Проповідь Блаженнішого Святослава у 20-ту неділю по Зісланні Святого Духа
«Бог навідався до народу свого» (Лк. 7, 16)
Всечесні отці!
Дорогі у Христі брати і сестри, які в різних куточках України і світу зараз моляться з нами за допомогою цієї трансляції наживо з нашого собору!
Дорогі наші київські парафіяни, за якими я вже так заскучав!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Слово Святого Євангелія (Лк. 7, 11–16), яке ми щойно чули, є словом великої надії. Цю розповідь про воскресіння сина вдови з міста Наїн дарує нам тільки євангелист Лука — в інших Євангеліях його немає. Саме Лука є євангелистом, який оспівує Боже милосердя — дієву любов Бога до людини. Данте Аліг’єрі сказав, що Лука — євангелист Божої, Христової лагідності щодо людини. Але він розміщує цю розповідь в особливій частині свого Євангелія, коли всі описані події мають на меті відповісти на одне єдине запитання: ким є Ісус? Ким є цей Учитель, який об’являє силу Божого слова, починаючи з Капернауму, з Галилеї, дорогою до Єрусалиму? Цікаво, що місто Наїн розташоване близько від Капернауму — археологи відкрили його на відстані 5 кілометрів. Тільки Лука свідчить про існування цього міста взагалі. Євангелист, наче добрий іконописець, кожним словом і фразою змальовує якусь дуже велику, глибоку, а навіть трагічну дійсність. Христос, коли наближається до цього міста, бачить, як із воріт міста виходить похоронна процесія. Він наче описує, що сталося: « … якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста» (Лк. 7, 12).
У тих кількох словах криється опис великої біди. Бо мати, яка була вдовою, мала свого єдиного сина як єдину надію. Із його втратою вона стає приреченою не тільки у своїй старості, а й у суспільстві, бо втрачає всі права. Але Лука вказує на якусь ще глибшу приреченість, через яку вийшло все місто, поділяючи горе і плач цієї матері. Святий Кирило Александрійський зауважив, що тут ми маємо ікону приреченого на смерть людства (пор. Коментар на Євангеліє від Луки, гом. 36). Все людство начебто перебуває в похоронній процесії. Існування людини в цьому світі після гріхопадіння існує між двома полюсами: життям і смертю. Мабуть, усі мешканці цього міста почували себе приреченими рано чи пізно опинитися на місці цього мертвого юнака. Але присутність Ісуса Христа, прихід нашого Господа до тої конкретної жінки, конкретного міста і тої конкретної ситуації життя й обставин, докорінно змінює все. Він визволяє від смертної приреченості і знову повертає радість та повноту життя! Лука наче відповідає на запитання, ким є Ісус? Він — життя і воскресіння! Він — Той, хто сам воскресне з мертвих, той, хто робить ще один із месіанських знаків, згідно з яким, як каже пророк Ісая, можна впізнати Грядущого Месію.
Христос є джерелом життя і воскресіння того сина бідної вдови, джерелом її надії, — надії на воскресіння всього міста й усього людства. Христос діє дуже конкретно. Він наче зупиняє цю процесію. Ба більше, Він розвертає її в інший бік. Ісус непросто співчуває матері, а усуває причину її болю, кажучи: «Не плач» (Лк. 7, 13). Ісус робить те саме, що колись зробив пророк Ілля щодо вдови в Сарепті (пор. 1 Цар. 17, 17–24), — своїм словом воскрешає сина. І каже Лука: «І він віддав його матері» (Лк. 7, 15). Христос є джерелом воскресіння та змістом надії тої жінки, міста Наїн і всього людства. Саме Його присутність серед свого народу нівелює їхню приреченість на смерть. Факт, що Христос прийшов, наблизився до свого народу, змінює його майбутнє. Кирило Александрійський також каже: «… присутність животворчого Христа між нами вказує, що смерть ніколи не буде мати останнього слова в житті, в існуванні, у майбутньому людини» (пор. Коментар на Євангеліє від Луки, гом. 36). Останнє слово матиме життя, надія і воскресіння. Оте «не плач» — сила, яка вказує людству дорогу до цієї оживляючої надії.
Дорогі у Христі брати і сестри, це слово Боже про надію, про скасування приреченості людства, яке перемінює похоронну процесію на свято життя і радості, так по-особливому звучить сьогодні серед нас тут, у Києві. Вкотре ми пережили жахливу ніч. Тут, на Лівому березі, знову загинули люди. Ми знаємо щонайменше про трьох. Молодій дівчині було лише 19 років… Але ми чуємо оте вічне і всемогутнє слово Христа до людини, яке каже нам сьогодні: «Не плачте». Він спішить до нас. Він зараз прийде до нас у цій Божественній Літургії. Він торкає нас своїм животворчим словом Євангелія і запрошує всіх приступити до Святого Причастя, у якому хоче торкнути вас своїм Таїнственним Тілом і Животворчою Кров’ю, щоб наше з вами життя перетворилося на дорогу надії на воскресіння. Ми просимо: Ісусе, Україна подібна до похоронної процесії — скільки матерів сьогодні плачуть! Ворог нам навіює, що ми приречені, а ми з Тобою кажемо: ні — ми переможці, ми є Твоїм народом, до якого Ти навідався, ми є носіями перемоги Твого воскресіння! Бо Твоє животворче Слово, яке вже перемогло смерть, виявлятиметься в борні, у житті, у вірі нашого народу.
Господи, нині ми відповідаємо на запитання, ким Ти є для нас, дуже чітко й однозначно: Ти є мій Бог, у якому сповнення моєї надії. «Бог навідався до народу свого» (Лк. 7, 16). Так закінчується сьогоднішнє євангельське читання. Ми просимо: Ісусе, зроби ці слова дійсними зараз, в історії нашого народу. Ісусе, навідайся до народу Твого! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
