EN

Проповідь Блаженнішого Святослава у дев’яту неділю після Зіслання Святого Духа під час прощі до Крилоса

7 серпня 2023, 22:14 834

Проповідь Блаженнішого Святослава у дев’яту неділю після Зіслання Святого Духа під час прощі до Крилоса

Заспокійтесь, — це Я, не страхайтеся! (Мт. 14, 27).

Високопреосвященні та преосвященні владики!
Достойний владико-номінанте!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Дорогі сестри і брати в монашестві!
Достойні браття-семінаристи!
Достойні представники органів державної влади різних рівнів,
народні депутати, які моляться тут разом зі своїм народом!
Дорогі наші прочани, які прибули сюди, до цієї княжої гори в Крилосі, із різних кінців України та світу!
Дорогі діти України і нашої Церкви,
які моляться з нами за допомогою цієї живої трансляції!
Дорога наша молоде, дорогі діти!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні Господь Бог дарує нам унікальну, особливу хвилю, дозволивши знову зібратися тут, на цій Крилоській горі, яка впродовж тисячоліття є особливим простором зустрічі людини з Богом. Цілі покоління наших батьків і матерів у вірі приходили сюди, щоб тут зустріти Бога, стати перед Його обличчям, відчути Його спасенну, рятівну десницю серед розбурханих хвиль житейського моря.

Після такої неспокійної, бурхливої ночі, упродовж якої ворог випустив по Україні більше ніж тридцять ракет різного типу та застосував іншу смертоносну зброю, настав ранок, прийшов день світла. Ми живі і стоїмо тут у молитві.

Ми прийшли на цю Всеукраїнську прощу до княжого Галича, щоб молитися за Україну, за нашу Батьківщину, за наш народ. Стоячи на цій горі, ми линемо думками до наших військових — синів і дочок України, які зараз на Сході та Півдні України грудьми затулять цей наш простір молитви. Сьогодні наші молитви і прохання — про перемогу України над цим безбожним ворогом, який несе смерть. Ми молимося: Боже, пошли Твого архистратига Михаїла і все небесне військо — хай допомагають нашим дівчатам і хлопцям на фронті. Боже, звільни полонених, зціли поранених, віднайди зниклих безвісти, поможи звільнити тих, які перебувають у лабетах російської окупації. Боже, зціли рани Твого люду! Боже, зішли на нас Твій небесний мир!

Коли ми приходимо до Господа Бога з молитвою, Він нам відповідає, промовляє до нас. Ми почули слово Божественного Євангелія. Прислухаймося до цього слова, посмакуймо його — хай воно буде для нас трапезою сили, миру та перемоги Бога над нашим страхом, джерелом нашої стійкості!

Нинішнє Євангеліє розповідає нам, що до Христа прийшло багато людей, і Він промовляє до них, їх торкається, зцілює, а потім відпускає і йде на гору молитися (Мт. 14, 22–34). Своїм же учням каже сісти в човен і плисти на морську глибінь серед ночі, прямуючи на інший бік Галилейського моря. Євангелист начебто розставляє два протилежних географічних полюси, між якими відбуватиметься вся подія. Учитель — на горі, а учні — серед морської пучини. Христос молиться, розмовляє зі своїм Небесним Отцем. А що роблять учні? Бояться, жахаються в човні серед ночі без Ісуса! «Страх», «переляк» — слова, які постійно повторюються в сьогоднішньому Євангелії. Вітер супротивний, хвилі кидають маленький човен, бояться навіть досвідчені рибалки, борючись, часом навіть безуспішно, з морською стихією. Та Христос не залишає учнів сам на сам з їхнім страхом. Він спускається з гори і йде до них по воді поверх розбурханих морських хвиль.

Цікаво, що Матей описує нам кульмінацію переляку рибалок саме в той момент, коли Ісус іде до них по воді. Учні думають, що це привид. Але Господь промовляє до них: «Заспокійтесь, — це Я, не страхайтеся!».

Матей подає слово «це Я» в такий самий спосіб, як під час явлення Бога Мойсеєві в пустелі. Тоді Господь кликав свого посланця йти визволяти Божий народ з рабства фараона. «Я той, хто є. Я тут з тобою і для тебе» — це начебто ім’я, яке Господь об’являє своїм учням (пор. Вих. 3, 14).

Живий Бог спішить до самого дна людського страху, — спішить до переляканої людини, щоб піднести її з цієї безодні. Лише там, де присутній Бог, зникає жах перед смертю і з’являється тверда опора навіть серед розбурханого моря. Лише присутність Бога кладе край темряві та бурі, і з Ним до учнів приходить мир! Співає псалмоспівець Господеві: «Твоя дорога через море, стежка Твоя через великі води, і слідів Твоїх не видно. Ти вів народ Твій, як отару, рукою Мойсея та Арона» (Пс. 77, 20–21).

Щоб перевірити, чи справді той, хто йде поверх моря і говорить, не є плодом переляканої фантазії учнів, Петро каже: «Господи, коли це Ти, повели мені по воді підійти до Тебе!» (Мт. 14, 28). Христос каже: «Іди». І рибалка йде, але знову лякається вітру та розбурханої стихії. У той момент, коли він відводить погляд від Христа, починає потопати. Однак коли з пучини моря, можливо із самої глибини власного страху, кличе: «Господи, рятуй мене!» — Христос спершу своєю десницею піднімає його, а потім до нього говорить, дорікає йому за невірство і, тримаючи його за руку, разом із ним входить у човен. Лише тоді, коли рука Петра спочила в руці Господа, настає спокій: вщухає вітер, заспокоюється море, закінчується ніч страху, приходить ранок дня Господнього, про який чуємо в сьогоднішньому апостольському читанні (пор. І Кор. 3, 12–13).

Це слово Святого Євангелія про Бога, який першим рухається до людини, котра перебуває в безодні власного страху і переляку, по-особливому звучить у наших серцях у контексті війни. Думаю, немає такої людини, яка б під час війни не боялася. Коли хтось каже, що не боїться, не вірте йому.

Що ж нам робити, як жити і поводитися, коли ми опинилися серед ночі власних страхів, коли, як Петро серед води, хочемо кричати: «Учителю, рятуй, загибаємо!»? Христос кличе нас не втікати від ночі жаху, а перемагати її, — перемагати її разом із Ним. Господь хоче, щоб ми йшли до Нього навіть по воді серед безодні власного страху, тому що тільки Він може крокувати понад водами великими, щоб перемагати!

Серед глибини страждання України сьогодні Господь кличе кожного сина і кожну доню українського народу: «Іди до Мене!». Можливо, ми, люди, хотіли б протистояти стихії, поборювати інші причини, які викликають у нас цей страх, як це робили учні в човні без Христа. Але Він каже: «Ні, облиш ці безглузді зусилля і йди до Мене!». Той, хто серед страху і болю знаходить дорогу до Бога — здобуває мир, спокій і стає незламним у тій боротьбі, до якої Господь його кличе.

Знайти Бога серед ночі власного страху, відчути Його присутнім тоді, коли ми, можливо, найменше про Нього думаємо, — це ключ нашої стійкості, здатності разом із Христом крокувати по поверхні житейського моря, переповненого жахіттями війни, болю і смерті. Господь кличе нас до Себе, до свого миру, бо лише Він є запорукою нашого миру, нашої сили і перемоги.

Багато психологів, які досліджують людський страх, підтверджують слова Христового Євангелія. Пригадую розмову з одним лікарем, який розповідав, як правильно переживати страх війни. Думаю, той, хто хоча б одного разу побував у бомбосховищі під час обстрілу, коли над ним все валилося, дуже добре розуміє відчуття страху апостола Петра серед моря. Науковці кажуть, що замало мати безпечне бомбосховище і надійні двері — важливо не так, де ви є, як щови робите в небезпечний момент, як переживаєте цю тривожність і ляк. Коли хтось сидить у кутку і тремтить, то страх може зранити його більше, аніж уламок ракети, яка, може, і ніколи не впаде на нього. Цими нічними атаками з неба ворог намагається нас налякати, щоб нашим страхом паралізувати нашу волю до спротиву і вплинути на нашу здатність до боротьби.

Ми бачили, як під час жахливих ракетних ударів по нашій столиці люди в київському метро спонтанно починають співати народні, повстанські пісні: спів їх єднає, додає їм сил і заспокоює їй. Проте християни мають особливу вакцину проти страху і особливий ключ до стійкості. У найнебезпечніші моменти свого життя вони моляться, шукають дороги до свого Спасителя і Господа, який присутній між ними в підвалах і бомбосховищах, польових бліндажах та окопах. Саме туди сьогодні спішить Спаситель щоб сказати нам: «Заспокійтесь, — це Я, не страхайтеся!». Тут йдеться не про якесь заспокоєння розбурханих емоцій чи суто людське зняття психологічної напруги, а про спасіння людини — рух до неї Божої сили, простягання до неї Божественної десниці!

Молитися і шукати дороги до Бога серед моря власного відчаю означає сказати разом із Петром до Христа: «Господи, якщо Ти є тут, дай мені можливість іти до Тебе». Серед нашого страху Він мене кличе: «Іди до Мене!». Лише в такий спосіб ми зможемо відчути те, що Господь простягає мені свою рятівну руку, і разом із Ним повернутися назад у човен свого життя. Коли я тримаю за руку Христа, настає ранок. Навіть серед моря мого розпачу і плачу до мене приходить Його мир, спокій, і ми маємо силу дожити до світанку нашої перемоги!

Дорогі в Христі брати і сестри! На цій прощі ми хочемо урочисто відсвяткувати 1125-річчя давнього Галича, княжої столиці. Цікаво, що це місто по-особливому пов’язане із вмінням ходити по воді (бо ж, як відомо, по морю не плавають, а ходять). Навіть тут, біля музею, ви можете побачити різні види якорів кораблів, які припливали сюди за княжих часів. А якір — це символ християнської надії. Галич відчував не тільки висоту Божої гори, а й стихію водної річкової і морської глибини. І тут ці дві протилежності начебто сходилися, єдналися. На фундаментах давнього Успенського собору наші батьки, прадіди досвідчували і отримували простягнуту до них могутню Божу десницю. Шукали човна, щоб можна було поплисти звідси по водах свого житейського моря і не бути затопленим власними страхами й небезпеками.

Ми хочемо сьогодні тут, на Крилоській горі, пережити світанок нашої перемоги! Ми прийшли до Христа, щоб залунав на всю Україну голос надії давнього Галича на Господа, який спішить до нас і каже нам: «Заспокійтесь, — це Я, не страхайтеся!» (Мт. 14, 27). Прагнемо особисто відчути, що Бог є з нами, що Він — джерело нашої стійкості та перемоги. Те Боже слово «Я є з вами», звернене до нас, хай звідси розійдеться по всій Україні!

Ми дякуємо Господу Богу, що 1125 років Він нас тут приймає, обмиває з наших гріхів, втирає наші сльози, дає нам свою десницю і звідти разом із нами йде до нашої домівки, до нашої праці, до поля нашої борні. Ми святкуємо цей ювілей не лише як якусь світську дату чи державну, цивільну подію. Християни святкують пам’ять Божої дії, руху Божої сили до людини. Водночас складаємо подяку Господеві за те, що 1125 років звідси і по всіх усюдах український народ крокує як народ віруючий, християнський разом із непереможною Божою рукою.

Віддаємо під покров Крилоської Богородиці нашу Церкву та наш народ і просимо: Боже, рятуй Україну! Боже, спасай усіх нас! Ісусе, наша кріпосте і наша сило, будь нашим миром і нашою перемогою! Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Дивіться також