Патріарх Святослав у VI томі проповідей: як залишитися собою посеред руйнувань і страждань війни?
«Пригадую, як нещодавно в Києві мала дитина, стоячи з мамою перед прикрашеною з нагоди Різдва вітриною, запитала: «Що це таке?». А мама відповіла: «Це те, що робить нас собою». Бути сином чи донькою Бога — це те, що робить нас собою. Бути батьком чи матір’ю означає мати зв’язок зі своєю дитиною. Відчувати себе дитиною Божою — це перебувати у стосунку, у спілкуванні з тим, хто мене породив, дав мені життя». Цією історією Блаженніший Святослав поділився під час проповіді в неділю Блудного сина, 28 січня 2024 року. І тим самим поставив важливе питання перед слухачами, а тепер — перед кожним із нас: що значить бути собою у період цієї жорстокої війни?
2024 рік. Українці починають усвідомлювати, що російська війна на території їхньої Батьківщини не завершиться швидко. Для багатьох цей факт стає моментом розчарування і зневіри, а для інших — моментом пошуку себе в горнилі війни. Відповідаючи на цей суспільний виклик, Українська Греко-Католицька Церква не залишається осторонь, а пропонує свою підтримку і допомогу всім, хто цього найбільш потребує. Зокрема, проголошенням Благої вістки.
Читайте також:
Вийшов друком VI том проповідей та промов Глави УГКЦ: за 2024 рік
Проповідуючи впродовж цього літургійного року з нагоди різних подій, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав серед інших питань і викликів пропонує застановитися над таким: що значить бути собою в період війни?
Пропонуємо кілька порад від Глави УГКЦ із його проповідей упродовж минулого року.
1. Усе починається із зустрічі…
Шукати Бога в нових обставинах
«Я вважаю, що кожен із нас, починаючи новий день, покликаний у нових обставинах, можливо в новому місці, шукати Христа, за прикладом жінок-мироносиць. Часом ми можемо розгубитися, бо там, де ми звикли Його знаходити, де спілкувалися з Ним вчора, у минулому, сьогодні Його може більше не бути… Цей пошук Бога в нових обставинах такий знайомий нам під час війни! Коли починається новий день, ті релігійні поняття чи особистий досвід зустрічі з Христом, який був вчора, сьогодні стає не актуальним. Христос уже деінде. Однак ми маємо нового дня шукати за Ним, віднайти Його присутність і вказати до Нього дорогу іншим. Цього тривожного недільного ранку в Україні Христос перебуває в гущавині життя нашого народу, там, де найтяжче, де найбільше болить. Каже нам: „Не бійтеся!“. Не біймося ламати стереотипи духовного життя, яке було справжнім вчора, а сьогодні вже є застарілим. Шукаємо Господа там, де Він є тепер, де страждає і воскресає в тілі нашого народу» (Блаженніший Святослав, Проповідь у третю неділю після Пасхи — Жінок-мироносиць, 19 травня 2024 року).
Плекати животворні стосунки з воскреслим Христом
«Коли воскреслий Христос зустрічається з нами, то це має наслідки. Стосунки з Ним не бувають порожніми. Якщо у стосунках щось не передається, вони маліють і поступово вмирають. Натомість якщо вони наповнюють особу, роблять її іншою людиною, тоді дають їй можливість рости. Ми називаємо їх животворними, тому що вони начебто підживлюють людину, наповнюють її тим новим, за чим вона спрагла. Тому Пасха завжди є життям. Воскреслий Христос, зустрічаючи нас, зокрема у Святих Таїнствах Церкви, наповнює нас своїм вічним життям» (Блаженніший Святослав, Проповідь у Світлий понеділок, 6 травня 2024 року).
Вірити і довіряти Богові
«Віра робить людину єдинодушною із самим Христом, який повний Духа Святого. Якщо людина вірує, звертається в повному довір’ї до Христа, Він уділяє їй свою силу, наповнює її своєю святістю, своїм Духом. Отож віра — це чеснота, прикмета людини, її здатність торкатися Бога, пізнавати Його через власний досвід спілкування з Ним. Христовий Дух начебто формує і вводить людину в новий стосунок з Ним. І лише тоді віруюча людина може зрозуміти, пізнати, що Ісус Христос є Господь» (Блаженніший Святослав, Проповідь у четверту неділю Великого посту, 14 квітня 2024 року).
Читати і пізнавати Боже слово
«Коли маєте вільну хвилину, або коли потребуєте Божого світла, щоби зрозуміти, як діяти, особливо сьогодні, під час війни, або коли хочете отримати Боже натхнення і бути причасником Його сили, щоб вистояти в боротьбі з темрявою, — заглядайте у Святе Письмо, дозвольте Богові до вас промовляти. Господь Бог говорить до нас через свою Церкву, через життєві обставини. Однак привілейованим моментом спілкування Бога з людиною є читання Священного Писання» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю після Богоявлення, 7 січня 2024 року).
2. Дозволити Богові любити
Прийняти Божу любов
«Сила Божої Любові робить блаженними тих, які є вбогими духом і нічого в цьому світі не посідають, бо хто має Бога — має все. Сила Божої Любові є радістю і втіхою тих, кого цей світ змушує тільки плакати. Сила Божої Любові повсякчас кормить тих, у кого несправедливість цього світу забирає останнє. Сила Божої Любові є змістом життя і надії тих, кого гонять і переслідують, кому цей світ виявляє ненависть і погорду. Усі вони блаженні, бо знають із власного досвіду, що Бог їх любить… Блаженним є той, хто любить… Блаженним є кожен, хто вміє прийняти цю Божу любов і передавати іншим, хто, рятуючи їх нею, відчуває на собі світло і тепло. Бог любить нас завжди. Його любов до нас сильніша від наших гріхів. Тому ми маємо відпущення наших гріхів силою Божої любові» (Блаженніший Святослав, Проповідь у свято Миколая Чудотворця, 6 грудня 2024 року).
Любити Бога у відповідь
«Поклонятися Богові в дусі та істині означає насамперед шанувати Бога не з примусу, а з любові до Нього. Поклонятися Йому в істині може не той, хто Його боїться і своїми жертвами намагається Його задобрити, щоб Він, бува, не покарав його — так шанують Бога погани, ті, що Його не знають. Ті ж, що напилися живої води, Його не бояться, а люблять, лише вони є справжніми поклонниками Отця Небесного» (Блаженніший Святослав, Проповідь у п’яту неділю після Пасхи — Самарянки, 2 червня 2024 року).
3. Прийняти співстраждання Бога, щоби служити
Побачити Бога в теперішніх обставинах
«Віруюча людина може не тільки розглядіти те, що на поверхні, що начебто першим впадає у вічі, а й зануритися у глибину дійсності, зрозуміти причини того, що відбувається з людиною сьогодні; здатна бачити своїм духовним зором майбутнє, здатна бачити дальше від інших людей, які не вірять у Бога. Вона може розгледіти на небі сонце за хмарами, може мати надію навіть тоді, коли всі її втрачають. Людина, яка вірить у Бога, бачить мету свого існування і готова разом із Христом прямувати до неї. Зустріч із воскреслим Христом — це те, до чого ми запрошені в цій Божественній Літургії, Таїнстві Тіла і Крові нашого Спасителя. Ми запрошені побачити Того, хто нас зцілив, поклонитися Тому, хто є метою нашого життя, хто є змістом нашої віри» (Блаженніший Святослав, Проповідь у шосту неділю після Пасхи — Сліпородженого, 9 червня 2024 року).
Прийняти Боже запрошення до служіння
«Ми зібралися на Службу Божу. Це — момент, коли наш Господь і Спаситель хоче прийти до нас, щоб нам послужити. Він запрошує нас стати причасниками чаші Його крові. Він каже нам не боятися ввійти навіть у страждання, які є невід’ємною складовою людської дійсності поза раєм. Чому? Бо там, на дні людського страждання, Він нас випередить, буде світильником перед нашими ногами, світлом, яке виведе нас у славу Божу, у воскресіння і життя вічне. Навіть серед темряви страждання і смерті Він завжди випереджатиме нас у нашому земному шляху, але водночас запрошуватиме бути причасниками Його служіння людині, тобто не боятися прославляти Бога готовністю віддати те, що ми маємо і ким ми є, для потреб сучасного людства, тих, хто у стражданні під час війни є поруч із нами… Що це означає? Коли ми служимо іншим людям, як Христос послужив нам, у нас святиться і прославляється Боже ім’я. А коли ми готові в любові до Бога і ближнього пожертвувати собою, наше життя стає спасінням для тих, кого ми любимо» (Блаженніший Святослав, Проповідь у п’яту неділю Великого посту, 21 квітня 2024 року).
Бути чутливими до страждання інших
«Важливе послання, яке нині скеровує до нас скатований, розіп’ятий і померлий на хресті Спаситель, — це бути чутливими до кожного людського страждання і болю, які трапляються на нашому земному шляху. Кати Христа думали, що знущаються над звичайною, безправною людиною, а натрапили на самого Бога. Сьогодні сам Христос страждає в тілі України. Тому так важливо, щоб ми бачили стражденного Господа в пораненому воїнові, який стогне від ран у госпіталях нашого Києва; у матері, яка втратила сина; у дитині, яка бачила, як умирають її рідні, як горить її хата. Сьогодні ми не можемо бути нечутливими до людських страждань, бо, зокрема цього вечора, поклоняємося страстям нашого Спасителя. Але Він страждає, щоб нас звільнити від страждань. Він зранений, щоб ми зцілилися. Він вмирає, щоб ми жили» (Блаженніший Святослав, Проповідь у Страсну п’ятницю, 3 травня 2024 року).
4. Перемагати зло добром, починаючи із себе
Знайти справжніх себе у Сповіді
«Сьогодні Христос начебто по-новому нам відкриває поняття гріха. Коли людина грішить, вона віддаляється від Бога, втрачає життєві орієнтири і точку опори, завдяки якій твердо стоїть на ногах. А Господнє милосердя, покаяння, повертають нам назад той наріжний камінь. Щоразу, коли ми каємося, рухаємося у вірі до Бога, подібно до тих добрих і віруючих друзів розслабленого, то знаходимо в Ньому опору й основу нашого життя. Уділяючи нам своє милосердя, Він вкладає себе в наше життя, як будівельник наріжний камінь в основу будівлі, і тоді організм розбитого паралічем чоловіка знову стає цілісним і одержує центр єднання для тіла. Коли ми каємося, Господь відпускає нам наші гріхи в Таїнстві Сповіді, кажучи: „Прощаються тобі твої гріхи. Встань, бери своє ложе і йди, — йди додому“. Тож коли ми вважаємо, що все в нас валиться з рук, коли руйнується світ, у якому живемо, — маємо спішити до Таїнства Сповіді, щоби знайти Христа через покаяння! Бо покаяння — це шлях до зцілення, віднаходження Того єдиного, на кого можна і потрібно опертися в житті. Лише той, хто покладається на Господа, — не захитається повіки!» (Блаженніший Святослав, Проповідь у другу неділю Великого посту, 31 березня 2024 року).
Бути близькими через покаяння
«Що означає покаятися? Зазвичай, коли ми чуємо це слово, то думаємо про обрахунок власного сумління, міркуємо, що злого зробили в особистому житті, за що повинні пошкодувати. Це правильно, але не цілком. У світлі проповіді Христового Євангелія покаятися означає ввійти в Царство, наблизитися до Бога. Йдеться не про якесь моралізаторство, не про докори, які Господь скеровує до грішної людини, а про те, щоб відповісти на Його запрошення, наблизитися до Нього, змінити свій спосіб мислення і життя. Як побачити світло може той, хто розплющує своє око і скерує своє обличчя на промінь світла, так і ввійти до Небесного Царства, яке до нас наблизилося, може той, хто відповість на це запрошення… Покаятися означає щодня рухатися до Того, хто нас кличе, зростати в повноті зрілості Христа, як це сьогодні нам проголошує святий апостол Павло (пор. Еф. 4, 13)» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю після Богоявлення, 7 січня 2024 року).
Надати простір Божим обіймам
«Момент солодких батьківських обіймів, які воскрешають, дають життя і повертають гідність, Христова Церква бачить як ікону нашого небесного щастя, нашої вічності. Ми завжди ввіряємо наших покійних обіймам Небесного Отця у вічності. Ці обійми Бога Отця, те відчуття власної гідності як Божих синів і дочок нам тепер передає своїми обіймами Церква Христова. Каже святий Кипріян, що хто не має Церкву за матір, не може мати Бога за батька. Мама вчить своїх дітей, як бути добрими Божими дітьми. Тими таїнственними обіймами, під час яких ми відчуваємо, що наші тягарі падають, а одяг віднаходиться, є момент Святого Таїнства Сповіді, до якого всіх нас кличе, зокрема в час Великого посту, Христова Церква, повертаючи сучасній людині її саму, втрачену гідність, честь і славу» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю Блудного сина, 28 січня 2024 року).
Відновити сили в тіні Хреста
«Почуваємося „вигорілими“, коли справді боремося зі злом: чи то в особистому духовному житті, чи навіть під час теперішньої війни в Україні. Втома зростає, і це природно. Приходить спокуса опустити руки і здатися в борні із власними вадами та гріхами, повернутися назад, як ми кажемо, до „нормального“ життя. І ось у такий момент Церква веде нас у тінь животворного древа: мудрий провідник каравану в пустелі знає дорогу до оазису, де можна перепочити в час найбільшої, смертельної спеки, де можна знайти джерело води, місце прохолоди і спокою, тобто простір життя серед смерті пустинного місця. Таким простором духовного відновлення, поповнення сил, необхідного для продовження боротьби, для християнина є хрест Господній, на якому з відкритого і проколеного боку розп’ятого Спасителя б’є ключем жива вода Духа Святого» (Блаженніший Святослав, Проповідь у третю неділю Великого посту — Хрестопоклінну, 3 березня 2024 року).
5. Надіятися сміливо
Подолати свої страхи силою Воскресіння
«Сучасна людина потребує цього всепереможного слова про Христове Воскресіння, щоби знову отримати силу до життя, щоб мати нове життя, ба більше, щоб не тільки цього життя бажати, а й бути здатною щодня його будувати, перемагаючи саму себе. Нині так багато страху в Україні! … У це свято Пасхи, як один Божий народ, скажімо своїм страхам: Христос воскрес — мій страх перед смертю більше не є кайданами, якими диявол хоче тримати мене в рабстві! Україна, яка вірить і святкує Пасху, яка живе пасхальною культурою з давніх-давен, є інструментом доброї звістки про звільнення від рабства страху для Європи і світу… Скажімо в обличчя агресорові, який нас убиває, хоче застрахати різними психологічними спецопераціями: Христос воскрес — твій страх більше ніколи не зможе поневолити моє серце! Ми віримо у перемогу України, тому що віримо у воскресіння Христа» (Блаженніший Святослав, Проповідь у свято Воскресіння Христового, 5 травня 2024 року).
Будувати мир
«Слово „мир“ в устах воскреслого Господа означає не лише якийсь спокій, психологічно стабільну ситуацію, а повноту життя, оте єврейське „шалом“, тобто здійснення всіх твоїх потреб, за якими ти шукаєш у своєму житті, втамування спраги і голоду людини за Богом. Тільки тоді, коли людина сповнена в усій своїй істоті, вона може перебувати у справжньому мирі. Тому цей мир — це животворне дихання воскреслого Христа у своїй Церкві, серед нас, силою і діянням Святого Духа, — дихання, яке передається нам у Літургії від того пасхального ранку в Єрусалимі до сьогодні» (Блаженніший Святослав, Проповідь у другу неділю після Пасхи — Томину, 12 травня 2024 року).
Радіти в надії
«Ми радіємо, бо маємо надію, — маємо серед нас і в нас Того, на кого надіємося, і лише чекаємо, щоб ця надія виявилася в повноті. Христос є надією України, у Ньому — наша сила, стійкість і перемога! У Ньому — наше спасіння!» (Блаженніший Святослав, Проповідь у Різдво Христове, 25 грудня 2024 року).
6. Свідчити попри все
Світити серцем
«Воїни-захисники свідчать нам, що часом настає такий момент у житті кожного, коли все довкола стає темним. Єдине, що світить, — це власне серце. Бо навіть серед темряви війни і безнадії ми здатні світити Божим добром, виявити і зустріти присутнього в ньому живого Бога, а тоді сяяти Ним та Його із себе віддавати — жити зі Стрітенням, силою Божого світла в нашому серці перемагати будь-яке зло, плекати в собі й давати іншим надію на його визволення, яке через нас і в нас веде нас до перемоги» (Блаженніший Святослав, Проповідь у свято Стрітення Господнього, 2 лютого 2024 року).
Християни здатні бути переможцями
«Бути християнином означає народитися від Бога, носити в собі вічне життя воскреслого Спасителя, над яким смерть не має влади. Це означає також мати надію, що жодні наші скорботи, труднощі, страждання, навіть смерть, більше не пануватимуть над нами. Ми маємо надію, тому що вже живемо на початку вічного життя. Бути християнином під час війни означає мати силу перемагати смерть, не боятися ворога, який її [смерть] сіє. Бо наш ворог здатний налякати нас лише тим, що може нас убити, позбавити земного життя. Але ми його більше не боїмося, бо маємо життя вічне, над яким його зброя безсила. Християни здатні бути переможцями. Хто вірить у воскреслого Христа, того не може ніщо перемогти» (Блаженніший Святослав, Проповідь у Світлу середу, 8 травня 2024 року).
Департамент інформації УГКЦза матеріалами пресслужби Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
