Проповідь Блаженнішого Святослава у 24-ту неділю після Зіслання Святого Духа
Париж, храм Сан-Сюльпіс, 3 листопада 2024 року
Не бійся, тільки віруй,
і вона спасеться (Лк. 8, 50).
Преосвященний владико Глібе!
Всечесні та преподобні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Насамперед дозвольте мені вас щиро привітати і передати вам привіт з України, із нашого золотоверхого Києва, — із тієї України, яка спливає кров’ю, але бореться, яка є змучена, але нескорена, яка зранена, але продовжує стояти і перемагати.
Дякую, що вас так багато прибуло сюди, до Парижу. Бачу наших людей із різних куточків Франції та навіть із Бельгії. Тішуся, що ми зараз разом. Складаю подяку архиєпископові Парижу за те, що надав нам свій прокатедральний собор Сен-Сюльпіс — один із найбільших храмів, щоб ми могли тут молитися. Як відомо, поки Нотр-Дам-де-Парі готується до відкриття, це — єпископський собор Католицької Церкви в Парижі.
Цією Літургією ми дякуємо Господу Богу і благородному великому французькому народові за його підтримку, допомогу, солідарність зі стражденною Україною. Дякуємо українській громаді у Франції, різним громадським, культурним та молодіжним організаціям за те, що кожний на своєму місці, у свій спосіб та всіма доступними йому засобами боретеся за перемогу Батьківщини. Воістину сьогодні байдужість убиває, а християнська і загальнолюдська солідарність рятує життя!
Святе Євангеліє, яке ми щойно чули, описує начебто подібну ситуацію великого, шумного міста, що живе за мурами цього храму (Лк. 8, 41–56). Якщо прислухаємося до тексту, то перше, що зауважуємо, — це гамір міста. Бачимо багатьох людей, які товпляться довкола Ісуса Христові. Він мав перейти через цей натовп, як Мойсей через Червоне море.
Хтось плаче, бо вмирає його єдина дитина. Хтось сміється, навіть насміхається з Христа і з того, що Він каже. Хтось чекає і вірує: кровоточива жінка, яка втрачає фізичне життя, але через віру єдина торкається Його, коли Він проходить.
Серед того гамору є чоловік, на якого ми часто не звертаємо уваги, проте лише його ім’я, окрім Петра, згадується в цьому євангельському тексті. Каже Лука: «Він називається Яір і є начальником синагоги».
Це ім’я є ключем до розуміння сьогоднішнього Божого слова. Яір означає «він підійме». Але хто цей таємничий «він», кого і звідки «підійме»?
Ім’я начальника синагоги розкриває ім’я Господа Ісуса Христа. Бо це Христос приходить, щоб підняти цього батька з розпачу, кровоточиву жінку з її хвороби й померлу дочку з її смертного ложа і перемогти навіть смерть на очах присутніх.
Як важливо мати когось, хто вкаже на того Єдиного, який може нас підняти! Як ми сьогодні потребуємо таких батьків, які б вказали нам на Ісуса, а, може, ще більше, — взяли Його за руку і привели до свого дому, що наповнений плачем і смутком! Адже з Нього, нашого Господа і Спасителя, виходить сила для того, щоб злікувати наші кровоточиві рани, щоб підняти нас із мертвоти нашої безнадії.
Я сьогодні думаю про татусів-українців, які перед тим, як востаннє обняти своїх рідних і близьких, ідуть до Сповіді та Святого Причастя, вказуючи навіть своїй родині на того Єдиного, що підніме їх з розпачу і воскресить їхню надію, а потім йдуть захищати Батьківщину.
Запрошую вас дивитися на віру тієї жінки, яка знала, як торкнутися Ісуса, щоб з Нього вийшла сила і оздоровила її рани. У ній ми бачимо українських віруючих матерів, які вміють вірити і чекати contra spem spero, як писала наша славна Леся Українка
Слово Євангелія, яке ми чуємо зараз, здійсниться тут між нами, бо зараз до нас прийде Господь Ісус Христос. Ви не лише торкнетеся краю Його одягу, а й матимете нагоду прийняти Його самого в Таїнстві Євхаристії. Христос сам сьогодні хоче торкнутися вас своїм Тілом і своєю Кров’ю. Це до мене і до кожного з вас Він каже: «Не бійся, тільки віруй». Так багато залежатиме, як ми зараз торкнемося Ісуса: або як ті, що тиснулися і юрбилися довкола нього, або як та, що повірила!
Дорогі в Христі, ми є зраненим народом. Наші рани кривавлять, — кривавлять рани нашого минулого. І тому ми сьогодні будемо поминати невинно убієнних голодом в Україні — жертв великого сталінського геноциду.
Диявольський комуністичний геній перетворив голод на зброю масового знищення — найдешевшу, яка може існувати. На жаль, ця зброя донині вбиває українців в Україні. Тому, згадуючи мільйони цих невинно вбитих голодом, світове українство проголошує: «Ми пам’ятаємо — світ визнає»!
На ті наші рани, які передаються нам у пам’яті рідного народу, накладаються нові рани сучасної святотатської війни. І тому ми просимо, як цей євангельський батько: Ісусе, прийди до нас! Будьмо подібні до тієї жінки, яка у вірі й надії сказала собі: «Тільки торкнуся Його, і моя рана зцілиться!».
Ми сьогодні молимося: Господи, торкнися Твоєю всемогутньою, воскрешаючою десницею рани нашого люду! Перетвори наші сльози на радість, як ти це зробив у домі Яіра. Ми віримо, що Ти зараз, перебуваючи серед нас, скажеш кожному віруючому українцеві й кожній українці: «Віра твоя спасла тебе, йди в мирі!» (Лк. 8, 48).
† СВЯТОСЛАВ
