На хвилі «Воскресіння»… Про вклад о. Михайла Димида у розвиток релігійного радіомовлення
У кінці 80-х рр. ХХ ст., коли в СРСР УГКЦ ще не мала легального статусу, в Брюсселі (Бельгія), розпочалась праця над створенням радіопередач для греко-католиків у підпіллі. Одним із головних ініціаторів створення цього проекту був Блаженніший Мирослав Іван кардинал Любачівський, а його першими реалізаторами о. д-р Андрій Онуферко та молодий громадянин Бельгії, що захистив докторську дисертацію зі східного канонічного права — Михайло Димид.
Після легалізації УГКЦ стала очевидною гостра необхідність застосування нових дієвих інструментів пасторальної опіки вірних. Перетерпівши понад чотири десятиліття підпілля, ізоляції та обмеженого доступу до богословської, літургічної, катехитичної літератури і релігійних ЗМІ назагал, кінець ХХ ст. дарує вірним Церкви-мучениці нагоду надолужити десятилітні науково-інформаційні прогалини у релігійній галузі. Саме тоді Михайло Димид переїжджає до України та організовує львівську редакцію Радіо «Воскресіння», діяльність якої з часом увінчається великим успіхом та визнаватиметься за унікальне явище в інформаційному просторі України.
У документальному фільмі телерадіокомпанії «Ковчег» «Радіо „Воскресіння“» Михайло Димид розповідає про зустріч Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського із представником організації „Церква в потребі“ Фредді Опсомером: „і там народилася думка, що було б добре що б для України була християнська радіостанція, щоб люди в Україні могли отримувати якесь Боже Слово“. У 1988 році о. д-р Андрій Онуферко також обговорив з о. д-р Іваном Дацьком ідею створення радіопрограми в Брюсселі, „яка мала би виходити в ефір на коротких хвилях саме на територію України“. Головна мета задуму полягала в донесенні Божого Слова до вірних УГКЦ, які на той час ще перебували в підпіллі. Стартував проект у Брюселі на базі католицької телерадіомережі CRTN (Catholic Radio and Television Network). До слова, окрім Радіо „Воскресіння“, з травня 1989 р. CRTN також опікувалась російськомовним релігійним „Radio Blagovest“. Відповідальним за створення редакції в Брюселі та її керівником був о. д-р Андрій Онуферко, а Михайло Димид був призначений його помічником. Проте як зазначає сам о. д-р Михайло Димид, їх співпраця була дуже тісною, отож фактично вони двоє рівною мірою долучилися до організації брюссельського осідку Радіо „Воскресіння“ у Бельгії. Першим плодом їх співпраці була радіопередача, що вийшла в ефір 19 листопада 1989 р. з орендованих радіопередавачів у Монте-Карло. За словами Мирослава Павлюка, директора Радіо „Воскресіння“, у 2007–2014 рр., ця трансляція охопила всю територію УРСР.
Ідея назвати проект Радіо «Воскресіння» належить о. д-р Андрію Онуферку. Під час прогулянки в одному з голландських містечок, обговорюючи можливі назви для новоствореної редакції, о. д-р Андрій Онуферко запропонував д-р Михайлу Димиду назвати проект «Воскресіння», що цілком відповідало концепції та завданням цих радіопередач. Тому одразу було прийнято рішення про найменування брюссельської редакції радіомовлення саме як Радіо «Воскресіння». Під цим брендом редакція проіснувала понад чверть століття до реорганцізації в 2015 році. Як зазначив керівник Департаменту інформації УГКЦ о. Ігор Яців, з великої поваги до багатолітньої та самовідданої праці команди Радіо «Воскресіння» оновлений проект, що стартував у 2015 р. в Києві, було названо «Воскресіння. Живе радіо». У своєму інтерв’ю о. д-р Михайло Димид також розповідає про кілька причин, чому саме йому було запропоновано розпочати співпрацю з о. д-р Андрієм Онуферком та створити Радіо «Воскресіння». Першою причиною було його особисте знайомство з Блаженнішим Мирославом-Іваном Любачівським. За бельгійським законодавством д-р Михайло Димид, який на той час ще не мав духовного сану, був зобов’язаний до військової служби. Як альтернативу військовій службі бельгійським законодавством була передбачена можливість соціального служіння, тому він радо пристав на цю пропозицію. Також, зважаючи на одержану від Церкви стипендію для здобуття освіти в Папському орієнтальному університеті, він відчував за обов’язок долучитися до цього служіння як волонтер. Вагомим аргументом був і певний досвід, здобутий молодим вченим під час співпраці з місцевими ЗМІ. Від листопада 1987 р. Михайло Димид працював диктором та перекладачем на радіо «RAI» (Radiotelevisione Italiana). До цієї праці його залучив ієрм. Василь Сапеляк СДБ — «Відповідальний за підготовку текстів для Української секції Італійської державної телерадіокомпанії „RAI“ з 1979 року». Окрім цього, Михайло Димид був частим дописувачем діаспорної преси, зокрема журналів «Патріархат», «Авангард» та інших видань. Про отриману пропозицію від Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського та свій подальший переїзд до Львова о. д-р Михайло Димид згадує: «Я був молодим доктором, щойно закінчив університетські студії, і мене попросив Блаженніший, чи я готовий поїхати в Бельгію і там два роки попрацювати для того, щоб розвинути радіостанцію. Я сказав так: що я хоч є сам по собі науковець, але я є готовий, щоб посвятити два роки свого життя для того щоб розпочати такого роду діяльність. Поїхав я в Бельгію і під проводом отця Андрія Онуферка ми розпочали ту роботу. Ми розпочали роботу раз на тиждень. Раз на тиждень ми передавали через хвилі Радіо „Монте-Карло“ півгодинний ефір. Потім вже настала „відлига“. Вже був перший конгрес Руху, потім був другий конгрес Руху і з нагоди другого конгресу Руху я приїхав в Україну. Приїхав я подивитися. Був я в Києві, а потім поїхав до Львова, щоб побачити чи є можливість зробити щось на місці, не з Бельгії сюди, а вже в Україні, для України».
23 січня 1990 р. Блаженніший Мирослав Іван Любачівський, адресує до «Преосвященних Владик і Всечесніших Отців Української Католицької Церкви у Львові» листа, в якому інформує: «Від 25 січня до 8 лютого 1990 р. перебуватиме в Києві й у Львові д-р Михайло Димид, працівник Радіо Воскресіння, яке діє з доручення Синоду Єпископів Української Католицької Церкви. Д-р Димид заслуговує на повне довір’я і прохаю піти назустріч його потребам. Якщо Владики чи Отці вважатимуть за відповідне, д-р Димид може дати ряд викладів зі східнього канонічного права».
Серед слухачів на викладах д-р Михайла Димида були присутні владика Юліан Вороновський, ієрм. Йосиф Мілян, студит, та інші священики. Серед постатей, що у значній мірі на самих початках допомогли діяльності та розвитку Радіо «Воскресіння» у Львові, не можна оминути увагою дисидента, першого українського дипломата в Республіці Польща та видатного громадського діяча Теодозія Старака, якого о. д-р Михайло Димид називає: «першою нашою людиною на місці, який старався, отже, розвинути цю діяльність. І з його допомогою ми почали передавати вже не з Радіо „МонтеКарло“, а з Радіо „Львів“». 7 лютого 1991 р. Місцеблюститель і правлячий Архиєрей Києво-Галицької Митрополії УГКЦ митрополит Володимир Стернюк видає наказ про створення і оформлення юридичної реєстрації редакції радіомовлення Радіо „Воскресіння“ та доручає це завдання д-р Михайлу Димиду. У цьому ж наказі митрополит Володимир безстроково призначає д-р Михайла Димида редактором радіомовлення Радіо „Воскресіння“. 1 червня 1991 р. Державний комітет Української РСР по телебаченню і радіомовленню видає свідоцтво про реєстрацію засобу масової інформації редакції Радіо „Воскресіння“ за адресою м. Львів, пл. св. Юра, 5. Документ підписав заступник голови держтелерадіо УРСР Я. М. Фридрак. Цей день можна вважати датою офіційного створення львівської редакції радіомовлення Радіо „Воскресіння“.
У травні 1992 р. львівська редакція розпочала самостійну працю над створенням радіопередач. Із липня цього ж року розпочалася щоденна ефірна трансляція програм, а брюссельський осідок поступово розформувався. Після розформування осередку в Бельгії частину обладнання для створення радіопередач було передано до Львова. При формуванні львівської редакції Радіо «Воскресіння» головний акцент було зроблено на підборі команди молодих світських журналістів, які хоч не мали великого досвіду, проте були відкритими до професійного зросту та екуменічної співпраці з представниками різних конфесій. 19 травня 1992 р. директор з управління CRTN, пан Кореа, видає в Брюсселі декларацію, у якій зазначає: «Журналіст Михайло Димид є власним кореспондентом Католицької Теле-Радіомережі (C. R. T. N.) в Україні і уповноважений представляти цю організацію у всіх необхідних потребах».
Варто зазначити, що хоч на той час УГКЦ вже вийшла з підпілля та здобула легальний статус, все ж праця Михайла Димида велася під пильним наглядом і контролем спецслужб. Серед головних антигероїв, що чинили активний спротив трансляціям релігійних радіопрограм, пан Мирослав Павлюк згадує начальника КДБ УССР у Львівській області генерал-майора Станіслава Івановича Маліка. Сьогодні ці «химери» радянської тоталітарної системи тільки підкреслюють великий вклад і самовіддану працю о. д-р Михайла Димида та команди львівської редакції Радіо «Воскресіння», що активно розвивалася незважаючи на всі труднощі.
Окрім створення та реєстрації львівської редакції Радіо «Воскресіння», облаштування її студії і приміщень, о. д-р Михайло Димид також почав відроджувати Львівську Богословську Академію і був її першим ректором. Відродження і розвиток ЛБА вимагали значних зусиль та багато часу, що ускладнило працю о. д-р Михайла Димида на посаді директора Радіо «Воскресіння». Саме з його призначенням на посаду ректора ЛБА постала необхідність у виборі нового керівника проекту, що мав продовжити розвиток та релігійно-просвітницьку місію Радіо «Воскресіння». 13 січня 1997 благодійній організації «Церква в потребі» владика Любомир Гузар адресує подячного листа, в якому високо оцінив успіхи та важливість діяльності львівської редакції Радіо «Воскресіння». У листі зокрема акцентувалось на плідній міжконфесійній праці в дусі пошани та любові. Також було зауважено наявність тісних контактів та співпраці із православним духовенством. Окрім цього було згадано про численні листи від слухачів зі Сходу України. У цей же день було надіслано ще одного листа, безпосередньо адресованого о. д-р Михайлу Димиду, в якому владика Любомир Гузар висловив йому велику вдячність за добру працю на посаді директора Радіо «Воскресіння» та створення молодої команди журналістів, що діє на благо Церкви і народу України.
о. Богдан Романов