Проповідь Блаженнішого Святослава у день свята Преображення Господа і Бога нашого Ісуса Христа

20 серпня 2022, 23:39 194

Коли закінчиться це свято і ми повернемося з гори в буденне життя, не біймося нічого і не страхаймося, стараймося ні на що так не звертати уваги, ніщо так не шукати в молитві, як самого Ісуса, виконуючи заповідь, яку кожному з нас дає Отець Небесний: «Це Син мій улюблений. Його слухайте».

Проповідь Блаженнішого Святослава у день свята Преображення Господа і Бога нашого Ісуса Христа
Господи, обличчя Твого шукаємо (Пс 27 (26), 8)
Преосвященний владико Степане!
Преподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві, достойні брати семінаристи!
Дорогі у Христі брати і сестри в Україні та різних куточках світу, які зараз «на живо» молитеся з нами при допомозі «Живого телебачення»!
Дорогі наші парафіяни Патріаршого собору в Києві! Дорогі діти!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми відзначаємо одне з найбільших християнський свят у році — Преображення Господнього, свято, яке силою і діянням Святого Духа за допомогою Божественної Літургії робить нас учасниками дуже особливої події. Бо те, що ми чули з прочитаного Євангелія, непросто виринає уяві — ця подія стає доступною для нас. Господь сьогодні наче кличе кожного, хто святкує, вийти з Ним на Таворську гору. Для учнів це був дуже особливий момент їхнього пізнання особи Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, відкриття, ким є Ісус, пізнання свого Учителя.

Цікаво, що Матей, описуючи у своєму Євангелії ці події такими точними деталями, проводить дуже чітку паралель між Преображенням Христа на Таворській горі та Богоявлінням на горі Синай (Вих 24, 12–18), коли Бог на гоі об’являється Мойсеєві, а відтак укладає зі своїм народом Заповіт.

Гора у Святому Писанні — це особливий символ… Навіть тепер, коли ми піднімаємося в гору, то начебто здіймаємося над буденністю, виходимо до якогось іншого простору, стаємо на якусь іншу точку, з якої можна побачити дальше. Хто стоїть на горі, той відчуває, що буденне життя часто концентрує нас на швидкоплинних і минущих речах.

Вийти на гору означає зануритися у світ самого Бога. Тому завжди у Святому Писанні гора була привілейованим місцем спілкування людини з Богом. А ми знаємо, що Бог дає пізнати себе через спілкування. Тому Христос сходить на гору і бере зі собою улюблених учнів — Петра, Якова та Івана. Ще одна деталь, яка інколи втікає від нашого розуміння, — коли це сталося, у який момент своєї місії Христос сходить для Преображення на Таворську гору? Матей каже, що по шістьох днях (Мт. 17, 1).

Що це за шостий день? Адже і розмова Мойсея з Богом, і видіння на Синаї божественного світла відбулися шостого дня! Лице Мойсея випромінювало це світло навіть тоді, коли він зійшов із гори (пор. Вих. 24, 29). Євангелист рахує ці дні від того моменту, коли Христос уперше починає говорити своїм учням, що іде до Єрусалиму, щоби страждати, що буде виданий у руки грішників, буде розп’ятий, помре, але на третій день воскресне. Шостий день — це день від тої першої хвилі, коли Він відкрив для своїх учнів пасхальну перспективу власної місії, а відтак пасхальну перспективу їхнього апостольського служіння. Бо на Таворській горі Христос преображаючись начебто передвіщає свої страждання, смерть і воскресіння. Преображаючи свою тілесну людську природу, Він показує учням сяйво свого Божества. Те, яке вони побачать як славу воскреслого Спасителя у день Пасхи. Дві наступні деталі ніби підсилюють цю пасхальну перспективу таворського Богоявління.

До Христа приходять два співрозмовника — Мойсей та Ілля, які звіщають сповнення змісту старозавітних писань — Закону і Пророків — в особі, проповіді, стражданнях і воскресінні Христа. Вони теж свого часу були ведені Богом кожен на свою гору, щоби лицем до лиця спілкуватися з Ним, відкрити глибину Божого милосердя до людини, як на Синаї Мойсей був оповитий хмарою.

«Хмарина», з єврейського «шикіна», — особливий знак присутності Святого Духа. І там, серед цієї хмари Духа Святого, Отець промовляє, кажучи: «Це є Син мій улюблений. Його слухайте» (Мт. 17, 5). Об’являється Отець, Син і Дух Святий — Свята Трійця — в моменті Преображення Спасителя. У цьому моменті, коли Мойсей та Ілля розмовляють із Христом про Його майбутні страждання. Отці Церкви навчають, що Христос показав свою славу через людське тіло, щоби учні бачили Його сяюче божественною славою обличчя, бо потім їм доведеться побачити те саме тіло Спасителя зневаженим, збичованим, пораненим, розп’ятим і складеним до гробу. Але там, на Таворській горі, вони побачили перспективу, що навіть смерть не є кінцем, а лише кроком у дорозі до воскресіння.

https://www.youtube.com/watch?v=uYDq2ufb1s8&t=115s

Господи, обличчя Твого шукаємо (Пс. 27 (26), 8)

Ці слова 26-го псалма якось по-особливому нам розкривають, що в момент Преображення обличчя Христа засяяло, наче сонце, як каже Матей. А одежа Його стала біла, наче сніг. «В твоєму імені серце моє каже: „Обличчя моє шукайте!“ Твоє обличчя, Господи, я шукаю» (Пс. 27 (26), 8) — співає псалмопівець. Що ж означає шукати Боже обличчя? У Святому Писанні це означає шукати Його захисту, порятунку, можливості пізнати Господа. Щоразу, коли народ відчував, що втрачає можливість бачити Боже обличчя, тоді перебував на межі загибелі. Коли різні вороги нищили ізраїльський народ, люди відчували, що буцімто Бог відвернув своє обличчя від свого народу. Як дитина в момент страху і тривоги шукає обличчя батька чи матері, щоби побачити, відчути, що перебуває в безпеці, так і людина шукає обличчя Боже: «Не ховай обличчя твого від мене, не відпихай слуги твого в гніві. Ти моя поміч, не відкидай мене і не залишай мене, Спасителю, мій Боже! Бо навіть, як покине мене рідний батько-мати, Господь мене до себе прийме» (Пс 27 (26), 9–10).

Тому так особливо сприймається одна деталь Синайського Богоявління — Мойсей каже, що говорячи з Богом лицем до лиця, начебто «ласкав Боже обличчя», молячись за грішний невірний народ. Той, який там же, при тій горі, зламав заповіді, які щойно обіцяв виконувати. Там, біля Синайської гори, Господь Бог був готовий знищити той народ за гріхи і невірність, але Мойсей «голубив Боже обличчя» — молився за нього. На Таворі Мойсей побачив Боже обличчя, яке засяяло в людському лиці, наче сонце. Це означає, що в особі Ісуса Христа Господь раз і назавжди привернув своє обличчя до своїх людей і назавжди засяяв світлом лиця свого на кожного, хто Його шукає. На Таворі Бог не просто привернув своє обличчя до людини, але об’явив, засяяв своїм Обличчям саме через обличчя людини! Ось зміст того явлення, яке за своїм змістом перевершує сяйво обличчя Мойсея, з якого потім Божа слава поступово зникла. Коли слава Божества засяяла на обличчі Христа, яке в момент Преображення стало яснішим від сонця, сповнилися пророчі слова царя Давида: «Бо навіть, як покине мене рідний батько-мати, Господь мене до себе прийме» (Пс. 27 (26),10)!

Можливо, остаточно ми побачимо сяйво Божого обличчя кожен у свій час на закінченні нашого життя. Бо Господь Бог хоче, щоб ми у вічності споглядали віч-на-віч Його животворне милосердне обличчя, і тоді досвідчимо те, про що сьогодні каже апостол Петро: «Господи, добре нам тут бути… Давай, ми тут залишимося і збудуємо три намети, щоб те, що зараз переживаємо ніколи не переминало».

Але справді добре людині є не там, де добробут і багато достатку. Добре людині є там, де Бог! Людина відчуває вічне блаженство тоді, коли на неї сяє Боже обличчя і де можна відчувати, переживати оце невимовне сяйво Божества.

Господи, обличчя Твого шукаємо (Пс 27 (26), 8)

Ці слова вириваються з молитовного серця українців, які серед жаху війни шукають Божого обличчя, захисту, допомоги. І сьогодні для нас у Києві, в Україні святкувати Преображення означає відчувати, що те Боже обличчя сяє над нами.

На початку кожної Божественної Літургії архиєрей благословляє дикирієм і трикирієм народ та просить Господа Бога: «Нехай знаменується на нас світло обличчя Твого, щоб ми, ходячи у Ньому, побачили світло неприступної Твоєї слави». Сьогодні, святкуючи Преображення, ми відчуваємо, що немає такої ночі, яка була б непроглядно темною, немає такого горя і біди, серед якого би не сяяло Таврське світло Божого обличчя, зверненого до людини! Тоді ніч стає лише моментом очікування дня, а наші страждання, а навіть смерть, — невід’ємною частиною пасхального таїнства нашого Спасителя і дорогою у перемогу та воскресіння!

Сьогодні ми разом із Петром, Яковом і Іваном, споглядаючи преображеного Спасителя, просимо Його: засяй своїм обличчям над нашою Батьківщиною, бо хочемо, щоб нам добре було бути тут, в Україні; щоб українці не мусили покидати свої домівки під російськими бомбами чи втікаючи від окупації російськими танками; щоб не мусили залишати Батьківщини, рятуючись від небезпек. Боже, з Таврської гори покажи нам цю пасхальну перспективу для майбутнього нашого народу! У Твоєму обличчі та світлі хочемо побачити нашу надію на перемогу.

У цей день ми приносимо до храму перші плоди української землі — те, що найперше вродило в наших садах, городах. Колись у цей період наші прабатьки святкували свято обжинків. Це означає, що ми дякували Господу Богові за те, що Він і цього року засяяв над нами світлом обличчя свого і дав землі плоди на врожай. До речі, наші селяни кажуть, що врожай у цей воєнний рік чи не найкращий за останні роки, що стільки хліба входило, що можемо поділитися ним з іншими, які потерпають від голоду.

Чи це не знак, що Боже обличчя світить над нами сьогодні, коли готуємося до непростої холодної, дехто каже, що навіть голодної зими? Господь дає знаки, свідчення своєї присутності між нами. Тому пригляньмося, як закінчується ця подія. Коли хмара розійшлася, усі дійові особи, крім апостолів, зникли, євангелист каже, що Ісус підійшов, доторкнувся до них і каже: «„Устаньте, не страхайтеся!“ Підвівши свої очі, вони не бачили нікого, крім самого Ісуса» (Мт. 17, 7–8).

І коли закінчиться це свято і ми повернемося з гори в буденне життя, не біймося нічого і не страхаймося, стараймося ні на що так не звертати уваги, ніщо так не шукати в молитві, як самого Ісуса, виконуючи заповідь, яку кожному з нас дає Отець Небесний: «Це Син мій улюблений. Його слухайте» (Мт. 17, 5).

Амінь.

† Святослав

Персони

Дивіться також