надіє і захисте вірних, не відкинь моління мого, але його корисним нам учини»! (Стихира гл. 6, Канон молебенний до Пресвятої Богородиці).

Мати Божа, наша надіє, наше світло серед темряви, рятуй Україну, рятуй нашу Церкву, рятуй Твоїх синів і дочок, рятуй Божий народ, який взиває день і ніч до Тебе, підносячи свої руки і серця у молитві! Пресвятая Богородице, спаси нас! Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Дивіться також