Отці Церкви про надію

У цій статті розглянемо думки Святих Отців про надію — одну з богословських чеснот, яка, за словами праведного митрополита Андрея Шептицького, «підносить душу, очищує, освячує, просвічує і є причиною того, що й серед недуги дістаємо бодай щось з Христового воскресення» [1]. Надія спонукає людину долати труднощі та спрямовує її до вищої мети. Апостол Павло наголошує на важливості надії як основи нашого спасіння: «Бо ми надією спаслися» (Рим. 8, 25). Вона надає сенсу життю, зміцнює у важкі часи (пор. І Пт. 1, 6) і провадить до любові Бога. «Лише Його любов, — зазначає Папа Римський Венедикт XVI, — дає нам можливість у наполегливій тверезості день у день не втрачати запалу надії в світі, який за своєю природою недосконалий» [2].

Святі Отці, як провідники християнської думки, запропонували багатогранне осмислення надії, наголошуючи на її важливій ролі в житті християнина. Їхні твори відкривають глибини роздумів про природу надії, її джерела та значення. Отці Церкви вважали надію Божим даром, який ґрунтується на незмінності Його обітниць і безмежній любові. Вона є дорогоцінним скарбом, що допомагає долати земні труднощі, спрямовує думки до Царства Божого й надихає на пошук єдності з Богом (пор. 1 Кор. 13, 12). Роздумуючи про це, св. Августин писав: «Коли я зʼєднаюся з Тобою всім своїм єством, для мене ніде не буде ні болю, ні печалі. Життя моє буде справжнім життям, сповненим Тобою» [3].

Поняття «Отці Церкви» закріпилося в епоху вселенських соборів першого тисячоліття, позначаючи тих, чий авторитет став мірилом для збереження правдивої віри. Їх поділяють на західних і східних. Східні Отці більше зосереджувалися на спогляданні таїн віри, тоді як західні прагнули раціонально осмислювати моральні й богословські питання. Скарбниця святоотцівської традиції є одним із найцінніших багатств християнської спадщини. У богословських, духовних і пастирських творах Отці Церкви заклали фундамент християнської віри та залишили майбутнім поколінням надійний орієнтир на шляху до Бога. Патристична традиція — це не просто зібрання текстів, а жива спадщина, яка й сьогодні зміцнює християн у вірі, надії і любові.

Занурюючись у ці безцінні джерела, ми відкриваємо не лише глибину богословських міркувань, але й багатство духовного досвіду, що веде до живої зустрічі з Богом. Святі Отці були не тільки богословами, а й пастирями, мучениками, містиками та духовними наставниками, які відповідали на виклики свого часу, формуючи світогляд на основі божественного Об’явлення. Наука Святих Отців виходить далеко поза межі їхньої історичної доби. Їхні роздуми над фундаментальними питаннями залишаються актуальними і сьогодні, допомагаючи кожному поколінню відкривати красу християнської віри та прямувати до святості. У творах Отців знаходимо також роздуми про християнську чесноту надії.

Надія як джерело витривалості

Так, християнський апологет Климент Олександрійський (150–215) наголошував на тісному взаємозв’язку між витривалістю та надією: «Витривалість спрямована на майбутню надію. Надія спрямована на винагороду та відновлення надії» [4]. Ці слова вказують на динаміку християнського життя, де надія є не просто пасивним очікуванням, а внутрішньою силою, що надихає до витривалості перед випробуваннями. У цій думці Климент солідарний з апостолом Павлом, який навчає: «Утиск виробляє терпеливість, терпеливість — досвід, а досвід — надію» (Рим. 5, 4). Як для Павла, так і для Климента, надія не є абстракцією, а конкретним очікуванням майбутнього сповнення Божих обітниць. А це звершення передбачає «винагороду» та остаточне досягнення Божої справедливості та спасіння. У Посланні до Євреїв знаходимо подібну думку: «Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду» (Євр. 10:35). Надія не розчаровує, бо вона ґрунтується на Божій вірності. Християнин здатний витримувати труднощі не тому, що сподівається на тимчасове полегшення, а тому, що дивиться вперед — на «Божу нагороду», яка перевершує всі земні страждання.

Надія у духовному житті

Роздуми про надію знаходимо також у творах святого Василія Великого (330–379). Святитель навчає, що надія у духовному житті допомагає витримати випробування та досягти спасіння. Вона укріплюється праведним життям, допомагає долати спокуси й приводить людину до вічної радості у Бозі: «Тільки в тих, які стараються жити по-Божому, спокуси світу не змогли знищити їхньої надії, мета не знецінила їхніх зусиль, бо досягли вічного й непорушного Царства Небесного» [5]. Надія тісно пов’язана з праведним життям і вічною нагородою.

Василій підкреслює, що лише ті, хто прагне «жити по-Божому», здатні зберегти надію, незважаючи на всі труднощі та спокуси світу (пор. Рим. 5, 3–5). «Спокуси світу» можуть знеохочувати людину, відводити її від Божого шляху та підважувати віру в Божі обітниці. Проте ті, хто живе боговгодно, не втрачають надії, адже їхня ціль — Царство Небесне — перевищує будь-які тимчасові труднощі. Власне ця правильна мета, на думку Василія Великого, і надає сенсу людським зусиллям. Царство Небесне — остаточна реалізація надії і ті, хто витримав випробування і зберіг надію, отримують вічне й непорушне Царство Небесне.

Надія на Бога

Василій Великий також глибоко розкриває сутність надії на Бога, підкреслюючи Його постійну присутність і готовність допомагати тим, хто чесно і щиро Його просить. Він заохочує ніколи не втрачати надії на Бога звертаючись у листі до вдови: «І нехай надія твоя буде в Бозі, і сподівайся на Його допомогу, знаючи, що якщо звернемося до Нього чесно й щиро, не тільки не відштовхне нас, а ще тої ж миті, коли промовлятимемо останні слова молитви, скаже нам: ось Я є біля вас» [6].

Святий Василій закликає покладати свою надію не на людські сили чи земні обставини, а виключно на Бога як єдине правдиве джерела надії, звертатися до Нього «чесно й щиро» у молитві. Святитель підкреслює, що Бог не бариться у своїй відповіді на нашу молитву, але відгукується тієї ж миті, як ми до Нього звертаємося. Це виявляє глибину Божої любові та Його близькість до людини.

Надія у скрутних життєвих обставинах

У скрутних життєвих обставинах Василій Великий закликає не впадати у відчай: «Тож не впадай у відчай через себе і через те, що твоя доля зараз зовсім не варта заздрощів, не відкидай остаточно благої надії. Піднеси душу свою до тих благ, якими вже обдарував тебе Бог, і до тих, які за обітницею приготовані на майбутнє. Насамперед, ти — людина, тобто єдина жива істота, створена Богом» [7]. На думку святителя, зовнішні труднощі, злидні чи відкинутість світом не можуть позбавити людину головного — її гідності перед Богом та надії на Його обітниці. Розпач — це спокуса, яка засліплює людину, не даючи їй побачити справжнє джерело надії.

Святий Василій нагадує, що головна велич людини полягає в тому, що вона є єдиною живою істотою, створеною Богом (пор. Бут. 1, 26). Людина, навіть у скрутних життєвих обставинах, залишається носієм Божого образу. Відтак він спрямовує наш погляд на світ навколо: земля, зорі, природа — усе це є Божими дарами: «Не спочиваєш ти на ложі зі слонової кістки, але є в тебе земля, яка набагато дорожча за слонову кістку, і є солодкий на ній відпочинок, короткий, але безжурний сон. Не під золотим спочиваєш дахом, але є в тебе небо, в якому невимовною красою мерехтять зорі. Втім, це все людське, тепер же скажу і про більше» [8]. Врешті Василій підводить до найголовнішого: «Заради тебе — Бог явився серед людей, заради тебе — роздавання дарів Духа Святого, знищення смерті, надія воскресіння, Божі повеління, які вдосконалюють твоє життя, Божі заповіді, що ведуть до Бога, Царство Небесне, приготоване для тебе, вінці праведності, призначені тим, хто не ухилявся від трудів доброчесності» [9]. На думку святителя, справжня надія не обмежується земним життям. Вона завжди спрямована до вічності, і це допомагає долати труднощі земного життя.

Надія у теперішньому

Святий Григорій Нисський (335–394) роздумує про надію в контексті його тлумачення Господньої молитви «Отче наш», коли пояснює значення слова «сьогодні» у проханні «Хліб наш насущний дай нам сьогодні»: «У цьому слові міститься інша мудрість; промовляючи це, ти повинен усвідомити, що життя людське одноденне. Власність кожного — лише теперішнє, а надія на майбутнє залишається невідомою: не знаємо, „що день може вродити“ (Прип. 27, 1)» [10]. На думку Григорія, життя людини є минущим і коротким, як сказано у Псалмі: «Чоловік бо — дні його, немов билина: квітне, мов квітка в полі» (Пс. 103, 15). Проте усвідомлення цієї правди не веде людину до розпачу, а навпаки, спонукає до довіри Богові, бо справжня надія полягає не в майбутніх земних планах, а в Божому провидінні, яке діє вже сьогодні. Св. Григорій звертає увагу на те, що власністю кожної людини є тільки теперішнє. Християнська надія не повинна будуватися на непевному майбутньому, а на Божій присутності в поточній миті. Прохання «хліб наш насущний дай нам сьогодні» виражає щоденну довіру до Бога. Ми не просимо про запас на роки вперед, а про необхідне для цього дня. Відтак справжня надія є у Бозі, який забезпечує наше «сьогодні».

Надія на воскресіння як джерело праведного життя

Святий Кирило Єрусалимський (317–387) розглядає «надію на воскресіння як корінь усякого доброго діла». Він показує, що віра і надія у воскресіння є тим фундаментом, який підтримує духовне життя людини, надихає її на добрі вчинки та зміцнює у терпіннях. «Корінь всякого доброго діла є надія воскресіння. Бо очікування нагороди зміцнює душу в добрій діяльності. Тому що всякий робітник охоче переносить труди, коли передбачає за труди плату, а в тих, які працюють і не бачать плати, передчасно з тілом знемагає і душа» [11].

Кирило Єрусалимський зазначає, що праведність має есхатологічну перспективу. Християнське життя набуває сенсу тільки в світлі воскресіння, яке дає впевненість у справедливій Божій відплаті. Очікування нагороди зміцнює душу. Надія на воскресіння дає людині силу долати труднощі та залишатися вірною Богові. Святитель наводить приклади робітника та воїна. Як робітник трудиться, знаючи, що отримає плату, так і християнин йде дорогою праведності, маючи впевненість у небесній винагороді. Подібно й воїн власне «в очікуванні нагороди охоче йде на ворогів; натомість ніякий воїн, перебуваючи на службі в нерозсудливого царя, який не дає плати воїнам за труди, не хоче померти за нього» [12]. У такий самий спосіб діє й християнин: він веде духовну боротьбу як воїн Христовий, знаючи, що Господь є справедливим Царем, який не залишить його без відплати. Надія у воскресіння робить людину сміливою перед випробуваннями, бо вона знає, що її зусилля не будуть марними.

Кирило Єрусалимський нагадує, що людина без віри у воскресіння приречена на погибель, бо не бачить сенсу у своїх зусиллях і легко піддається зневірі та гріху. Без Христового воскресіння, на думку святителя, життя здається безглуздим, а моральні зусилля — даремними. Натомість душа, яка вірить у воскресіння, належно береже себе, і прямує шляхом спасіння [13].

Хибна надія на земне багатство та справжня надія на Бога

Святий Йоан Золотоустий (347–407) порівнює хибну надію на земне багатство з істинною надією на Бога. Він показує, що багатство робить людину вразливою та неспокійною, тоді як довіра до Бога дає внутрішній мир і безпеку. Він порівнює людей, які покладаються на багатство, з горобцем у пустелі: «Ті, хто довіряє речам цього життя, перебувають не в кращому становищі, ніж горобець, який покладається на пустелю і є здобиччю для всіх. Люди, які покладають свою надію на гроші, подібні до цього. Як горобець потрапляє в пастку дітей через пташиний клей і капкан та безліч інших пристроїв, так і багаті через друзів і ворогів. Вони набагато вразливіші, ніж горобець, з багатьма, хто розставляє для них пастки, і, що більш безпосередньо, злими схильностями власної природи» [14].

Багаті люди, за словами святителя, перебувають у постійному страху: бояться ворогів і навіть друзів, які можуть їх зрадити. Побоюються закону та правителів, які можуть відібрати їхнє багатство. Постійно шукають способів сховатися та захистити свої статки, але продовжують залишатися у тривозі. «Вони прагнуть сховатися у темряві, намагаючись знайти морок ночі навіть серед білого дня, і вдаються до різноманітних способів маскування, щоб досягти цієї мети» [15]. Золотоустий показує, що багатство не приносить справжньої безпеки, а навпаки — робить людину ще більш вразливою. А добрі люди мають зовсім інший стан душі: їхній шлях «сяє, як сонце», вони «далекі від вибору інтриг і беззаконня, їхні душі спочивають» [16], бо вони довіряють не тлінним речам, а вічному Богові. Цікавим є те, що навіть грішники, які тримаються за «цей якір» (пор. Євр. 6, 19), тобто надіються на Бога, є непереможними. Йоан Золотоустий пояснює: «Бачите, це особлива ознака вибору на користь Бога, що хоч і обтяжені такими жахливими гріхами, вони все ще підтримуються Його люблячою добротою» [17]. Далі святитель проводить чітку паралель між довірою до людини і довірою до Бога: «Як той, хто довіряє людині, двічі проклятий, так той, хто довіряє Богу, благословенний. Тож відірвіться від усіх цих речей і тримайтеся за цей якір… і завжди залишатимемося з очима, зверненими до Нього» [18]. Тому справжня надія виражається не у володінні багатством, а у довірі до Бога.

Надія як протилежність відчаю

ПояснюючиПсалом 117 Йоан Золотоустий розкриває суть надії на Бога як протилежність відчаю. За його словами, надія на людей є слабкою і небезпечною, тоді як надія на Бога є твердою, безпечною і непохитною. «Пророк каже: „Проклят той, хто уповає на людину“ (Єр. 17:5). Немає нічого слабшого за таку надію: вона слабша за павутиння; і не тільки вона слабка, але й небезпечна, — це знають усі ті, які надіялися на людей і загинули разом з ними. Навпаки, надія на Бога не тільки тверда, але й безпечна, не підвладна жодній зміні. Тому Павло і сказав: „надія ж не засоромить“ (Рим. 5, 5)» [19].

Отже, надія на людей призводить до розчарування та відчаю, а надія на Бога — це тверда і непохитна опора. Вона не приносить розчарування, бо не залежить від обставин чи людської непостійності, але, вкорінена у Божій вірності та всемогутності, стає джерелом внутрішньої сили у важкі часи.

На думку Йоана Золотоустого, розчарування з’являється не тому, що Бог зрадив, а через те, що людина ослабла у своїй надії на Бога: «Але я, скажеш, надіявся і засоромився. Не обмовляй, чоловіче, не супереч божественному Писанню; якщо ти засоромився, то, звичайно, тому, що не надіявся, як належить, ослаб, не дочекався кінця, став малодушним» [20]. Тому святитель закликає не падати духом перед жодними лихами і завжди зберігати надію, яка допоможе стояти твердо серед небезпек. Таким чином, надія виявляється саме тоді, коли людина залишається незламною серед випробувань і не дозволяє відчаю заволодіти її серцем.

Надія як наслідок доброчесного життя

У Бесіді на Послання до Римлян святий Йоан Золотоустий розглядає зв’язок між доброчесним життям і надією, наголошуючи, що справжня надія «в Богові, і тому вона певна і непохитна» [21]. Святитель пояснює, що витривалість у труднощах і скорботах формує добрий характер, який у свою чергу зміцнює надію: «Витривалість породжує характер, який певною мірою сприяє тому, що має прийти, оскільки він надає силу надії, яка є в нас. Адже ніщо так не заохочує людину надіятися на благословення більше, як сила доброго характеру» [22].

Далі Йоан Золотоустий стверджує: «Ніхто, хто провадить чесне життя, не втрачає впевненості щодо майбутнього» [23]. Це означає, що людина, яка живе праведно, має мир у серці і впевненість у Божій опіці. Вона не боїться того, що буде, бо знає: якщо живе згідно з Божою волею, то їй немає чого боятися.

Святитель розрізняє дві форми надії. Людська надія — це ілюзія, оперта на минущі речі (багатство, владу, людські обіцянки). Божественна надія — це певна і непохитна віра у Божі обітниці: «Чи справді наше благо полягає в надії? Так, але не в людських надіях, які часто зникають і залишають лише збентеження. Наша надія — в Богові, і тому вона певна і непохитна» [24].

Непохитність надії праведника

Папа Римський Григорій Великий (540–604) акцентує увагу на непохитності надії праведника, яка є важливим аспектом духовного життя. Він порівнює праведників і нечестивців, щоб показати глибину духовної боротьби, де надія праведника стає ключем до перемоги над спокусами цього світу: «Коли нечестивці чинять зло добрим людям, вони радіють успіху обману, коли бачать, що похитнулася надія всередині праведників. Адже вони вважають найбільшим досягненням поширення своєї омани, бо їм потрібні союзники в погибелі» [25].

Нечестивці, що чинять зло добрим людям, намагаються підірвати надію праведних. Вони радіють, коли бачать, що надія праведника похитнулася, і вважають це знаком своєї перемоги. Їхні маніпуляції, обмани і жорстокі вчинки спрямовані на те, щоб посіяти сумніви та спокусити праведників, намагаючись підкорити їх зневірі.

Григорій Великий навчає, що надія праведника є міцною і непохитною. Вона не піддається жодним ударам і не схиляється до зла чи неправди. Її не можуть зламати жодні труднощі, і це страшенно дратує нечестивих. Святитель пояснює це так: «Але коли надія праведника вкорінена всередині і не схиляється щонайменше до зовнішнього зла, тоді бентежиться душа нечестивих — їхня нездатність досягти найпотаємніших глибин того, кого вони намагаються вразити, змушує їх від сорому червоніти; жорстокість їхня не досягла очікуваного» [26].

Папа Григорій Великий вказує на те, що справжня надія праведника є стійким довір’ям до Бога. Коли праведник розуміє, що Бог є його надією, він не тільки переживає труднощі цього світу, але й вірно дотримується Божих заповідей і пам’ятає про обітниці Бога, навіть коли зло навколо намагається похитнути його віру.

Надія як шлях до подолання пристрастей

Цікаві думки про надію знаходимо також у сучасника папи Григорія Великого Йоана Ліствичника, ігумена Синайського монастиря, який розважає про цю чесноту в контексті свого аскетичного вчення і показує, як надія провадить вірного до очищення і подолання пристрастей, Він пише: «Непохитна надія — це двері безпристрасності; дія ж протилежна цьому сама по собі зрозуміла» [27].

Покладаючи надію на Бога, душа через аскезу і життя у Святому Дусі долає спокуси «цього світу», залишаючись вірною Богові. Непохитна надія є основою для цього духовного стану. Вона вказує на вічне благо і Божественне спасіння, що є метою всього життя християнина. Той, хто живе з непохитною надією на Бога, розуміє, що пристрасті віддаляють від Бога і прагне очиститися від них через молитву, покаяння, аскезу та духовну боротьбу. Якщо ж у людини немає твердої надії на Бога, то її серце відкривається для негативних впливів, які призводять до душевних тривог, страхів, агресії, спокус та гріховних бажань. Забуваючи про своє справжнє призначення, вона піддається пристрастям, що ведуть її до духовної загибелі.

Надія, якщо вона присутня у духовній боротьбі, робить нас сильнішими супроти зовнішніх і внутрішніх спокус, допомагає нам їх перемагати й очищатися від пристрастей. Вона є тим «духовним щитом», який оберігає нас від падінь і допомагає залишатися вірними у вірі та любові до Бога. За словами Ліствичника: «Надія — це збагачення невидимим багатством. Надія — це безсумнівне володіння скарбом ще раніше за отримання скарбу. Надія — це заспокоєння в трудах, вона — двері любови. Вона вбиває відчай, вона — запорука майбутніх благ. Зубожіння надії — це знищення любови. З надією пов’язані наші труди. На ній будуються наші подвиги, її оточує Божа милість» [28].

Жива надія християн — Воскреслий із мертвих Ісус Христос

Преподобний Ікуменій Тріккський (Фракія, Х ст.) підкреслює важливу різницю між надією, що була в праотців, і живою надією, яку приносить воскресіння Ісуса Христа. Наша віра в Христа дає нам ту непохитну спадщину, яка виражається в надії. Ця християнська надія є не така, яка була у супутників Мойсея, які сподівалися з його допомогою успадкувати Ханаанську землю. Прямуючи через пустиню до Ханаану, юдейський народ також був ведений надією, але їхня надія була пов’язана з земним, тимчасовим, матеріальним благом. Ця надія була тлінною, бо стосувалася тимчасових благ земного життя, і, навіть успадкувавши обіцяну землю, юдеї не отримали вічного задоволення. Натомість наша християнська надія є справжньою, непохитною і вічною, бо ґрунтується не на земних досягненнях, а на обітниці Бога про спасіння через Ісуса Христа [29].

«Жива надія», про яку говорить Ікуменій, випливає з події воскресіння Ісуса Христа, яка відкрила новий вимір надії не тільки на земне життя, а й на вічне спасіння. Оскільки Христос переміг смерть, надія стає живою і непохитною, адже вона вже не залежить від людських зусиль чи тимчасових умов, а від Божого дару. «Що живить її (надію)?» — запитує Ікуменій і відповідає: «Воскреслий із мертвих Ісус Христос. Адже Він, воскреснувши серед них, удостоїть цієї ж самої надії і тих, хто через віру в Нього прийде до Нього. Отже, нагорода — це жива надія, спадщина нетлінна і незаплямована, що зберігається не на землі, як у праотців, але на небесах» [30]. Ця жива надія є небесною спадщиною, яка не підлягає часу ні зітлінню, і приготована для тих, хто живе в Христі. Це вічне життя і вічна радість в Божому Царстві, яке буде належати всім, хто тримається цієї надії через віру в Христа.

Висновок

Святі Отці одностайно підкреслюють, що справжня надія не спирається на людські зусилля чи матеріальні блага, а базується на Божій вірності та незмінності Його обітниць. Вони застерігають від хибної надії на багатство, владу чи людські обіцянки, які є минущими й ненадійними. Лише довіра до Бога дає справжній мир і щастя, незалежно від життєвих обставин.

Їхні думки залишаються актуальними і в сучасному світі, де люди часто шукають стабільності в матеріальних речах, соціальному статусі чи технологічному прогресі, але все це не може дати справжнього спокою й упевненості. Надія, про яку говорять Святі Отці, — це не втеча від реальності, а богословська чеснота, яка допомагає вистояти перед труднощами, долати страх і зневіру. Святі Отці своїм життям і словом свідчили про силу непохитної надії. Їхня мудрість і сьогодні залишається для нас джерелом натхнення, допомагаючи краще зрозуміти сенс життя та зміцнитися в надії.

Інші статті

Зігріваючи серця теплом: як в Донецькому екзархаті працюють пункти незламності, обігріву та взаємодопомоги
4 лютого

Галібеї: історія родини як історія служіння своєму народу
4 лютого

Питання єдності потребує компромісів — історик Анатолій Бабинський про спільну дату святкування Пасхи
31 січня

Чеснота надії в духовному житті
15 січня

Дивитися ще