Проповідь Блаженнішого Святослава у 18-ту неділю після Зіслання Святого Духа
Не бійся! Віднині людей будеш ловити (Лк. 5, 10).
Всечесний отче ректоре, отче віцеректоре, отче духівнику!
Всечесні отці!
Преподобні брати — студенти нашої Колегії святого Йосафата тут, у Римі!
Дорогі в Христі!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Боже слово (Лк. 5, 1–11) говорить нам про покликання. Однак покликання перших учнів, перших апостолів, яке описує Лука, є особливим — не подібним до опису покликання на березі Галилейського моря, який читаємо в Матея чи Марка. Прислухаймося, яким є це покликання, що воно означає і яку мету має привести до осягнення.
Насамперед ми бачимо Христа, який сідає в човен Петра і навчає. Сісти в човні не так просто. Але Христос проголошує Слово Боже, яким сам є як Син Небесного Отця. А далі бачимо, що це Слово стає подією. Виявляється Його дивна сила і, ба більше — вона єдина має успіх.
Христос входить саме в човен Петра. Коли ж закінчує проповідувати, каже рибалці: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву» (Лк. 5, 4). Ця фраза дуже цікава, бо починається в однині — «відчали», а далі переходить у множину — «закиньте».
Ми бачимо тут опис богоявлення в Новому Завіті серед моря. Все Євангеліє побудоване на контрастах, адже зазвичай богоявлення Старого Заповіту відбувалося на горі, тоді як море в уявленні тогочасних юдеїв було символом нестабільності, непевності, хиткості, а навіть небезпеки смерті. І ось покликання апостолів відбувається саме в контексті такого богоявлення.
Христос, який є свідком невдачі професійного рибалки, каже йому повторити спробу. Петро відповідає: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на Твоє слово закину сіті» (Лк. 5, 5). Тобто він буде ловити не на наживку рибалки, а в довір’ї до сили слова, яким Христос промовляє до нього.
Богоявлення — вияв Божої сили та ефективність Його слова — відбувається саме в човні Петра. Тут човен є катедрою, з якої Христос проповідує, і простором вияву Його дії. Водночас він стає місцем, куди збирають рибу Петрові товариші.
Петро розуміє, що стає свідком не звичайної риболовлі, а дії самого Бога. Тому реагує так само, як пророки Старого Заповіту у своїх покликаннях. Маємо глибоку паралель між покликанням Петра в човні та пророка Ісаї в храмі Господньому. Реакція покликаних — однакова. Ісая, побачивши Бога на престолі й ангелів, що співають: «Свят, свят, свят» — каже: «Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу я між людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил» (Іс. 6, 5). Так само й Петро відчуває присутність у своєму човні єдиного Святого. Перше, що зроджується в його серці — відчуття власної гріховності: «Він каже: „Іди від мене, Господи, бо я грішна людина“. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним» (Лк. 5, 8–9). Це — відчуття трепету перед святістю і величчю Бога, який цілковито інший від усього, що ми знаємо, розуміємо й уміємо в межах цього земного життя видимого світу. Це — ісповідь віри в Бога, який виявляє себе у своїй всемогутності.
«Віднині будеш людей ловити» (Лк. 5,10). Ця фраза може здаватися нам дивною. Але Отці Церкви нам її пояснюють: ловити людей — це проповідувати Боже слово. Ловити людей — це виймати їх із моря смерті та збирати, даючи надію на воскресіння і життя вічне. Тут Христос ділиться з апостолами тією місією, яку прийшов звершити. Як Месія, Він має зібрати розсіяний Божий народ. Це зібрання розсіяних із приходом Помазаника Божого стало одним із месіанських знаків, про які проповідували пророки і на які чекали Божі люди.
Христос навчає апостолів збирати людей не мережею примусу чи зовнішнього тиску, а силою проповіді Божого слова, — проповіді, що захоплює і приваблює величчю, від якої неможливо відмовитися. Збирати народи в човен Петра — це ікона Христової Церкви як таїнства єдності та з’єднання всього людського роду. Апостоли будуть збирати народи силою проповіді Божого слова, яку вони самі побачили і на собі, грішних людях, досвідчили — силу єдиного Святого!
Дорогі в Христі браття! Цією Божественною Літургією ми урочисто розпочинаємо черговий навчальний рік тут, у нашій колегії у Вічному місті. Але сьогодні Христос каже вам, мені, своїй Церкві: «Відчали на глибінь і закиньте ваші сіті» (Лк. 5, 4). Та глибина, куди нас тепер кличе відчалити Спаситель, — це глибина болю, трагедії, сліз і крові, серед яких ми покликані проповідувати Боже слово нашому народові, що переживає цю страшну війну. Повірте, це колосальний виклик — не боятися тієї глибини, а разом із Христом бути там свідками Його богоявлення, вияву дії єдиного Святого в човні України.
Наш народ ставить багато питань до Бога: де Ти є, коли нас убивають? Чому не зупиниш цю жахливу війну — найбільше безумство, яке може чинити людина? Цей хаос, безумство війни ніколи не можна осмислити людським розумом. Але єдиний Святий виявляє свою святість і дію там, де є найбільша людська неміч, де всі розводять руками і не знають, що робити.
Коли ми мусимо говорити про біль нашого народу до світу, приходять на думку слова апостола Павла: «Ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям» (пор. I Кор. 4, 9). На те видовище всі дивляться, жахаються його, але не знають, що робити. Ми щодня чинимо надлюдські зусилля, захищаючи свій народ від заглади в руках російського агресора. По-людськи не все нам вдається, ми втомлені й іноді розгублені і теж можемо сказати Ісусові, який кличе ще і ще раз закидати наші сіті в це море хаосу і смерті, такі слова: «Ми всю ту ніч війни трудилися і нічого не піймали» (пор. Лк. 5, 5). Війна продовжується. Але сьогодні ми відповідаємо Йому, Учителю: «На Твоє слово ось закидаємо сіті» (пор. Лк. 5, 5). Бо знаємо: перемога миру і життя над злом і смертю, надія для нашого народу, не настане від нашого зусилля чи майстерності; успіх проповіді Євангелія серед війни, як ловитва великої кількості риби, можливий лише через силу Твого слова, Ісусе! Разом із Петром віруємо, ісповідуємо і мовимо: «На Твоє слово, Господи, закидаємо сіті» (пор. Лк. 5, 5).
Але горе вам, браття, якщо, повернувшись додому зі студій, ви не зможете відповісти на ті запитання, які ставить народ. Це велике лихо непорозумінь. Люди слухають проповідь духовенства — усе звучить гарно, але зболене серце прагне відповіді інше, ніж те, що можна прочитати в мудрих книжках. Часом ми маємо відповіді не на ті запитання!
Тому закликаю вас: навчаючись, глибоко відчувайте биття серця свого народу і своєї Церкви. Тут, у Римі, де в папських університетах зібраний увесь інтелектуальний світ Церкви, ставте запитання від імені свого народу. Привезіть додому саме ті сіті Божого слова, якими зможете наловити багато риби.
Запам’ятайте: коли науковець — богослов, бібліст, мораліст чи філософ — втрачає відчуття присутності святого Бога в човні Петра сучасної Церкви, втрачає Петровий острах і свідомість власної гріховності в Господній присутності, то стає більш небезпечним, ніж теоретик атеїзму. Такий інтелектуал, який не мислить cum Ecclesia, впадає в ілюзію, що він є господарем Божественної істини, а не її служителем. Тому перебувайте щодня в молитві, живіть глибоким і справжнім духовним життям, відчувайте себе членами своєї Церкви — і тоді Божа сила виявиться навіть через ваші немочі, діятиме через навчання та наукову працю і стане благословенням для вашого народу.
Особливо хочу сьогодні привітати новий, а радше оновлений ректорат цієї колегії. Отче ректоре, ми молимося за вас, за вашу нову місію, за ваше служіння. Бо серце студента подібне до розбурханого моря. А Рим — це море, де можна або втопитися (і багато втопилося), або наловити багато риби. Допоможіть їм чути голос у човні Петра наших днів — голос Спасителя, що кличе до неможливого, бо запорукою успіху буде саме Він і Божа сила, яка часом виявляється через наше безсилля.
Закінчується сьогоднішня історія словами: «Кинули все і пішли за Христом» (пор. Лк. 5, 11). Це і констатація факту, і поклик, і провокація. Сьогодні непросто, особливо молодій людині, бодай щось покинути в ім’я Христа. А тут сказано — все. Часто семінаристи закінчують семінарію, здобувають один, другий чи третій докторат, мають колекцію дипломів — проте ані не одружуються, ані не святяться, і самі не знають, що покинути. Шкода неба і шкода хліба!
Засвідчую: варто покинути все і піти за Христом. Бо тоді стільки риби зловиш, що доведеться кликати друзів, — як каже Лука: «κοινωνόι», — щоб усю ту благодать, яка перевершує твої уявлення, зібрати і не загубити. Будьте певні, що з Христом ваша ловитва завжди буде успішною. Божого вам благословення в новому навчальному році! Україна вас чекає із сітями Божого слова. До кожного з вас Господь каже: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити» (Лк. 5, 10). Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
