EN

«Нам важливо, щоб у Ватикані звучало формулювання «справедливий мир», бо не кожен «мир» справді є миром», — Анатолій Бабинський

22 травня 2023, 07:00 238

Зустріч Президента України Володимира Зеленського з Папою Франциском у Римі та заяви, які він зробив після цієї зустрічі, — добра нагода оцінити позицію Ватикану щодо війни в Україні на травень 2023 року. Що таке «секретна миротворча місія» Ватикану, про яку нещодавно заявив Папа Франциск? Чого варто і чого не варто очікувати від Ватикану та Папи? Як загалом ставитися до деяких заяв і жестів Папи Франциска, які в часі повномасштабної війни українці сприймають з обуренням? Про це у «Живому інтерв’ю» з Тарасом Бабенчуком говорить професор УКУ, релігієзнавець Анатолій Бабинський, один із українських експертів у питаннях Ватикану.

«Нам важливо, щоб у Ватикані звучало формулювання «справедливий мир», бо не кожен «мир» справді є миром», — Анатолій Бабинський
Зустріч Папи Франциска з Володимиром Зеленським, 13 травня 2023 року, фото: Vatican Media

Про аудієнцію у Ватикані та її результати

У візиті Президента України Володимира Зеленського до Італії — першого за час повномасштабної війни — велику увагу міжнародних ЗМІ привернула саме 40-хвилинна аудієнція у Ватикані з Папою Франциском. Після неї Зеленський зробив публічну заяву про те, що Україна не потребує посередників. Що це означає у світлі заявленої Ватиканом миротворчої місії?

«Ця аудієнція була дуже короткою і дещо дивною: це не був день публічної аудієнції Папи Франциска, тому Президенту України довелося відвідати його на приватній території. Але ж бути в Римі — і не бачити Папу, було б неправильно, — перефразовує відому приказку Анатолій Бабинський. — Загалом за 40 хвилин цієї зустрічі, та ще й із перекладачем, навряд чи можна було щось глибоко обговорювати — сторони радше виясняли, хто до чого готовий і як можна рухатися далі. Без сумніву, підіймалося питання посередництва, бо саме так бачить себе Ватикан у будь-яких війнах і конфліктах. Але деталей ми не знаємо. Знаємо лише те, що Зеленський пізніше сказав у прямому ефірі на телебаченні, — Україна не потребує посередників. Можливо, це десь засмутило ватиканських чиновників, Держсекретаріат і курію, але ми перебуваємо в ситуації, яка дуже відрізняється від ситуації, у якій є вони. І ми, я переконаний, дещо краще розуміємо, що відбувається, — розуміємо як історичну тяглість і корені цієї війни, так і те, що росія сьогодні нездатна до якихось конструктивних розмов. Вони зацікавлені в одному — захопити якнайбільше, а у кращому для себе варіанті — знищити нашу державність як таку».

Чи прояснилося після цієї аудієнції, що мав на увазі Папа Франциск під «ідеями мирного плану», про що він заявив в кінці квітня, повертаючись із триденного пастирського візиту до Угорщини?

«Наскільки розумію, мирного плану, як такого, не існувало і не існує, — вважає Анатолій Бабинський. — Є ідея миротворчої місії — і це, власне, і мала би бути роль Ватикану. Говориться про те, що до столиць — Києва і москви — можливо, відбудуть емісари зі своїми пропозиціями [інтерв’ю записане 16 травня 2023 року — ред.] чи, радше, для збору і вивчення позицій. Це щось подібне до того, що зараз робить Китай, який відправив свого посла відвідувати різні країни Європи. Раніше у Ватикані існував мирний план, запропонований Папською соціальною академією: там було сім пунктів щодо того, як вирішити цей конфлікт — чи війну, і завершити російську агресію проти України. Але, наскільки мені відомо, ці сім пунктів так і не стали частиною ватиканського плану».

Позиція Ватикану щодо війни в Україні

Повномасштабна війна в Україні триває уже рік і майже три місяці. Якою є позиція Ватикану щодо російської агресії тепер, порівняно з тим, якою вона була на початку вторгнення? Адже спроба символічного «примирення» українців із росіянами під час великодньої Хресної дороги повторилася й цього року, і це знову виглядало як прирівнювання жертви й агресора. Чому позиція Ватикану в цих принципових для українців речах не змінюється?

«Вона змінюється, і динаміка цих змін простежується, — вважає Анатолій Бабинський. — Згадаймо, що в перший день війни кардинал П’єтро Паролін навіть не вживав слова війна — він говорив про спеціальну військову операцію росії на території України. За моїми спостереженнями, зміна почалася після бомбардування пологового будинку в Маріуполі, коли Ватикан почав вживати все різкішу і різкішу риторику. Також можна згадати, що спочатку Ватикан вагався, чи морально постачати Україні зброю, а потім визнав, що для нації, яка захищається, це абсолютно морально і справедливо, зокрема і з погляду соціальної доктрини Католицької Церкви. Не варто забувати лист Папи Франциска до України на дев’ятому місяці війни, де Папа дуже сильно солідаризується з українським народом і тими, хто взяв в руки зброю, щоб захищати Батьківщину, де він говорить: „Ваш біль — це мій біль“.

Справді, було багато моментів, зокрема ситуації з Хресними ходами чи деякими заявами, коли критика Ватикану і Папи була абсолютно справедливою. Звісно, є чинник суб’єктивних дій Папи Франциска, але є й різних дорадників, які не завжди мають лише релігійні мотиви й задіяні в різних політичних процесах в Європі чи Італії: таких людей ми час від часу бачимо біля Папи, і зрозуміло, що вони підкидають йому якісь ідеї».

Про очікування від Ватикану та реальність

Анатолій Бабинський також говорить про те, що важливо розуміти, що може зробити Папа як очільник Вселенської Католицької Церкви, а чого — ні. Це великою мірою знизить рівень очікувань, а отже, й розчарувань: «Ми не йдемо до хлібного магазину, щоб купити молоток. Очікувати від Ватикану, що він займе позицію, як будь-яка інша європейська держава, абсолютно солідаризуючись у військовому плані з Україною — неправильно. Роль Ватикану завжди була посередницькою, миротворчою, тому не варто очікувати того, чого він не може зробити. Так, Папа Франциск назвав партіарха Кіріла „вівтарником путіна“, але остерігається, щоб і його не звинуватили в тому, що він є „вівтарником“ якоїсь іншої держави, наприклад США. Тому намагається балансувати, і ми не завжди можемо це зрозуміти і сприйняти».

Це стосується, зокрема, і зустрічей та контактів Папи з представниками Російської Православної Церкви, наприклад, як зустрічі з підсанкційним єпископом РПЦ Ілларіоном Алфєєвим, соратником патріарха Кіріла.

«Нам справді складно розуміти, як із цими людьми взагалі можна зустрічатися, тому що в них на руках кров. Кров наших дітей, друзів, батьків. Зокрема, на руках патріарха Кіріла, який благословляє цю війну, — каже Анатолій Бабинський. — Я десь розумію, що Папа Франциск намагається так втримувати канал зв’язку, без якого певні дипломатичні речі були би просто неможливі. Зокрема, наскільки я чув, через представників РПЦ інколи передають списки полонених. Можливо, це зараз єдиний спосіб комунікувати з цього питання — вони ж не емейлами їх надсилають. Нам все це може не подобатися, і зрозуміло, чому. Але ми хочемо, щоб наші люди поверталися з полону. Мусимо, напевно, інколи закривати очі на деякі речі, якщо це може зберегти життя і повернути наших людей додому».

Про різницю між «миром» і справедливим миром

«Варто розуміти, що Ватикан ніколи не буде говорити такою мовою, якою говоримо ми, — говорити про перемогу. Там завжди на першому місці звучатиме слово „мир“. Нам важливо, щоб там звучало формулювання „справедливий мир“, бо не кожен „мир“ є миром. І це формулювання, що Україні та Європі загалом потрібен справедливий мир, який має свої ознаки, і саме на це потрібно працювати, — треба й далі доносити до Папи, — продовжує Анатолій Бабинський. — Треба розуміти, що і в Католицькій Церкві, і серед близьких до Папи людей є симпатики путіна чи, назвемо це так, симпатики „великої російської культури“, „великого російського народу“. Свого часу ці тези ми чули і від Папи Франциска. І ці люди інколи подають ситуацію так: є дві партії війни — росія і Україна, а от Ватикан — „за мир“».

Про те, що таке «мир» у цьому розумінні, свідчить, наприклад, пропозиція Ватикану про негайне припинення вогню з обох сторін — саме такі меседжі з’являлися напередодні аудієнції у Ватикані. Зважаючи на великий негативний бекґраунд поняття «двостороннього припинення вогню» у часі російсько-української війни з 2014 року та нинішнього стану росії, такі пропозиції Україні виглядають, щонайменше, дивно.

«Ми всі добре розуміємо, що б означало негайне припинення вогню для українського народу сьогодні. Знову ж таки, ми не є мазохістами, які упиваються цією війною, але припинення захисту нашої Батьківщини — це просто продовження геноциду. У той же день, коли відбулася ця аудієнція, в одному з Римських університетів була конференція, на якій виступав Блаженніший Святослав Шевчук і де він вкотре закликав світ зупинити геноцидну війну в Україні. Мені здається, що якщо б Ватикан, не перестаючи говорити про мир, почав говорити про зупинення геноцидної війни — це би був прорив. Хоча дещо про це Папа Франциск уже говорив у тому листі до України, де згадав інший геноцид — Голодомор, і провів такі паралелі».

Про історичні алюзії

У зв’язку з війною в Україні позицію Папи Франциска все частіше порівнюють із позицією папи Пія ХІІ під час Другої світової війни, як того, хто не засудив Гітлера та фашизм і замало зробив, щоб війна швидше закінчилася. Сьогодні весь цивілізований світ підтримує Україну, розуміючи, що тільки її перемога зупинить російську агресію. Чи не будуть після цієї перемоги Ватикан і Папа виглядати непричетними до неї, як свого часу папа Пій ХІІ у Другій світовій?

Анатолій Бабинський як історик Церкви говорить про це так: «Ситуація з Пієм ХІІ насправді є дуже складною і нюансованою. Пій ХІІ був готовий засудити Гітлера і фашизм, але він ставив умову, що одночасно засудить сталінізм і комунізм. Натомість американці, які були союзниками СРСР, порадили цього поки не робити: на той момент гітлеризм і фашизм виглядав справді жахливішим, його треба було знищити першим, а що буде далі — вони на той момент не думали. Так позицію „тихої дипломатії“ Пія ХІІ сьогодні дуже багато справедливо критикують. Але архіви відкриваються тільки зараз, і буде ще багато досліджень, які нам багато що прояснять.

Щодо Папи Франциска, то така небезпека справді існує, і про це вже говорять серйозні аналітики. Мені здається, що для Папи Франциска певним зразком є папа Іван ХХІІІ, який зумів відіграти посередницьку роль, нехай і символічну, між президентом Кеннеді і генсеком Хрущовим під час Карибської кризи. Тобто залученість третьої сторони дала можливість кожному з них зберегти лице і вийти з патової ситуації. Як зробити щось подібне сьогодні й зберегти лице путіна — сказати складно, якщо це взагалі можливо. Росіяни реагують на якісь ватиканські ініціативи тільки тоді, коли їм це політично вигідно. Припускаю, що така ситуація може скластися, коли успіхи ЗСУ будуть дуже серйозними. От тоді росія почне запускати повітряних зміїв миру і говорити про «ми за мир», щоби зберегти те, що вдасться, і тих, кого треба, як вона це робила не раз. Але, думаю, цивілізований світ, принаймні його питома більшість, вже дуже добре розуміє, що справедливий мир в Європі можливий тільки з перемогою України».

«Ми в ситуації Йова»

Як вірним Української Греко-Католицької і Римо-Католицької Церков в Україні сприймати ситуацію, що склалася довкола Ватикану та Папи Франциска, і реагувати на певні заяви й жести? Адже далеко не всі мають бажання і сили розбиратися у нюансах ватиканської політики і дипломатії, та й чи потрібно це?

«Складне питання. Наша позиція — відзначати позитивні моменти, обурюватися негативними й відкрито про це говорити, — наголошує Анатолій Бабинський. — Тобто всі ці наші розчарування і обурення повинні бути озвучені, донесені й відомі. Вони і є відомі — через пресу, медіа, різні дипломатичні канали. Коли треба, і ми це не раз чули, свій голос підносить і Глава УГКЦ, і єпископи РКЦ. Це все доходить туди, куди треба, наскільки я розумію: зміна траєкторії та позиції Ватикану відбувається великою мірою і завдяки цій реакції.

Але треба розуміти й таке: ми у ситуації Йова, коли нас справді розуміє хіба Господь Бог, і тільки на Його розуміння, що з нами відбувається, можемо покладатися. Блаженніший Святослав колись дуже добре сказав: нас мало хто розумітиме взагалі. У цьому болі та стражданні, у тій ситуації, яку переживаємо, нас мало хто взагалі може зрозуміти. І Ватикан, насправді, зокрема».

Підготувала Оксана Козак,
Департамент інформації УГКЦ

Дивіться також