Інтерв’ю з владикою Михайлом Бубнієм про монашество в УГКЦ загалом і цьогорічну прощу в режимі онлайн зокрема

16 лютого 2021, 14:42 67

В інтерв’ю єпископ розповідає про те, як зароджувалися перші прощі богопосвячених осіб, ділиться способом вибору міст для їх проведення. Але також висловлює своє бачення сучасного стану монашества в УГКЦ і відповідає на запитання про використання монахам соціальних мереж. Разом з тим владика розповідає про відповідь монашества на виклик пандемії і дає пораду тим, кого лякають апокаліптичні настрої, породженні сучасними обставинами.

15 січня в Українській Греко-Католицькій Церкві відзначається День богопосвячених осіб. З цієї нагоди вже вшосте відбудеться проща монашества. Спершу паломництво мало всеукраїнський характер, проте цього року воно виходить за межі України. І цьому неабияк посприяла пандемія, яка дала поштовх до організації його цього року в режимі онлайн.

Про те, як зародилася ідея таких масштабних паломництв богопосвячених осіб, як обирається місце їх проведення, про стан монашества в УГКЦ і його відповідь на виклик пандемії ми поспілкувалися з владикою Михайлом Бубнієм, головою Патріаршої комісії у справах монашества.

Онлайн-проща монашества УГКЦ

— Христос рождається! Преосвященний владико Михайле, 15 лютого, у свято Стрітення Господнього, яке в УГКЦ є ще й Днем богопосвячених осіб, відбудеться щорічна Всеукраїнська проща монашества Української Греко-Католицької Церкви. Що це за подія і чому, не зважаючи на перешкоди, пов’язані з пандемією, ви все ж знайшли спосіб її організувати?

— Славімо Його!

Найперше, я хотів би зауважити, що це не всеукраїнська, а всецерковна проща. Саме цього року, з огляду на пандемію, ми маємо можливість єднатися онлайн зі всіма богопосвяченими особами, які, можна сказати, розпорошені по всьому світу. Тому це всецерковна, а навіть міжнародна проща монашества.

— Розкажіть нам детальніше, що це за подія.

— Це свято для богопосвячених осіб. Ця проща переслідує мету об’єднати всіх богопосвячених осіб у молитві, слуханні слова Божого, об’єднати також всіх нас у діалозі між собою. Це також можливість зустрічі, можливість спілкування, можливість перебування разом. Така подія створює дуже хороший формат святкування Дня богопосвяченого життя, яке, як вже було згадано, припадає кожного року на свято Стрітення.

— У програмі прощі можна побачити дуже цікаву її побудову. Цьогорічне паломництво, хоч і відбуватиметься в режимі онлайн, все ж матиме в собі цю динаміку руху, подорожі, яка притаманна прощі. Є чотири шляхи, ступити на які запрошені учасники молитовного заходу.

— Саме так.

— Але я ось що хотів би запитати Вас, владико: хто саме є її учасниками, яких Ви як організатори запрошуєте пуститись в паломницьку дорогу? Чи можуть долучитися до паломництва і не монахи, наприклад миряни?

— Учасниками цієї прощі є, найперше, саме монашество, богопосвячені особи, богопосвячені спільноти. Це їхнє свято — свято Стрітення, День богопосвячених осіб, і тому, як попередньо я говорив, це для них. Проте в кожній прощі стається так, що ми не обмежуємося участю одного лише монашества.

Ми маємо спільні моління з людьми, з мирянами, маємо спільні походи по місту — чи то з мощами, чи без мощей, — але ми завжди маємо похід по місту з молитвою, йдемо і молимось, і завжди заохочуємо до цього мирян.

Подібно, і цьогорічна загальноцерковна проща має на меті залучити до участі вірних УГКЦ. Ми хочемо запросити до нашого святкування мирян і всіх бажаючих, які хотіли б поєднатися з нами, найперше, в молитві, в роздумах слова Божого, в дискусіях.

В онлайн, виявляється, також можна подорожувати, також можна долати паломницький шлях. Тут ми хочемо підкреслити, що цьогорічна проща є духовною мандрівкою до хворих. Тому що пандемія вразила багатьох людей хворобою, маємо між нами дуже багато страждаючих. Тому ця проща буде, найперше, молитовною. Ми помандруємо до хворих. Тобто будемо молитися за хворих, за лікарів, які їм допомагають, за всіх тих, які втратили своїх рідних, які також страждають. Молитимемось і за потребуючих з монашої спільноти.

У своїй прощі онлайн ми огорнемо молитвою й духовними розважаннями наших мігрантів. Еміграція є дуже актуальним питанням сьогодні, адже дуже багато наших людей емігрувало з України. Тому ми хочемо відвідати і їх молитвою, добрим словом і порадою. Ми хочемо їх супроводити, бо, як знаємо, перших емігрантів з України, що мігрували в Бразилію, Аргентину, США, Канаду, завжди супроводжували богопосвячені особи, будучи духовно бути з ними.

Це — шлях монашества разом зі своїм народом, зі своїми вірними.

Крім хворих і мігрантів, особливим акцентом цієї онлайн-прощі буде мандрівка до молодих сердець, до нашої молоді, до наших хлопців і дівчат, які непевні у завтрашньому дні, які часом є розгубленими, які не завжди вміють віднайти себе в сучасному світі. Їм пропонується дуже багато різних варіантів, чимало інформації, різних ідей, ідеологій, але ми хочемо їм засвітити світло, вказати на шлях, дорогу до Бога.

Ось такі завдання стоять перед цьогорічною прощею, яке, сподіваємося, стане справжньою духовною мандрівною до тих категорій людей, яких ми щойно перелічили.

— Що цікаво, владико, темою цьогорічного паломництва є слова зі Святого Письма: «Ми слуги Божі, „як сумні, та завжди веселі, як бідні, а багатьох збагачуємо, як ті що нічого не маємо, а все посідаємо!“» (2 Кор. 6, 10). Прокоментуйте, будь ласка, чому саме цей уривок.

— Цю фразу апостол Павло пише у Другому посланні до коринтян. Він звертається до них як служитель, як проповідник, як слуга Божого Слова. Він як слуга і співробітник Бога говорить, ким він є. І говорить не тільки про себе, але й про інших апостолів, які були послані служити, бути співробітниками Божими в проповідуванні Царства Божого на землі, в проповідуванні Євангелії.

Ми, слуги Божі, сумні, — вам так може здаватися, — але, насправді, ми завжди веселі. Вам може здаватися, що ми бідні, нічого не маємо, але ми багатьох збагачуємо Божим Словом. Монахів можна прирівняти до святого апостола Павла, який залишив усе, який був практично повністю посвячений Богові для служіння. І тому, читаючи цей уривок Євангелія, нам захотілося в цій одній фразі уявити наше монашество.

Якщо ж запитати суспільство: «Хто такі монахи?» Ми отримаємо дуже багато неоднозначних відгуків. Одні скажуть, що монахи — це загублені в житті. Інші — що вони могли мати нещасливе кохання. Ще інші вважають, що вони втікають від цього світу. Багато є стереотипів про монашество. У фільмах про монахів нас показують сумними. Але, насправді, так не є.

Коли придивитись до сьогоднішнього монаха, він веселий, він радісний, він повний енергії. Він хоче допомагати, хоче служити. Ми хочемо подолати той стереотип, який існує в суспільстві щодо монашества. Погляньте на падре Сержа, який є блогером. Він є монахом-редемптористом. Погляньте на його обличчя, чи ви побачите там сум? Там життя, там надія, там радість. Чому? Тому, що він живе своїм покликанням. Отож, слуга Божий, який живе своїм покликанням, є веселий.

Чи він є бідний? Суспільство може сказати, що він не має своєї сім’ї, що не має нічого, властиво, такого, що було б пов’язане з людським поглядом на життя. Але він має Бога. Кожний монах, котрий посвячує себе на таке служіння, приймає, найперше, Бога у своє життя. Він цілковито Йому віддається. Це найбільше багатство, яке взагалі може мати кожна людина. Вони мають і монастирі, мають і що їсти на столі, вони мають і авто, яким послуговуються для того, щоб виїжджати на проповідь слова Божого, на різні місії, реколекції, служіння. Ніби все мають, правда? Але вони цього не посідають, як власність.

Ми хочемо зламати стереотип, який існує у суспільстві, і показати, що монах — це дійсно весела, багата і повна благодаті особа. І в цьому є найбільш достойне покликання, яке тільки може бути в цьому житті.

— Владико, повернімося до паломництва. Розкажіть про початки. Коли проща відбулася вперше, і хто її започаткував?

— Ініціатива першої прощі у всеукраїнському форматі зродилася на завершення Року богопосвяченого життя, проголошеного в Католицькій Церкві у 2015 році. Ми думали, як би завершити цей рік, в якому форматі тощо. Нам прийшла на думку проща, яку в Львівській архиєпархії кожного року організовували до Приблич, Унева та інших відпустових місць.

Тоді ми себе запитали: а чому лише такий, скажімо, малий формат і тільки Галичина? Патріаршій комісії у справах монашества прийшла ідея, щоби організувати прощу принаймні на всеукраїнському рівні.

Ми попросили благословення у Блаженнішого Святослава організувати таку прощу до Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві. Він дуже радо погодився, навіть очолив Божественну Літургію з нагоди закінчення Року богопосвяченого життя. Це відбулося у 2016 році.

На прощі був присутній апостольський нунцій Клаудіо Гуджеротті, інші владики. Це була проща, яка вийшла за межі Галичини. Ми свідомо скерували наш погляд в серце нашої Церкви — до Патріаршого собору. На мою думку, це був дуже гарний початок для організації в майбутньому всецерковної прощі.

Цього року, з огляду на пандемію, Бог благословляє нам такий формат, щоб ми могли вийти вже на міжнародний рівень, на загальноцерковний. Охопити дуже велике число наших богопосвячених спільнот по цілому світі завдяки Живому телебаченню, яке буде транслювати програму цієї прощі.

— Минулого року проща відбулася у Вінниці. Попередньо її проводили у Львові, Дрогобичі, Чернівцях, Луцьку та Києві. А цього року, з огляду на карантинні обмеження, проща відбуватиметься онлайн. Цікаво, а як вибирається місце і тема паломництва?

— Ми як Патріарша комісія у справах монашества маємо різні засідання, і коли зближається свято Стрітення, а ще навіть багато часу перед тим ми зустрічаємося і одне з наших засідань присвячуємо організації прощі монашества на День богопосвячених осіб. Тоді творяться дискусії, озвучуються ідеї, над якими ми починаємо роздумувати. Ми починаємо молитися в наміренні, щоб Дух Святий відкрив нам перспективу майбутньої прощі: як вона має виглядати, і де вона має відбуватися. Я вам скажу, що кожна проща, яка відбувалася у Києві, Дрогобичі, Чернівцях, Луцьку і Вінниці, мала особливе Боже благословення.

Коли ми після прощі до Патріаршого собору в Києві застановлялися над місцем проведення наступних прощ, нам прийшла згадали наших блаженних українських новомучеників, які були проголошені святим папою Іваном Павлом ІІ у 2001 році. Ми думали, де можна організувати таку прощу, де є таке місце, яке тісно пов’язане з новомучениками. Ми пригадували місця, де відбулися ті каторжні заслання і мучеництво. В ході роздумів згадали про святих Якима, Северина і Віталія, новомучеників дрогобицьких. У Дрогобичі є меморіальний комплекс «Тюрма на Стрийській» — місце, де відбувалися тортури і знущання над в’язнями. Тому тоді ми вирішили організувати таку прощу в Дрогобичі.

Ба більше, під час роздумів нам прийшла думка, що кожне згромадження, чин чи монастир є пов’язані зі своїми блаженними, які були проголошені папою Івано Павлом ІІ. Тому ми закликали всі богопосвячені спільноти, які є в Україні, щоб вони взяли з собою реліквії або мощі своїх блаженних на прощу до Дрогобичі. Так на прощу ми їхали не самі, а з блаженними і мучениками нашої Церкви.

Це відбувалося в катедральному храмі Пресвятої Трійці, де були виставлені всі мощі блаженнних новомучеників. Прощу очолив Блаженніший Патріарх Святослав. Потім з цими мощами, процесією ми йшли по місту на місце їхнього мучеництва, до тієї «Тюрми на Стрийській». Там молилися панахиду за всіх в’язнів, закатованих в цій тюрмі.

Якщо взяти Чернівці, то так цікаво склалося, що ми, коли готувалися до прощі, ще не знали, що буде проголошено Чернівецьку єпархію. Ми знали о. Валерія Сиротюка і те, що на парафії Успіння Пресвятої Богородиці є ікона «Надія Безнадійних». Отже, щоб якось обнадіювати наше монашество, щоб дати йому імпульс надії, ми вирішили провести прощу в Чернівцях до цієї чудотворної ікони. Під час того, як ми вже безпосередньо приготовлялися до прощі, дізналися, що проголошено Чернівецьку єпархію. Це була надзвичайна подія, особливо для нас, тому що ми стали свідками утворення нової єпархії. Наша ж проща монашества стала також символом підтримки нового ієрарха владики Йосафата Мощича, підтримкою на початку його служіння як єпарха.

Якщо взяти Луцьк, ми застановлялися над тим, що Волинь є місцем народження нашого святого Йосафата Кунцевича і активної праці блаженного священномученика Миколая Чарнецького. Ми хотіли вшанувати тих великих подвижників монашества, тому й організували прощу до Луцька.

А щодо Вінниці, то ідея полягала у наголошенні на місійному значенні монашества. Крім того, у цей рік випадало 100 років з народження святого папи Івана Павла ІІ. Він дуже багато говорив про місії, багато заохочував їхати на місії, благословляв багатьох місіонерів. У Вінниці біля римо-католицького костелу є пам’ятник святому Івану Павлу ІІ, а близько костелу і наш храм Покрови, де колись служили отці-редемптористи, а тепер служать отці-монахи зі згромадження Воплоченого Слова. Тому ми вирішили це поєднати, єднаючись також з римо-католиками, як монаші спільноти місійного спрямування, духу, щоби йти на місії та поширювати слово Боже і голосити його не тільки в маленькому регіоні, але, як казав Христос: «Ідіть і навчайте всі народи». З тим наміром, власне, ми намагалися організувати прощу до Вінниці.

Стан монашества загалом і в УГКЦ зокрема

— Дякую Вам за відповіді, пов’яні з прощею. Дозвольте тепер поставити декілька запитань про загальний контекст монашества в цілому і в УГКЦ зокрема. Які виклики, на Ваш погляд, стоять перед богопосвяченими людьми у третій декаді XXI століття? І чи вдається монашеству нашої Церкви на них відповідати?

— Якщо сказати коротко, то виклик є один — бути свідками віри, надії, любові у сучасному світі. Це дуже важливо.

Чому віри? Тому що зараз є дуже сильна секуляризація, тенденція зневіри. Існує також дуже сильна боротьба з церковною інституцією, є різні ідеології. З цим втрачається віра не тільки в Бога, але віра в майбутнє, в те, що у цьому світі ще можна любити. Звідси великим викликом монаха чи монахині є бути тим живим свідком віри, надії і любові. Свідком того, що сьогодні можна вірити, можна жити надією і можна дуже сильно любити, не тільки Бога, але й ближнього. Я думаю, що, певною мірою, монашество відповідає на ці виклики. Не завжди суспільство хоче чути цю відповідь, але думаю, що монашество старається у міру своїх можливостей бути такими свідками.

— Чого, на Вашу думку, варто остерігатись насамперед богопосвяченим людям у наш час?

— Остерігатись слід байдужості і марнування часу. Треба остерігатися витрачати свій час на другорядні речі. Духовні особи, богопосвячені особи не повинні мати часу на другорядні речі, тому що не встигнуть виконати головних завдань, а це — пізнати Бога, всім серцем Його полюбити, Йому служити. А через це і послужити ближньому якнайбільше і не розминутися зі своїм покликанням. У сучасному світі можна дуже легко втратити орієнтир, втратити той маяк і той дорогоцінний дар, яким є покликання.

— Як Ви, особисто, ставитесь до використання монахами і монахинями сучасних засобів комунікації, зокрема соціальних мереж?

Особисто я ставлюся до цього позитивно. Я негативно ставлюся до зловживання монахами сучасними засобами комунікації, особливо соціальними мережами. Ми живемо в обставинах розвитку сучасних технологій прогресу і не можемо відкинути це, адже монахи живуть у суспільстві. Проте тут є свої виклики, одним з яких є виклик технологічного прогресу.

Але тут є і прекрасні нагоди. Дивіться, що ми робимо. Ми організовуємо онлайн-прощу монашества. Через що ми це робимо? Через сучасні засоби комунікації. Ми використовуємо ці засоби, щоб разом молитися, єднатися в молитві, у спілкуванні, чисельно об’єднуватися.

Тому, як на мене, ці засоби комунікації відкривають нам дуже широкі можливості, і монахи можуть це використати їх для добра. Так, як і деякі сучасні блогери це роблять. Я вже згадував падре Сержа. Отже, коротенько, доступно, зрозуміло, особливо, для молоді. Є ж певні питання, які не завжди доречно піднімати з проповідальниці чи в церковному молитовному колі, а тут є можливість. Я за те, щоб використовувати новітні засоби спілкування, за те, щоб монахи їх використовували, але не зловживаючи, не витрачаючи на них свого дорогоцінного часу.

— Владико, як Ви б охарактеризували богопосвячене життя в Українській Греко-Католицькій Церкві?

— Як його охарактеризував би словами нашого Патріарха Блаженнішого Святослава: монашество — це душа нашої Церкви. Йдучи за тією думкою, я б сказав, що монашество — це давати життя (оскільки завданням душі є оживляти). Монашество повинне плодоносити. І воно дуже плодоносить своїм служінням, молитвою як в нашій Церкві, так і в нашому народі. Це дерево, яке дуже рясно плодоносить.

— А чи відкриті монаші згромадження на служіння на місійних теренах України?

— Звісно, монаші згромадження є відкриті і дуже хочуть послужити. Навіть нещодавно я мав можливість переконатися в цьому, коли запросив Місійне Згромадження Святого Андрія Первозванного до Одеського екзархату, зокрема до Чорноморська. Вони радо відгукнулися на це запрошення. Тепер тут маємо два ченці, які виконують своє служіння ось віднедавна, буквально два тижні. Вони, як бачимо, готові.

Я дуже часто розмовляю з різними спільнотами і заохочую до служіння на місійних теренах. Вони готові послужити, лише не завжди мають можливість. Щоб відкривати нову місійну станицю, потрібно мати людський ресурс: братів, сестер, але багато з них є старшими людьми, яких уже не можемо відсилати на місійні терени. Разом з тим, покликань останнім часом сильно поменшало.

Відповідь монашества УГКЦ на виклик пандемії

— Владико, тема пандемії. Як відомо, монашество УГКЦ ще весною 2020-го року активно включилося у відповідь Української Греко-Католицької Церкви на цей величезний виклик, перед яким постало усе людство. Розкажіть, будь ласка, як саме чини і згромадження, які існують в нашій Церкві, на нього відповідали?

— До богопосвячених осіб нашої Церкви Блаженніший сказав, що в той час, коли почалася війна на Сході України, монашество виявилося групою швидкого реагування. І так справді було. Бо першими, хто поїхав на передову до наших хлопців, були отці-монахи. Вони поїхали, щоб разом з ними молитися, за них молитися, їх підтримувати духовно і для них служити.

Монастирі в часі спалаху пандемії дуже активно включилися допомагати. Наприклад, першим жестом допомоги стала посилена молитва по монастирях. Це була, направду, щира і довга молитва. Проводилися різні молитовні ініціативи, підтримка молитовними групами тощо.

Потім виявилося, що в аптеках закінчилися захисні маски. Щоб відповісти на цей виклик, монастирі, особливо жіночі, почали шити захисні маски і роздавати безкоштовно людям при церквах, при монастирях чи в медичних закладах, де їх бракувало.

Пандемія також спровокувала психологічну травму в суспільстві. І тому вийшла така цікава ініціатива від сестер редемптористок і згромадження редемптористів створити гарячу телефонну лінію, яка називалася «Лінія Духовно-емоційної підтримки» для вірних. Будь-хто міг зателефонувати на цю лінію і поговорити з духівником, з психологом, сестрою монахинею, попросити поради, допомоги чи просто поговорити. Сестри говорили мені особисто, що були такі люди, які дзвонили і хотіли просто виговоритися, бо карантин обмежив людей у спілкуванні. Були такі потреби у суспільстві, такий виклик. І ініціатива запровадити гарячу духовну лінію вийшла саме від богопосвячених спільнот.

Крім того, наша сестра монахиня Севестіяна Карвацька є головою комісії охорони здоров’я в УГКЦ. Вона надзвичайно активно почала своє служіння. Комісія під її проводом надзвичайно активізувала співпрацю з медичними закладами, організувала медичних капеланів, потім також закупівлю апаратів ШВЛ, захисних костюмів, масок. Наша комісія охорони здоров’я продовжує дуже інтенсивно працювати, щоб допомогти медичній сфері подолати недугу пандемії коронавірусу.

Як бачите, монашество і в цьому періоді як група швидкого реагування всесторонньо включилися в подолання пандемії, стала на захист наших вірних і всіх потребуючих в цей нелегкий час.

— Гадаю, що така активна діяльність богопосвячених осіб свідчить про сприйняття коронавірусної інфекції як серйозної загрози людському життю. Але у суспільстві чутно і апокаліптичні думки щодо пандемії. Що Ви, сам будучи богопосвяченою людиною, відповіли б людині, які вбачає у цих подіях наближення кінця світу?

— Продовжуйте жити і творити! Нас дуже багато кормили закінченням світу, апокаліптичними часами. Це було і в 2000 році. Я дуже добре пригадую, як говорили, що буде кінець світу. Така думка була дуже поширеною в суспільстві. І в 2010 році, і минулого року нас кормили цією апокаліптичною ідеєю.

Моя порада тут дуже проста: продовжуй жити, творити і радіти життю! Бо ми його маємо, а сподіватися можна тільки на Другий славний прихід Христа. Апокаліптичний період земного життя приходить вкінці земної мандрівки кожної людини, тобто на порозі смерті. Але ж ми діти надії, але ж Христос воскрес! Для чого? Власне, для того, щоб ми жили, а не вмирали. Тому не варто жити такою думкою і якимись мріями, страхами чи ідеями апокаліптичних часів. Варто продовжувати жити інтенсивно, творити, працювати, допомагати, любити, творити добро і відчувати себе справді повноцінною людиною, яка живе на славу Божу і творить добро у цьому світі.

— Владико Михайле, підкажіть, як людям позбавитися страху, непевності перед завтрашнім днем, і де можна знайти надію перед обличчя всіх тих викликів, які сьогодні переживає людство?

Шукайте надію там, де є її джерело, а джерело всякої надії в Бозі. Христос казав: «Я дорога, правда і життя». Христос також після свого воскресіння, коли прийшов до апостолів, каже до них: «Мир вам». Якщо ти боїшся і хочеш справді позбутися страху, шукай Божого миру! Бог дає мир не той, що дає світ. Каже сам Христос: «Я вам даю мир, не той, що світ вам може дати. Я даю вам його». Тобто Бог дає мир правдивий. А правдивий мир, внутрішній духовній спокій — це завжди протиріччя страху, непевності, безнадії. Джерело всякого добра, любові, миру і щастя є в Бозі. Тому його треба там шукати.

Заохочую читати Святе Писання, часто перебувати в роздумах на молитві. Дуже корисно є зустрічатися з духовними особами, спілкуватися, шукати підтримки, розради, шукати помочі в духовних отців чи матерів. Церква є тим місцем, де є живий Христос, де є Святі Тайни, які встановив Христос і які здатні оживити людину, перемінити до іншого життя. Вони здатні внутрішньо змінити і надати змісту життю людини. Церква і Святі Тайни можуть допомогти людині, коли вона зайшла в якусь таку непевність, безнадію чи заблукала в цьому житті.

Дуже дякую, владико Михайле, за Ваш час. Можливо, хочете від себе щось додати на завершення?

Я хочу побажати всім щастя. Нехай кожний, хто читатиме це інтерв’ю, віднаходить у своєму житті джерело правдивого щастя, добра і любові, яким є Христос. Він є Джерело всякого здоров’я. Адже від Бога походить все, що є добрим.

Звісно, користаючи з нагоди, хотів би запросити всіх на цю онлайн-прощу. Запрошую приєднатися до нас, до всіх спільнот богопосвяченого життя, долучитися до спільної молитви і спільного святкування Дня богопосвячених осіб. Запрошую бути з нами і переживати цей прекрасний час прощі як духовну мандрівку в тих обставинах, в яких ми сьогодні живемо.

Розмовляв Микола Мудрик
для Департаменту інформації УГКЦ